Київщина має безліч цікавих маршрутів, якими можна подорожувати родиною, великою компанією або ж просто усамітнитися на березі мальовничого озера. Тут на відвідувачів чекають новітні заклади харчування, дегустації у виробників місцевої продукції, екопарки та винарні. Усі ці локації є учасниками нещодавно створеної асоціації «Дороги вина та смаку Київщини». Отже, збирайтеся в подорож.
Гастрономічна розвідка у ресторані «Глек», місто Київ
Існують наукові роботи про арттерапію та, зокрема, про ліплення глечиків. Цей давній, навіть сакральний для України символ відомий ще з часів Трипільської культури. По знайденим черепкам тієї доби археологи досліджують глибинну історію. У столичному ресторані «Глек» шеф-кухар Андрій Северенчук теж досліджує… і створює страви сучасної київської кухні, яка відрізняється від сучасної української. Кухня містян за усіх часів була більш різноманітною, витонченою. «Кияни гастрономічно підковані. Багато хто з нас подорожує, а тому може порівняти українську кухню з європейською. Звісно, ми маємо бажання стати гастрономічним центром Європи і для цього є всі складові — чотири пори року, які впливають на різноманіття овочів і фруктів, та локальна гастрономічна культура. Тож наш заклад пропагує страви та продукти Київщини. І майже всі учасники «Дороги вина та смаку Київщини» — наші друзі», — розповідає Лілія Почкун, співвласниця ресторану «Глек». — «Якось я була в Шотландії. Під час сніданку я звернула увагу на книжечку, що лежала на столі, в якій розповідалося, кому ми завдячуємо своєю їжею: яйця — від одного місцевого господаря, мед — від іншого, хліб випікає третій. Я ще не скуштувала їжу, але вже досконально знала, хто є хто у регіоні. А молоді шеф-кухарі сьогодні — це сучасні гастроботаніки. Вони надихаються красою тієї місцевості, де живуть. Подорожують, лісами, полями, збирають дикороси, шишки, гриби та на них нанизують складні гастрономічні страви». Отже, у «Глеку» можна відчути незвичайні смакові поєднання, основою яких є місцеві продукти. .jpg)
Питні меди на медоварні «Медовий спас», місто Бровари
Три роки тому у Броварах з’явилася молода новаторська компанія «Медовий спас», яка почала виробляти алкогольний напій з натурального меду та соку. Ідеолог проєкту та її власник — Сергій Липко, за фахом історик, розвиток українського медоваріння зробив своєю метою. Напій назвали «сікера», який, за словами Сергія, має зруйнувати стереотипи про медові напої та дарувати справжні гастрономічні емоції. Підприємець ретельно та всебічно досліджує цей напрям і багато розповідає про один з найдавніших напоїв. Найдавнішу бджолу було знайдено в бурштині, якому близько ста мільйонів років. Мед цінувався завжди. Ще у часи Київської Русі мед був експортним товаром. Його обмінювали на зброю, прикраси, екзотичні фрукти. Князь Святослав закріпляв медовим напоєм свої договори, а князь Володимир звелів зварити 300 бочок меду і пригощав ним киян, коли були переможені печеніги.
Древні шумери робили напій з меду та фінінків і називали цей напій «сікера». Тож слову приблизно п’ять тисяч років, а три роки назад своя сікера народилася у «Медовому спасі». Українська сікера так само, як і вино, є продуктом бродіння, до виробництва якого треба прикладати чимало зусиль. До складу напою входять лише натуральний мед, сік ягід і фруктів прямого віджиму, без додавання цукру та спирту. У «Медовому спасі» проводять дегустації у просторій залі, схожій на оранжерею. Потрібен попередній запис. 
Озеро з фідерною ловлею Михайлина, село Горбовичі
За 30 кілометрів від центру Києва є озеро Михайлина, яке колись належало заможній київській родині Терещенків. До наших часів зберігся хіба що зруйнований фундамент садиби господарів. Але залишилась людська пам’ять — місцеві жителі назвали озеро на честь власника, Михайла. Сьогодні водойма — осередок популярного у світі спортивного напрямку фідерної риболовлі. Рибу тут не розводять, а зариблюють канадським осетром, фореллю, щукою, короповими, сомом, судаком, окунем і товстолобом. Морозного недільного ранку на озері людно, бо сюди приїздять не за свіжим уловом, а й за мисливським адреналіном, задоволенням від пасивного виду спорту. Вже двічі на озері Михайлина відбувалися європейські змагання з вилову форелі та щуки. Заняття та майстер-класи проводять досвідчені інструктори. А ще тут можна придбати на подарунок сертифікат на риболовлю.
Справжнє щастя — з холоду перебратися до затишного ресторану у вигляді невеликого скляного павільйону на березі. Тут головує шеф-кухар Сергій Морозов. Він теж пристрасний рибалка, тож і меню переважно зі свіжовиловленої риби. Зігрітися можна гарячим глінтвейном з медової сікери чи замовити філе судака на подушці з топінамбура, картоплі, часнику і соусом з порею, додавши трохи цукру — як данина цукровим магнатам Терещенкам. Рецепт відшукали в місцевій шкільній бібліотеці, де збереглася згадка про страву, яку цінували в сім’ї Терещенків. У ресторані дотримуються принципів руху Slow Food, бо поруч розташовані господарства, де вирощують овочі, виготовляють сири, молоко та міцні настоянки. _(1).jpg)
Екзотичні тварини та резиденція Санти в екопарку «Ясногородка», село Ясногородка
Добрий Санта домчав на північних оленях на Київщину та чекає на гостини дітей у своїй стильній резиденції. Нові жителі екопарку — північні олені, — кажуть, привезені із самої казкової Лапландії. У екопарку «Ясногородка» у вихідні Санта приймає та проводить екскурсії своїм помешканням, а в будні дні будиночок можна замовити для фотосесії всієї родини в казкових декораціях. Також цього року різдвяні свята у Ясногородці проходять з майстер-класами та виставами для дітей.
На території парку на кількох гектарах росте лоза, тут же розташована й виноробня. Можна замовити дегустацію крафтових вин Wine Idea у відкритому нещодавно ресторані Ferma. Страви готують переважно з місцевих продуктів. Салат «Олів’є» приправлений майонезом на основі яєць страусів. Є страви з м’яса екзотичних страусів, що містять мінімальну кількість холестерину. Соління, паштети з печінки страуса, навіть равіолі чи долма зі страусиним м’ясом зроблена у виноградному листі з виноградників екопарку. Власники свідомо обмежують використання іноземних продуктів харчування, надаючи перевагу саме місцевим.
Виноробня Григорія Кулініченка, місто Кагарлик
Виноробня розташована в Кагарлику, а виноградники ростуть у мальовничому селі Горохове. Тут, на базі фермерського господарства, перші лози, в основному сорти української селекції, були висаджені у 2010 році. Зараз, через зміну клімату, висаджують і європейські сорти. Частину виноградників накрито теплицями, в яких використовують власну спеціальну систему поливу. Пан Григорій — успішний фермер і педантичний господар — пристрасний винороб. Він та його дружина Ніна — гостинні господарі, які завжди раді гостям. Дегустувати тут варто білі вина Muscat, Citron, Bukovynka, в наявності є також рожеві та червоні. У 2020 році Кулініченко вперше спробував зробити десертне вино за класичною технологією. Експеримент виявився вдалим — вино одразу розкупили. Назвали його «Нінель» — на честь дружини Ніни Вікторівни. Господиня обов’язково пригощає й смачними стравами. І все це у затишному куточку на березі річки. Тільки варто попередньо забронювати візит.
Фото Getty Images (2); Рита Мороз (3)
