Електро-фолк-бенд ONUKA презентує відео на трек GUMA — антиутопічну історію про систему та боротьбу з нею.
Творчість ONUKA неможливо уявити без соціальних меседжів. Трек GUMA, який увійшов до нового альбому гурту — KOLIR, — саме такий і присвячений байдужості суспільства щодо людей з обмеженими можливостями.
Композицією, в основу якої ліг звук, що підказує незрячим, де знаходиться вхід у метрополітен на станції метро «Славутич» у Києві, ONUKA прагне продемонструвати незахищеність цієї верстви населення в нашій країні. «Не чую, не бачу, не говорю» — три дії в лейтмотиві GUMA повністю описують реалії часу, у який ми живемо, — часу, сповненого байдужості, неуважності й апатії. Особливо вони стосуються людей з обмеженим можливостями — сліпих і глухих, які страждають від цієї індиферентності.
Своєю чергою відео трактує первинне значення GUMA дещо ширше. «Якщо брати слова треку: “Покидаю мережу, перетинаю межу”, то це своєрідна алюзія на віртуальну мережу чи будь-яку систему, — розповідає Ната Жижченко, лідерка ONUKA. — Люди з обмеженими можливостями не вписані в соціальні механізми, вони ніяк не захищені, їхні права не беруть до уваги. Водночас багато хто з нас є заручником якихось установок і закономірностей, що їх варто позбуватися».
Ідея кліпу належить Євгену Філатову. За його словами, в основі кліпу лежать класичні антиутопічні сюжети. «GUMA — це історія про боротьбу індивідуума з системою і про опір людства процесам автоматизації, — говорить Євген Філатов. — У контекст відео можна сміливо включити і проблеми сучасного суспільства: залежність від віртуального простору, вплив соціальних мереж, культуру скасування, надмірне споживання й виробництво».
Будь-який механізм рано чи пізно дає збій. Як і в усіх антиутопічних історіях, так і в житті є ті, що виходять із системи. Саме це і є одним з головних меседжів треку та відео — змінювати структури й конфігурації, які затягують і роблять вас частиною тієї системи.
На окрему увагу заслуговує й естетична складова відео GUMA. Як і кліпи ZENIT та TIME, GUMA був створений у творчій колаборації Нати Жижченко, Євгена Філатова та Лесі Патоки. Євген і Ната — прихильники таких архітектурних течій, як радянський конструктивізм і модернізм. Саме тому нове відео знімали у будівлях, які є еталонними прикладами цих напрямів, як-от бібліотека КПІ чи готель «Салют».
«Це не ода радянській епосі, — зазначає Ната Жижченко. — Це про красу архітектурної думки». Водночас автор відео знаходить у цих будівлях той самий дух контролю, ієрархії і системності. «Потрапляючи в середину цих місць, ти можеш перенестися у часі», — додає Євген Філатов.
Важко переоцінити і роботу Лесі Патоки. Для відео GUMA вона разом із командою знову працювала в техніці апсайклінгу. Проте у цьому кліпі вони з Натою вирішили відійти від знакової естетики мінімалізму й футуризму, з якою зазвичай працюють. Натомість вони вивели «радянський мінімалізм»: конкретні лінії, простота силуетів, але значно ширша кольорова гама, яка не притаманна образам лідерки гурту.
Усі речі для створення костюмів були зібрані на секонд-хендах, барахолках та у костюмерних цехах. Образи підв’язувалися під локації за кольоровою палітрою інтер`єрів, щоб вони резонували або, навпаки, грали на контрасті. «Саме тому кадр заворожує око, — пояснює Леся Патока. — Відео GUMA в результаті стало поза часом, адже, переглядаючи його, важко зрозуміти, в яку епоху воно було зняте. Це висока планка, коли ти можеш зняти роботу, яка не демонструє сучасні тренди, а цитує вічне. Адже тенденції минають, а мистецтво залишається назавжди».
