Beauty-редакторка ELLE.UA Олена Бабіцька поспілкувалася зі стилісткою салону Міланою Лук та засновницею салону Brave Wave Катериною Чорною та дізналася про те, як українки з давніх-давен доглядали за своїм кучерявим волоссям.
Українське народне прислів’я мовить: «В добрім житті кучері в’ються, в поганім — січуться». В українському етносі та міфології чітко прослідковується тенденція оспівування волосся та кучерів зокрема: у дівчат, у хлопців, у немовлят. За дописами дослідника Михалона Литвина, мемуариста-етнографа XVI століття, кучері в часи Київської Русі та козацької України були еталоном краси і головним елементом зображення у творах, піснях, картинах. Описуючи красу української дівчини, в піснях традиційно згадують ясні очі, тонкий стан, лебедину шию, світле личко, кучері. Варто зазначити, що у ці періоди історії України лише незаміжнім дівчатам дозволялося носити розпущене волосся або косу.
.jpg)
У Київській Русі та в народному фольклорі волосся відігравало важливу спіритичну роль. Волосся — це оберіг від зла, це сила людини. Волосся у міфології сприймається як канал з’єднання людини та космосу. Зараз же народні повір’я з давнини трансформуються в сучасність, усе більше проявляється тенденція до натуральності та прийняття своєї природної суті, а з нею і текстури волосся. Особливо кучерявої текстури.
В описах народного побуту давньої України можна знайти безліч рецептів догляду за волоссям.
Для миття голови переважно використовували трави. Любисток та конюшину найчастіше заварювали для миття голови. Адже ці трави допомагають позбавлятися від лупи, зміцнюють корені та нормалізують роботу сальних залоз. До всього завдяки своєму аромату любисток у давнину вважався таким собі афродизіаком. Тож він мав особливий успіх у незаміжніх дівчат. Ромашка, чебрець та м’ята найчастіше використовувалися для тонізування шкіри голови та для підвищення еластичності волосся.
До прикладу, ромашка чудово стимулює регенерацію шкіри, нормалізує себорегуляційні процеси та процеси кровообігу. За рахунок ефірних олій — довше зберігає вологу у волоссі й забезпечує йому еластичність. Ну і як бонус дає підсилення теплого золотавого відтінку волосся.
.jpg)
«Оксана», 1880 рік, Харитон Платонов
Щоб зробити настій ромашки, достатньо залити невеликою кількістю (200-300 мл) окропу 30-40 г квітів ромашки та дати воді настоятися близько години. Після цього процідити через марлю та рівномірно сполоснути волосся і шкіру голови. Змивати настій додатково водою не потрібно.
Чебрець та м’ята використовувалися у відварах для зволоження шкіри голови, відновлення роботи сальних залоз та запобігання будь-яким інфекціям. Окрім того, ці рослини використовували не тільки для відварів, а й для настоянок. Зазвичай, настоювали ці трави на воді або ж на горілці протягом 7-10 днів. Після чого настоянку втирали в шкіру голови для стимуляції росту волосся, укріплення волосяних фолікулів.
До речі, зараз травництво з новою силою набирає обертів та знаходить своїх прихильників. Варто лише пам’ятати, що перед використанням будь-якого продукту рослинного походження варто впевнитися, що у вас немає на нього алергічної реакції.
Якщо ж говорити про засоби фіксації кучерів та зачісок, то в давнину з цією метою дівчата наносили на вологе волосся мед, бджолиний віск, медовуху або пиво. Усі ці продукти допомагали «склеювати» волосинки в цілісні крупні кучері й довше тримали зачіску в первісному вигляді. А деякі з таких народних «стайлінгів», як-от мед, ще й додатково освітлювали волосся.
Також у давнину прослідковувалися і класичні ритуали стимуляції завитка — так зване «жмакання» волосся. Після нанесення фіксатора дівчата «жмакали» волосся для підкреслення кучерявої текстури та давали йому висохнути на повітрі або ж заплітали коси, фіксуючи бажану текстуру.
Якщо ж говорити про аналогію «рефрешу» (освіження текстури завитка), то була досить популярною традиція розплітати коси під час дощу — вважалося, що дощова вода надає косам сили і заодно підвиває їх.
«Красуня», Костянтин Маковський, друга половина XX століття
Особливе місце в історії України посідають історії про степових амазонок. Це українські дівчата часів козацтва, які, переодягаючись чоловіками, брали участь у боях. Низка письмових джерел козацької доби демонструє, що в українських землях у XVI-XVII столітті була вельми поширена традиція перевдягання жінок у чоловічий одяг, підмальовування вусів. Жінки, аби прикинутися чоловіками та увійти до складу запорозького війська, голили голови або ж робили короткі стрижки, залишаючи лише декілька вільних пасом-кучерів біля обличчя.
Джерела свідчать також і про те, що в козацьких таборах перебувала значна кількість дівчат, які супроводжували козацькі загони в походах залишаючись у своїй гендерній ролі. Це, як правило, були, «білоголові» — дружини козацької старшини та заможних козаків, «дівки-бранки», куховарки або ворожки-чарівниці, оточені гуртами помічниць.
Жінки на Січі за необхідності виконували найрізноманітніші функції — від сестер-жалібниць до зв’язкових і шпигунок. Та попри все, українські дівчата-козачки мали особливість серед інших націй — кучеряві коси.
Про символи
Форма завитків також прослідковується й у народній творчості українців. До прикладу, вишиванки. Кола, завитки, спіралі, переплетіння — ці та інші подібні символи ми часто бачимо і на сорочках, і на рушниках, і на побутових розписах стін, печі тощо.
Приміром, роботи народної мисткині Марії Примаченко з диво-звірами також пронизані чудними переплетіннями, овалами та круглими небокраями. Через цю геніальну систему знаків — кіл, спіралей, хрестиків, гілочок — розкривається ставлення українця до таких філософських категорій, як всесвіт, життя на землі, народження, смерть, осмислення свого місця та покликання. Символіка води, сонця і землі переважає у вишивках гуцулів і слобожан, волинян і буковинців, бойків і подолян. Бо для нашого народу споконвіків ці поняття були святими — і вони тісно переплелися та увійшли у повір’я, міфи, в народну творчість, одяг та волосся.
