Як підтримувати родини та запобігати розлученням? Чому сімейне середовище — найкраще для зростання дитини та як його забезпечити кожному малюку? В обговоренні брали участь: Оксана Жолнович, міністерка соціальної політики України, Джин Чой, керівниця програми захисту дітей «ЮНІСЕФ Україна», Катерина Осадча, телеведуча каналу «1+1», засновниця благодійної організації «Фундація Катерини Осадчої».
ELLE: Пані Оксано, як війна вплинула на ситуацію загалом?
Оксана Жолнович: Велика кількість дітей просто «підвисла» у визначенні свого статусу. Дітей, що проживають в інтернатах і мають статус, тобто можуть бути всиновлені чи передані під опіку, наразі п`ять з половиною тисяч. Майже три тисячі з них сьогодні перебувають за кордоном. Зараз шукаємо нові механізми, які б допомогли дітям та батькам зустрітися одне з одним. І це найбільший виклик нашого сьогодення. А інший — країні потрібно більше зусиль для підтримки родини в кризі, щоб утримати дітей з родиною і в родині. Наразі всі соціальні послуги фінансуються з місцевого бюджету, а місцеві бюджети не завжди мають ресурс на послуги для сімей, тому ми думаємо над додатковими програмами.
ELLE: Пані Джин, як ЮНІСЕФ підтримує зміни у сфері захисту дитини в Україні?
Джин Чой: ЮНІСЕФ тут для того, аби просувати та підтримувати бачення країни, яка вірить, що сім`я — найкраще місце для виховання дітей. Ми допомагаємо технічно й фінансово — усім, що необхідно для втілення цієї візії. Співпрацюємо з Міністерством соціальної політики України на всіх рівнях — від національного, тобто компонентів зміцнення системи, до муніципального, працюємо з сім`ями та громадами.
ELLE: Пані Катерино, наразі ви працюєте над започаткованим спільно з «ЮНІСЕФ Україна» просвітницьким проєктом про різні форми сімейного виховання дітей. Який його потенціал?
Катерина Осадча: Кожна соціальна ініціатива, яку я розвиваю з різними командами, доповнює наступну. Все почалася з моєї ініціативи пошуку зниклих людей — соціального проєкту під назвою «Знайти своїх». В Україні діти втрачали й продовжують втрачати на війні батьків. І до мене все частіше почали звертатися з питанням, як усиновити дітей. І ще в березні минулого року я зрозуміла, що запит у суспільства величезний і люди потребують максимально доступної інформації, бо в мене питали про базові речі. Згодом народився проєкт «Дім для дітей», мета якого — допомагати дитячим будинкам сімейного типу з житлом, яке вони втратили під час війни. А потім розпочалася (й досі триває) наша ефективна співпраця з ЮНІСЕФ, з міністерством соціальної політики. У всіх цих проєктах бачу величезний потенціал.
ELLE: Як сьогодні працює система, щоб діти не залишалися без батьків?
О.Ж.: У нас є діти, які стали сиротами, а є діти, яких вилучають з родин, де про них не піклуються.
Органи опіки та піклування ухвалюють висновки про надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування. Служба у справах дітей готує відповідні проєкти документів і шукає для влаштування дітей насамперед родичів. Якщо ж не вдається знайти родичів, то йде пошук названої родини, дитячого будинку сімейного типу. І найважливіший інструмент влаштування дитини — це усиновлення. На жаль, якщо не знаходиться жодного з цих варіантів, дитина потрапляє до закладу.
ELLE: Яка форма опіки зараз найпоширеніша в Україні?
О.Ж.: Понад десять відсотків дітей забирають інші родичі, які встановлюють опіку та піклування над цими дітьми, і діти залишаються в родині.
ELLE: У просвітницькому проєкті з ЮНІСЕФ з Катериною розповідатиметься не тільки про усиновлення, а й про різні форми сімейної опіки над дітьми в Україні.
К.О.: Є такі форми опіки: патронат, опіка/піклування, прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу. А усиновлення — це найскладніша, найдовша форма влаштування дітей. А ще є менторство, наставництво. Є курси наставництва. Багато українців хочуть допомогти дітям, але бракує інформації, яким чином це можна зробити. Тобто, якщо люди не відчувають у собі сили взяти дитину в родину, можна стати наставником — допомогти дитині соціалізуватися, бо діти, які виходять з інтернатів, майже не пристосовані до життя. Отже, свій внесок можна зробити у дуже різних формах.
ELLE: Пані Катерино, ви багато та тісно спілкуєтеся з людьми. Які історії вразили вас особливо?
К.О.: Звичайно, все дуже залежить від віку дитини. Коли усиновлюють крихіток, там свої труднощі, але, напевно, трохи легше, ніж зі старшими за віком дітьми, у яких вже є певний травматичний досвід.
Коли я брала інтерв`ю в соціальних працівників, відчула, яку велику роботу вони роблять для того, щоби батьки усвідомлювали, на які відповідальні кроки вони йдуть, усиновлюючи дитину. За час роботи над проєктом ЮНІСЕФ мене прикро вразила історія підлітка Іллі, якого взяли в родину, потім повернули до інституції. Мені здається, це страшна драма про дитину, яка позбулася батьків двічі. І на жаль, в Україні такий відсоток чималий був і до війни, коли дітей просто повертали.
Проте чимало в нас і позитивного досвіду. Наприклад, добре знаю родину, в якій мати самотужки опікується десятьма дітьми. Їхній дитячий будинок сімейного типу в Рубіжному зруйновано, втратили батька. Переїхали на захід України. Ця родина пройшла та проходить багато випробувань, але пережитий досвід лише гартує. На Новий рік старші діти заробили на кавоварку, тому що мама любить каву. В них дуже крута родинна атмосфера!
ELLE: Певне, така родина, в якій сила єднання, щирість і доброта, про яку щойно розповіла пані Катерина, і є та мета, до чого прагне в ідеалі наша держава. Реформа системи опіки дуже актуальна також у контексті шляху України до ЄС. Пані Джин, прокоментуйте, будь ласка.
Д.Ч.: Це дійсно так. Крім того, ЮНІСЕФ має багатий досвід підтримки таких реформ в інших країнах, що долучились до ЄС. Хоча ситуація України унікальна, ми можемо використати досвід інших країн та адаптувати його до наших реалій.
Деінституалізація — створення можливостей влаштування дітей, які залишилися без батьків, у сім`ї — дуже тісно пов`язана з децентралізацією, яка надає громадам можливість самим шукати рішення, створювати послуги там, де вони потрібні. Держава у цьому контексті має надавати законодавчі, фінансові та всі інші інструменти.
Всі країни-члени ЄС проходили через процес, який тривав 10-20 років. Наприклад, ті країни, які відносно нещодавно вступили в ЄС: Болгарія, Румунія, Хорватія — ще перебувають у процесі деінституалізації, і в них ще залишаються дитячі інтернати. Проте важливо те, що вони віддані цьому процесу.
Тож Україні доведеться подолати той самий шлях. Це не означає, що завтра ми досягнемо нульової кількості дітей в інтернатах. Але як тільки ми стаємо на цей шлях, ми поступово починаємо демонструвати результати.
Зараз Україна має певну перевагу — вона на слуху у всього світу. Всі хочуть їй допомогти. І я думаю, що ми повинні скористатися цим моментом. Найголовніше, чого ми прагнемо, — щоб діти могли зростати в безпеці та любові у власних сім`ях, тобто запобігати розлученню сімей. Крім того, дуже важлива децентралізація: послуги мають бути доступні у тій громаді, в якій ви живете.
ELLE: А що можна змінити на рівні громад і на рівні особистості прямо зараз?
О.Ж.: Призначення громади насамперед у тому, щоб кожній людині у цій громаді жилося комфортно. Підтримай! Простягни руку! Маємо у той чи інший спосіб дати кожній дитині можливість наслідувати правильну модель родинного виховання і мати значущого дорослого у своєму житті. Моя велика мрія — щоб у кожній громаді була спеціально навчена патронатна родина. Підготовка таких родин йтиме за допомогою ЮНІСЕФ. І тоді б діти не залишалися в інституціях. Навіть якщо діти й чекатимуть на визначення статусу, вони матимуть можливість перебувати у родині, хоч і тимчасовій.
К.О.: Вважаю, що війна змушує нас прискорюватися. Щодня у нас збільшується кількість людей, травмованих і фізично, і морально. І ми маємо це прийняти з емпатією та розумінням, навчитися цього і навчити своїх дітей. І пам’ятати, що в одну мить абсолютно кожен з нас може опинитися на місці тієї людини, яка вчора просила про допомогу. 24 лютого ми прокинулися зовсім інакшими. Наше суспільство нині має великий шанс змінитися. І всі зміни варто починати саме з себе.
Модерація та текст: Мирослава Макаревич, журналістка, письменниця
Фото Оксани: Ден Бобров
Візаж і зачіска Оксани: мережа салонів краси Backstage
Фото Джин: надано Unicef
Фото Катерини: Соня Плакидюк для Jetsetter
