Сьогодні відьомство стало частиною популярної культури: ми бачимо чаклунок на екранах, читаємо про них у фентезійних бестселерах і самі приміряємо кітчеві гостроверхі капелюхи на геловінських вечірках. Сучасний образ відьми формують «Надприродне» й «Сабріна», ілюстровані підручники з вікканства на полицях езотеричних магазинів та суперечки з родичами, які витрачають гроші на послуги екстрасенсів. З усіх можливих емоцій у цьому переліку бракує хіба що страху. Важко уявити, що колись відьом справді боялися, — та саме страх, неприйняття й заздрість стояли за трагедіями минулого, які сьогодні ховаються за романтизованим образом чаклунок.
Французька журналістка Мона Шолле пропонує уважніше придивитися до знайомого образу. У книзі «Відьми. Непереможна сила жінок». Вона нагадує: за казковою постаттю стоять тисячі реальних жінок, яких у Європі звинувачували в чаклунстві, катували й страчували. І вибір жертв аж ніяк не був випадковим.
Шолле зосереджується на трьох жіночих образах, із якими й досі пов’язано чимало упереджень: незалежній жінці, жінці без дітей і жінці літнього віку. Саме вони частіше за інших опинялися під підозрою. Сьогодні їх більше не спалюють на багаттях, проте запитання про заміжжя, материнство й вік нікуди не зникли. Тож поговорімо про те, звідки взялося уявлення про «нормальну» жінку і чому історія полювання на відьом у певній формі триває досі.
.jpg)
Кадр із фільму «Відьма»
Межі нормальності
Авторка показує, що жіноча ідентичність століттями формувалася не стільки зсередини, скільки через стосунки з іншими: ким ти є для чоловіка, для дітей, для оточення. Дівчат змалку вчать боятися самотності, але не обов’язково бути самостійними. Навіть там, де свобода жінок давно закріплена законом, суспільство продовжує ставити її під сумнів:
«Сьогодні незалежність жінок, навіть якщо вона юридично та фінансово можлива, і далі викликає загальний скепсис. Їхні взаємини із чоловіком і дітьми, що ґрунтуються на самопожертві, досі вважаються основою їхньої ідентичності».
До шлюбу й материнства додається ще одна вимога — молодість. Шолле розповідає, як її подруга, якій уже за сорок, щиро зраділа, коли незнайомка в ресторані звернулася до неї «мадемуазель». Чоловік чує «месьє» від повноліття й до старості, тоді як жінці рано чи пізно дають зрозуміти, що вона перетнула невидиму вікову межу, якої багато хто боїться як вогню. Мону також зачепили перші звертання «мадам». Лише тоді вона усвідомила, наскільки глибоко молодість вкорінилася в її уявленні про себе.
Проблема такої ідентичності в тому, що вона залежить від зовнішніх обставин. Її можна втратити разом із чоловіком, через неможливість або небажання мати дітей чи просто з плином років.
Кадр із фільму «Відьма»
Ціна іншого шляху
Найбільш вразливими виявлялися жінки, які не вписувалися в жодну з цих рамок. Шолле наводить історичні свідчення, які важко сприймати як випадковий збіг:
«Серед обвинувачених у відьомстві відзначаємо значну кількість незаміжніх та вдів, тобто тих, які не підпорядковувалися чоловікові. У той час жінок витісняли з ринку праці. Їх виключали з гільдій, а опанувати якесь ремесло жінка могла хіба що формально».
Незадовго до великої хвилі судів над відьмами у XV столітті було скасовано особливий статус бегінок — релігійних громад, до яких здебільшого входили вдови, незаміжні жінки й черниці. Вони жили у власних будиночках неподалік городів і полів із лікарськими травами, вільно пересувалися й не підпорядковувалися чоловікам. У Німеччині вдовам ремісників забороняли продовжувати справу покійного чоловіка. Жінка без чоловіка водночас втрачала захист, можливість заробляти й довіру громади.
Не менш підозрілою була жінка, яка сама вирішувала, чи народжувати дітей. У часи полювання на відьом контрацепція та аборти ставали об`єктами кримінального переслідування. У Франції закон 1556 року зобов`язував кожну вагітну повідомляти про свій стан. Цілительок, які допомагали жінкам контролювати народжуваність, переслідували з особливою жорстокістю. Літні жінки також ставали частими жертвами звинувачень: їх вважали непривабливими зовні й небезпечними через накопичений досвід.
Згодом багаття стали непотрібними — Цивільний кодекс 1804 року закріпив юридичну недієздатність заміжніх француженок. Тиск просто змінив форму. Шолле звертає увагу, що навіть у карикатурному образі «самотньої жінки з котом», який і досі використовують, аби викликати жалість або кпини, вгадується тінь відьми та її фамільяра.
.jpg)
Кадр із фільму «Відьма»
Хто ховався за образом відьми
Ми звикли спостерігати за магічними героїнями, проте Шолле пропонує роздивитися за ними реальних людей. Її цікавлять конкретні жінки та причини, з яких на них показували пальцем. Щоб опинитися під підозрою, не потрібно було варити зілля опівночі чи укладати угоди з темними силами. Іноді достатньо було просто мати характер:
«Якщо жінка огризалася до сусіда, голосно говорила, мала сильний характер чи надто вільну сексуальну поведінку або ж створювала комусь незручності, цього було досить, щоб наразити її на небезпеку».
Пастка полягала в тому, що підозру могла викликати будь-яка поведінка — і навіть її протилежність. Підозріло, якщо жінка часто пропускає церковну службу, але так само підозріло, якщо не пропускає її ніколи. Не схвалюють, коли вона постійно зустрічається з подругами, але й самостійне життя не викликає довіри. Образ відьми ставав зручним поясненням будь-якого нещастя. У Бельгії 1565 року стратили Дінью Робер, бо в морі потерпали кораблі, а 1619-го під Бордо Жанну Ноальс на прізвисько Шкідниця звинуватили в тому, що зупинився млин.
.jpg)
Кадр із фільму «Практична магія»
Показовою є й етимологія, яку наводить авторка. Німецьке Hexe та англійське hag («стара карга»), за її поясненням, пов’язані зі словом hedge — «межа». Спочатку цей образ асоціювався з мудрою жінкою, яка перебувала на рубежі між селом і дикою природою, світом людей і світом духів. Полювання на відьом перетворило знання, яке колись викликало повагу, на джерело загрози.
Шолле — не просто відсторонена дослідниця. Вона відверто розповідає про власні страхи перед старінням, сумніви щодо материнства й звички, яких не так просто позбутися. Завдяки цьому «Відьми» перетворюються на розмову, під час якої авторка разом із читачкою вчиться помічати упередження, що часто здаються цілком природними.
«Відьми. Непереможна сила жінок» — книга про минуле, яке продовжує жити в повсякденних запитаннях та очікуваннях. Розуміння їхнього походження допомагає інакше поглянути на суспільні норми й перестати сприймати їх як щось само собою зрозуміле. А ще — навчитися не виправдовуватися за власний вибір. Вдови, бездітні та літні жінки, які колись лякали сусідів, насправді просто жили не за встановленим сценарієм. І саме тому їхні історії заслуговують на увагу не менше, ніж пригоди вигаданих відьом із фентезійних світів.
.png)
