Як українці залицялися: прояви уваги, традиції та правила наших предків

Традиційна культура села в XIX-XX століттях

«Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна: Ясно, хоч голки збирай…» — писав Михайло Старицький. Український діяч виховувався в родині Лисенків, звик до міського життя, проте одного разу повернувся додому на Полтавщину. Кажуть, що тоді на вечорницях він зустрів дівчину Степаниду — закохався в неї та вирішив зізнатися у своїх почуттях. А поки чекав на обраницю, вигадав рядки до композиції «Ніч яка місячна». І хоч обраниця Михайла Старицького вже була заручена, пісня діяча стала надзвичайно популярною в Україні.

«Вечір. Побачення». НЦНК «Музей Івана Гончара»

Закоханість справді підштовхує людей до шляхетних дій. І хоч не всі писали пісні чи вдавалися до відчайдушних кроків, прояви уваги та залицяння чітко простежувалися в традиційній культурі. Як це було в українців у XIX-XX століттях? Ми запитали в кандидатки історичних наук та старшої наукової співробітниці Інституту народознавства НАН України Лесі Горошко-Погорецької.

Українська молодь спілкувалася обмежено: на вулиці, вечорницях, базарних днях чи ярмарках, які відбувалися один-два рази на рік. Коли хлопець та дівчина були в церкві, вони могли глянути одне на одного, а потім — перекинутися словами. Проте в деяких місцевостях України були власні правила — наприклад, вважалося, якщо пара про щось розмовляє поблизу церкви, то вона вже має одружуватися. 

«Несе Галя воду, / Коромисло гнеться, / За нею Іванко, / Як барвінок, в`ється», — йдеться в українській народній пісні.

Допомогти дівчині — наприклад, запропонувати понести її відро — це вже один зі способів залицяння. Прохання про те, щоб напитися води, теж вважалося проявом уваги. Часто це робили біля криниць — місця пліток та обміну новинами. Саме так парубки закликали дівчину до розмови.

«Навіть напування хлопцеві коня, окрім свого лінійного значення, мало еротичний підтекст. Такий символ, який ми бачимо на ілюстраціях, завуальовано означав статеві стосунки», — розповідає Леся Горошко-Погорецька.

«Дівчино моя, напій же коня». НЦНК «Музей Івана Гончара»

Якщо хлопцеві сподобалася дівчина, він її проводжав після вечорниць. Це був спосіб побути й поговорити з нею. Тоді не можна було просто зайти до хати — хіба хлопець справді мав серйозні наміри. Щоб викликати дівчину з дому, парубки вдавалися до різних способів — гупали у вікно чи шукали дітей, які могли сказати обраниці, щоб вона виходила.

Часом тато міг прислати сина з певним дорученням до батьків молодої. Дівчина потім проводжала хлопця до виходу — у народі це називали «запирати двері». Проте пара могла затриматися і поговорити декілька хвилин чи навіть пів години. Якщо батькам сподобався хлопець, то вони дозволяли таке спілкування. Якщо ні, то хтось ставав під дверима і починав кашляти — це означало, що дівчині пора йти до хати.

Хлопець міг декілька разів проводжати дівчину додому — тож з часом він заходив до хати обраниці, вітався з її батьками та просив, щоб вони пустили її на танці. Коли мати вважала, що такий парубок підходить доньці, то подавала чоловікові знак. І вже батько дівчини казав — нехай пара йде на танці, проте хлопець має привести свою обраницю до хати. Відповідати могли по-іншому. Батько дозволяв доньці йти на вечорниці з хлопцем, проте натякав, що їй треба швидше повернутися, адже вранці «треба гнати корову». У такому випадку дівчина розуміла, що парубок не сподобався батькам, тож і їй краще з ним не затримуватися.

«Батько розганяє закоханих». Анастасія Рак. НЦНК «Музей Івана Гончара»

Подарунки вважалися вже більш очевидними знаками уваги. Хлопці готували для дівчат хустинку, сережки чи перстень, а дівчата для хлопців — хустку. Симпатію також проявляли за допомогою писанок. Дівчина обдаровувала хлопця на Великдень. Є згадки про те, що парубок у відповідь мав запросити її на танець.

У святах простежувалися традиції, пов’язані із залицяннями, — і найбільше їх було саме в купальській обрядовості. Коли дівчина пускала на воду вінок, то хлопець чатував, щоб вихопити його. Проте про свої почуття  можна було заявляти ще з Щедрого вечора. Парубок розпочинав маланкувати з хати вподобаної дівчини. Водночас Великдень асоціювався не тільки з даруванням писанок, а і з обливанням. Хлопці приходили до дівчини й просили дозволу в батьків, щоб її облити. Тоді в сім’ї могли сподіватися на весілля. Інакше — якщо дівчину не облили — казали, що вона ще не скоро вийде заміж. Якщо хлопець не дотримувався обряду, то йому теж не пророкували шлюб найближчим часом. Проте традиції обливання іноді відрізнялися залежно від регіону України. Наприклад, деякі дівчата могли відкуповуватися від обливання писанками.

«Палітра залицянь дуже широка, і способи проявити увагу часто були саме невербальними. Це ж не просто про те, щоб сказати: “Я тебе люблю”. Тим паче у кожній громаді складалися власні правила», — коментує кандидатка історичних наук. 

«Закохані в човні на березі річки». НЦНК «Музей Івана Гончара»

Дівчата теж виказували свою прихильність, і робили це дуже ненав’язливо. «Проте вони могли й самі свататися до хлопців», — розповідає Леся Горошко-Погорецька. Та якщо дівчину вважали надто язикатою, їй могли влаштувати обструкцію. Наприклад, взяти посеред танцю, а потім кинути. Врятувати дівчину від сорому на все село могла хіба інша людина, яка б продовжила з нею танцювати.

Однак в українській культурі керувалися не тільки коханням чи почуттями. Уже до шлюбу ставилися більш прагматично — враховували майновий стан одне одного, спроможність працювати та побажання батьків. Дівчина часто не знала хлопця, який до неї прийшов свататись, та й парубок нерідко стояв перед хатою і чекав, чи віддадуть за нього обраницю, чи ні. Тільки пізніше він заходив та знайомився з нею. Уже потім, за всіма українськими традиціями, наречені справляли весілля.

«Тікай, Петре, з Наталкою, іде мати з качалкою». Федір Погорілий. НЦНК «Музей Івана Гончара»

Реклама

Популярні матеріали

Національна спадщина: 5 забутих страв української кухні


Куркума для схуднення, омолодження та виведення токсинів: як та...


Про що говорять чоловіки: 10 секретів, які варто знати кожній...


Читайте також
Популярні матеріали