Видавництво ArtHuss нещодавно випустило книгу «Жіноча компанія. Поради і натхнення від 100 мисткинь і підприємиць». Партнерами видання стали: проєкт «Всі. Свої» — найбільша платформа українських брендів.
Вихід такої книги в Україні — це справжній поштовх для тих жінок, які саме зараз мріють про відкриття власного бізнесу. Вона змушує повірити у силу жіночого підприємництва і в те, що кожну з нас чекатиме успіх, якщо докласти зусиль і любити свою справу. Та й саме поняття успіху видання дещо трансформує, «традиційно» успішну жінку зі статками та високим статусом у суспільстві замінюють на щасливу власницю невеличкого креативного бізнесу, яка закохана у те, що робить.
.jpg)
У книзі вміщено більше 100 історій від жінок-підприємиць, які розповідають про власний досвід створення бізнесу, проблеми та рецепти їх вирішення. Власниці медіа та шоурумів, керамістки та архітекторки, татуювальниці та рестораторки, шеф-кухарки та кураторки музеїв — усі вони щирі на наповнені якимось внутрішнім світлом. Прочитавши ці захопливі, надихаючі, сильні та інколи щемливі історії, нам захотілося спитати про те саме й успішних українок. Разом з проєктом «Всі. Свої» ми обрали п’ять різних за професією і покликанням дівчат та поставили їм запитання з книги. Читайте, що відповіли Ольга Руднєва, Ліліт Саркісян, Марина Батуринець, Юля Федів та Тетяна Фіщук.
Ольга Руднєва
директорка фонду Олени Пінчук
Ким ви мріяли стати в дитинстві?
Як зараз пам`ятаю: моя найбільша проблема дитинства — я не маю мрії щодо своєї майбутньої професії і постійно відчуваю, що зі мною щось не так. Батьки хочуть, щоб я стала лікаркою, бо це гарна професія для дівчини. Я розумію, що не хочу обмежуватися лише гарними професіями для дівчини, але не впевнена, що можу мріяти керувати літаками та заводами, бо не бачу навколо жінок, які б це робили або дівчаток, які б про це мріяли. Ось так і не могла визначитися.
Одного разу в садочку всім дітям сказали намалювати свою майбутню професію і я зовсім злякалася, бо не знала, що малювати. Вирішила, що намалюю співачку, бо знала, що мамі подобається Алла Пугачова.
І ось приходить моя мама в садочок, а вчителька видає їй мій малюнок і каже, що Оля збирається бути співачкою. Мама мене миттєво викрила, бо ні голосу, ні слуху я не мала та музикою в дитинстві не цікавилася. Вона мені тоді сказала, що це нормально: не знати, ким ти будеш. Але ненормально робити вигляд, що ти хочеш бути кимось, ким ти точно ніколи не хотіла бути. Зараз я думаю, що не могла намалювати директорку благодійного фонду, бо в той час благодійних фондів не було і дорослі жінки навколо мене нічого великого не очолювали.
Який ваш особистий або професійний девіз?
«З ким» важливіше, ніж «де». «Для чого» важливіше, ніж «що».
Я помітила, що коли ти питаєшся в дітей, що вони хочуть робити в житті, вони завжди кажуть: лікувати, вчити, керувати. А підлітки завжди відповідають: лікарем, вчителем, менеджером. Одного разу я перепитала під час лекції в дівчини, яка відповіла, що хоче бути журналісткою: чи вона хоче писати тексти, робити розслідування, доносити людям інформацію та встановлювати істину. Вона подивилася на мене та відповіла, що хоче, щоб її показували по телебаченню. Потім помовчала та подякувала мені, бо ніколи в житті не думала, що саме стоїть за роботою журналіста.
Тому ми в команді завжди запитуємо: «Ми робимо той чи інший проєкт, щоб що? Для чого нам це?» Саме це запитання дає змогу відсікти ті проєкти, які не є для нас важливими і не наближають до цілі.
Також я впевнена, що круті люди визначають масштаб та якість всього, що ти робиш. Команда – первинна, а потім вже: куди і як. З поганими людьми навіть найкращі ідеї губляться та перетворюються на посміховисько. Саме тому намагаюся працювати на тих людей, з якими можна збудувати космічний корабель, та оточувати себе тими, з ким можна на цьому кораблі долетіти до зірок.
Чи доводилося вам коли-небудь навчатися на помилках, щоб досягти успіху?
Я ненавиджу помилки і вважаю це своєю великою проблемою. Вчуся толерувати свої та чужі помилки, бо розумію, що в командах, де заборонено помилятися, заборонено експериментувати, запускати ризиковані проєкти та випробовувати круті ідеї, не можуть створити нічого революційного та ризикують втратити рано чи пізно всіх крутих людей.
Тож для мене розмова про дозвіл на помилку членам команди навіть важливіша за розмову про мої власні помилки.
Але звісно, я робила помилки. І в особистому житті, і в професійному. Коли була співвласницею бізнесу, мої помилки мені дуже дорого коштували, але я відповідала лише перед собою. Тепер, працюючи в благодійності, я відповідаю не лише перед власниками, а й перед людьми, що звертаються по допомогу. Розумію, що моя помилка може коштувати комусь життя та віри в себе. Отже з кожної помилки намагаюся винести урок, як не стати знов на ті самі граблі.
Ліліт Саркісян
художниця, дизайнерка, засновниця Lilit Art Store
Ким ви мріяли стати в дитинстві?
Я — абсолютний гуманітарій, людина творчості й soft skills. Я легко вчила нові мови, складала слова у речення, а речення — у смисли. Боролась за справедливість в усьому та обожнювала (і продовжую!) читати. Склавши усе це докупи, мені здавалося, що журналістика — найкраща ідея. Але грошей на інститут журналістики у моєї сім’ї не було, тому я пішла шляхом найменшого опору — вступила в інститут філології. Кілька років працювала журналісткою, fashion-редакторкою. Видавала власний журнал theNorDar. Та, як бачите, у життя були на мене інші плани.
Коли ви вперше дізналися про галузь, у якій зараз працюєте? Як відчули покликання?
Я малюю з дитинства. Завжди, всюди, багато. Батьки привозили мені найкращі німецькі олівці, найбільші набори, акварельний папір.
Та професія художниці ніколи не сприймалась серйозно: ні в моїй родині, ні в суспільстві. Ще й досі, через стільки років, існує упереджене ставлення до креативних індустрій, недооціненість і, звісно ж, юридична незахищеність.
Тому я малювала і, як і всі довкола, відносилась до цього, як до хобі. Коли вступила до університету, сталась річна перерва — і я почала задихатися. Мені не вистачало мистецтва. Так я повернулася до творчості. Почала з акварелі та ілюстрацій.
В той період я мала підробіток на Ukrainian Fashion Week, тому першими моїми акварельними пробами стали fashion-скетчі подіумних колекцій. За рік я проглядала близько 100 нових колекцій — звісно ж, це стало частиною мого життя, яке я ілюструвала.
Два роки потому я ще роки три безкоштовно малювала для крупних та дрібних компаній, для глянцевих видань та українських дизайнерів. Паралельно вела свій творчий блог, публікувала всі проєкти, роботи та закулісся. Через п’ять років постійної системної та наполегливої роботи я отримала перше комерційне замовлення. З цього все й почалось.
Назвіть ваше найбільше досягнення (або щось, чим ви найбільше пишаєтеся) у бізнес-діяльності.
Мабуть, поки зарано чимось пишатися — я на початку шляху і у мене великі плани. Але мені приємно бути прикладом для багатьох представників креативних професій. Не маючи художньої освіти, без допомоги батьків, чоловіка, зовнішніх інвестицій мені вдалося запустити бізнес, побудувати кар`єру, особистий бренд і велике ком`юніті людей, які поділяють мої цінності та головну місію: привносити естетику в повсякденність, щодня, без приводу.
Марина Батуринець
засновниця школи комунікації Bazilik та Bazilik Media
Ким ви мріяли стати в дитинстві?
У самому дитинстві — ветеринаром. У нас завжди вдома були тварини: коли мені виповнився рік, батьки купили московську сторожову, і я по три рази на день передивлялась фільм «Бетховен». Знала усіх котів у дворі та у сусідніх підвалах, постійно приносила пташок з підбитими крилами. Але ветеринаром так і не стала, обмежилась, що і в дорослому житті в мене є собака.
У шкільному віці мріяла стати журналісткою. Це вже більш до правди і я навіть деякий час працювала в медіа, але все скінчилось тим, що займатися комунікацією брендів стало цікавіше. Тож я пішла далі. Насправді, свою дитячу мрію про журналістику півроку тому втілила у власному Bazilik media. Тому гештальт закрито, вважаю.
Який найважливіший урок ви засвоїли у веденні бізнесу?
Робота ніколи не скінчиться. Як тільки в тебе є свій бізнес — в тебе є робота 24/7. Завжди можна придумати щось нове, вдосконалити вже існуюче. І тут важливо знайти баланс. Ось тут робота, а ось тут — я.
Коли навчилась жити у балансі, не намагатися охопити все зразу й усюди — стало набагато краще. В тебе є час на відновлення себе, є можливість подивитися на ситуацію «зверху», а не в моменті, тож ти стаєш набагато продуктивнішим.
Так, сьогодні я можу собі дозволити прокинутись, зрозуміти, що мені потрібен вихідний і зробити його. На початку бізнесу мені здавалось, що вихідні для пенсії. І це давало набагато гірший результат.
На вашу думку, які три найважливіші питання треба поставити собі перед тим, як розпочати власний бізнес?
Перше: «Чи можу я це не зробити?». Якщо так, тобі спокійно живеться і без бізнесу, то, можливо, воно і не потрібно. Якщо спати не можеш — роби. Друге питання: «Чи потрібен мій бізнес комусь окрім мене?» На жаль, знаю приклади, коли люди не вивчають свою аудиторію і ринок, створюють продукти чи послуги, які потім не користуються попитом.
Я за вихід або з новим продуктом, або з новим сервісом цього продукту, або з пропозицією щодо цього продукту, якої ще немає на цьому ринку. Просто зробити ще один бренд футболок або кав’ярню — не факт, що спрацює.
І третє питання: «Чи готова я до постійного навчання?» Це не лише питання якихось семінарів з маркетингу чи бізнес-літератури. Інколи доведеться о третій ночі спілкуватися з охороною, бо спрацює сигналізація у приміщенні, з будівельниками, бо вирішите зробити ремонт в офісі, наймати від адміністратора до прибиральниці, приймати звіти від податкової до таргетолога. І в усьому цьому треба буде розібратися. Так, не з усім і зразу, є час наробити помилок: обрати не ту плитку для підлоги, затупити зі звітом у податковій і точно не раз помилитися при виборі команди свого проєкту, але з часом все вивчити і вирівнятись.
Юлія Федів
виконавча директорка Українського культурного фонду, керівниця Національного Бюро програми ЄС «Креативна Європа» в Україні
Ким ви мріяли стати в дитинстві?
Супергероїнею або таємною агенткою, яка в інтересах власної країни рятує світ від глобальних катастроф і має надздібності, щоб ці рятівні дії здійснювати миттєво та якісно.
Що для вас означає успіх?
Успіх — це задоволення станом речей у своєму житті, коли ти не відчуваєш турботи про завтрашній день, вдячний за кожну хвилину свого минулого і отримуєш максимальну сатисфакцію у сьогоденні.
Щоб ви порекомендували тим, хто починає бізнес у креативних індустріях?
Раджу бути постійно відкритими до нових можливостей, забезпечити собі підтримку сектору та конструктивну критику зі сторони лідерів думок, а також ніколи не порівнювати себе з іншими, адже успіх твоєї справи — це насамперед твій успіх!
Тетяна Фіщук
директорка з комунікацій Всі. Свої, експертка УКФ
Ким ви мріяли стати в дитинстві?
У ранньому дитинстві я мріяла стати вчителькою. Напевно, вплинуло те, що моя мама, дідусь та бабусі — вчителі. Я вважала, що немає важливішої професії у світі. Для мене було магією, як одна доросла людина може вплинути чи змінити долі 30 маленьких людей. Вчителькою я не стала, проте зараз досі є бажання викладати, мене приваблює цей процес.
Що для вас успіх?
Успіх — це отримувати задоволення від справи, якою займаєшся і бути вільним від соціальних ярликів, що дають своє визначення успішності. Коли на запитання незнайомої людини: «Чим ви займаєтеся?» Ваша відповідь починається зі слів: «О, я кайфую від своєї роботи. Я — …».
Що вас найбільш захоплює в інших жінках із креативних індустрій?
У креативних індустріях в Україні більше перешкод, ніж привабливих умов. Мене захоплюють жінки, які готові з цим боротися, аби залишатися вірним своїм цінностям і пристрастям та займатися справою свого життя. А ще мене приваблює їх сміливість — вони не зволікають, не сумніваються у своїх силах, вони просто починають робити.
