Мандруй Україною: Тарутинський степ

В Україні активно створюють екокультурні туристичні маршрути. Одним з перших став «Тарутинський степ», що в українській Бессарабії.

Вдруге за життя довелося побувати на землях Тарутинського степу. Цього разу випала нагода восени, тож відчула, як спокійні, м’які та пастельні кольори осіннього степу надають подорожнім емоційної стабільності та захищеності. Тарутинський степ — збережена екосистема української Бессарабії, одна з небагатьох цілинних земель, що залишилася на карті Європи, де ростуть чотири десятки реліктових рослин, внесених до Червоної книги України. Колись тут були бессарабські села, мальовничість яких у 1946 році змінило брязкання танків радянського військового полігону. Досі вся земля вкрита металом від снарядів, якого ми за кілька хвилин назбирали цілу жменю на витоптаній шинами автівок дорозі. На шляху подекуди траплялися дерева, що вказують на місця, де стояли садиби.

З 2012 року Тарутинський степ — природний заказник місцевого значення, включений до офіційного списку природоохоронних об’єктів Смарагдової мережі Європи. Але місцевими активістами робиться все можливе, а надто і неможливе, щоб перетворити цю територію на Національний парк. Ми проїхали повз загорожу зі стадом диких куланів, яких завезли сюди та почали розводити на виокремленій ділянці у 31 га. Допомогла Україні у цьому Rewilding Europe, громадська організація, що працює над відновленням природних ландшафтів і поверненням диких тварин.

Лейпциг, Нeй-Ельфт, Віттерберг, Ліхтенталь, Кацбах, Тепліц, Париж, Гнаденталь — все це селища та містечка Бессарабії, яким змінили назви на Долинівка, Лужанка і тому подібне. Але були й села, яким «пощастило» ще менше, бо у 1946 році п’ять населених пунктів повністю знищили і спорудили на цій землі військовий полігон. Серед них була Фрумушика, яка в перекладі з молдавської означає «красуня». Уявляєте, якої ж краси було те селище Фрумушика, що старше покоління родини Паларієвих, яких було переселено, все життя згадувало та розказувало дітям про своє село та рідний дім.

У 1991 році Україна стала незалежною, полігон закрився. Завдяки цьому син Паларієвих, Олександр Андрійович, на місці, де колись було село батьків, заснував нове поселення — Фрумушика-Нова. У 2006 році збудував точну копію батьківського будинку, з якого і почалася, без перебільшення, новітня історія всього регіону. Сьогодні Фрумушика-Нова — величезний комплекс для ведення натурального господарства та ековідпочинку туристів. Місцеві кулінари заготовляють бринзу, соління, органічне м’ясо. В меню корчми — найсмачніші страви молдавської кухні. Власне, заради кухні я й вирушила у подорож — Бессарабська плацинда Долини Фрумушика подана до національного переліку нематеріальної культурної спадщини України.

Розвивають у Фрумушиці-Новій й виноробство. Тут відкрили своє виробництво, винні погреби, до нового туристичного сезону у 2022 році розбудовують дегустаційну залу, магазин. Є тут і куди піти та на що подивитись. У комплексі створили етнографічний музей просто неба, де туристи можуть побачити національні подвір`я ХІХ–ХХ століть Бессарабії (молдавське, українське, російське, болгарське, німецьке, гагаузьке, єврейське). На території комплексу також є «Парк-музей скульптур». В експозиції музею скульптури епохи соцреалізму часів Радянського Союзу. А також уже відомий гранітний пам’ятник вівчарю, який офіційно визнали найвищою в Україні статуєю.

Багато вже зроблено, але ще більше треба зробити, а саме — дороги. Щоб дістатися Фрумушика-Нова, найкраще бути на витривалому кросовері. Але хіба ж більшість з нас не замовляє екскурсії на джип-сафарі, екстремальне керування чи польоти на повітряних кулях? Тарутинський степ, дороги між селами — чудова локація відчути себе пілотом ралі Дакар. Тут безмежний off road. Натомість отримуєш чисте повітря і воду, здорові екологічні страви.

Наразі у регіоні розбудовано екокультурний туристичний маршрут «Тарутинський степ». Цей проєкт проклав дороги до приватних садиб, в яких подорожуючі можуть за попереднім бронюванням замовити обід чи вечерю, щоб скоштувати автентичні страви місцевої бессарабської кухні. Словом, чудове місце для відпочинку, де ви «поза зоною доступу» та safe travel, бо Фрумушика-Нова підтримує міжнародний рух безпеки під час пандемії.

Олександр Паларієв на створенні з нуля бессарабської Фрумушики аж ніяк не зупинився. В 1465 метрах від Фрумушики розкинулося село Семисотка, в якому на 27 хат мешкають лише дві родини. Інші оселі давно стояли пусткою. Селище було приречене зникнути. Перше помешкання Паларієв придбав тут ще десять років тому за 300 доларів, сьогодні місцеві не поступаються своєю нерухомістю навіть за кілька тисяч. А все через те, що нині Семисотка отримала шанс на життя. Зусиллями Олександра Андрійовича сьогодні 18 будинків у процесі облаштування. У садибах, яким вже понад 60 років, зберегли зовнішню місцеву архітектуру, відреставрували дерев’яні вікна та двері. Все ошатне та пофарбоване. Ідея ініціатора розбудувати smart eco village — енергонезалежне село, в якому для проживання туристів передбачені найнеобхідніші блага цивілізації. Навколо — нічогісінько, справжній парадайз для інтровертів. Задум розрахований для тих, хто працює на відстані. Тут можна оселитися відокремлено, парою чи родиною, а можна приїхати великою компанією, бо в наявності окремі приміщення з однією, двома чи трьома спальнями. Обід/вечерю, поплавати в басейні, провести семінар чи конференцію можна влаштувати на території сусідньої Фрумушики.

Розповідь про Фрумушику-Нову не була б завершеною без згадки про одну з найпопулярніших страв Бессарабії. Тим паче, що плацинда Долини Фрумушики має на меті отримати статус нематеріальної культурної спадщини України. Приготування та культура споживання плацинди у долині річки Фрумушика притаманна не лише етнічним молдованам. Принаймні нас пригощали плациндою у кількох населених пунктах і молдовани, і болгари. У кожного населеного пункту чи навіть господині свій автентичний рецепт. Плацинду готують в печі, смажать на пательні та в духовці, начиняють картоплею, гарбузом, яблуками, капустою, бринзою із зеленню. Матері передають рецепт своїм дочкам, але в більшості, розказували місцеві, вони досі користуються секретами приготування від своїх бабусь: «бо у бабусі смачніше».

Так само смачно тут готують дрепану міліну, страву, майстер-клас з якої нам провели господині садиби «Любов у серці болгарки», селища Евгенівка, а дівчата з місцевого танцювального колективу «Арса» навчили болгарського танку. Цікаво, щоб приготувати дрепану міліну, треба вміти дуже тонко витягувати тісто. Цей процес спритно робить будь-яка болгарська хазяйка. Але, як виявилося, секрет ще й в особливому борошні, яке в цьому регіоні замовляють на млині, якому майже 90 років. Млин розташований у селі Міняйлівка, де так само приймає туристів господиня Лариса Попова (садиба «У Попових»), яка теж продемонструвала віртуозне приготування німецьких штрудлів і кислого борщу з домашньою локшиною. У цієї страви назва — зама, а для окислення у страву додають місцевий пшеничний оцет, виготовлений з висівок. 

Експерти екотуристичного маршруту «Тарутинський степ» розповіли, що рішення про надання плацинді статусу нематеріальної культурної спадщини буде прийнято вже до кінця цієї осені комісією Національного реєстру України при Міністерстві культури України. Страва смачна та поживна і могла б бути достойно представлена у наших місцях громадського харчування разом, скажімо, з італійською піцою.

Проєкт «Створення та смартрозбудова екокультурного туристичного маршруту «Тарутинський степ» на засадах сталого розвитку» реалізується за підтримки Українського культурного фонду.

Фото: Gettyimages (4), Віталій Мельников (3), Рита Мороз (3)

 


Реклама

Популярні матеріали

Які босоніжки нам потрібні цієї весни


«Діамант — найгарніша і найбажаніша інвестиція»: засновниця Diva...


Сучасний погляд на українські традиції: чому варто відвідати...


Читайте також
Популярні матеріали