Як створювалися костюми, музика та хореографія для пластичної вистави «Косачка». Ексклюзивні коментарі команди

У неділю, 3 грудня, в Київській опері відбулася прем’єра пластичної вистави «Косачка» (Косачки — войовниці вільного жіночого племені, які за легендою жили на території сучасної України в 1-3 ст. до н.е. — Прим. ред.) Експериментальна робота, створена за оригінальним сценарієм, присвячена дослідженню природи жіночої сили. Надихаючись прикладом жінок, які сьогодні боронять українську землю, режисерка Юлія Лопата разом із київською незалежною командою сучасного танцю Procontemporary та її засновницею, хореографинею Галиною Пехою, занурюються в історію українського жіноцтва — зокрема, через давні ритуали, авангардну поезію та контент з сучасного інфопростору.

За словами Галини Пехи, ця вистава — про сьогодення та біль, який дає сили на боротьбу: «З початку війни ми багато говорили з Юлею про те, чи хочемо ми продовжувати займатися мистецтвом, чи маємо на це право. І те, що проєкт реалізується — для мене велике натхнення».

Роздумами про природу жіночої сили й те, як це поняття втілилося у виставі, в ексклюзивних коментарях для ELLE.UA діляться режисерка Юлія Лопата, хореографка Галина Пеха, композиторка Олена Шикіна, художниця з костюмів Ася Сутягіна й не тільки.

Галина Пеха, хореографиня

Я не впевнена, що знаю визначення сильної жінки. Та чи існує воно взагалі? Та все ж, я маю сказати, що у своєму житті я зустрічала сильних жінок. Найбільше в них мене захоплювало те, що вони вміли підводитися після найжорсткіших падінь. Загалом, сила для мене — рух до останнього подиху.

Ми з колективом Procontemporary пройшли довгий шлях разом і продовжуємо бути одна в одної у найтемніший час. Чи є це силою? Не нам судити. Але спільна робота дає мені сили. Хочу зауважити, що матеріал до вистави ми створюємо всі разом. Я, як хореографка-постановниця, переймаюся композицією та сенсами, якими мусить бути просочений хореографічний текст. Мені важливо не дати глядачеві відкриту книгу на певній главі. Я прагну заповнити простір образами, так, ніби це спогади або знання кожного з нас, та запропонувати аудиторії зануритися у власні думки та переживання.

Олена Шикіна, композиторка

Сильні жінки для мене — це насамперед жінки, які ідуть на фронт. Ті, які обирають не тільки ризик життям, проживання в складних умовах та присвяту свого життя на цей момент захисту країни, а ще й обирають опинитися в місці, яке не враховує жінку і її потреби: наявність форми для жінок, достатньо засобів гігієни, болісні дні періоду тощо. Ті, які обирають цей шлях, бувши готовими зустрітись з нерівністю відношення, стереотипами, об`єктивізацією. Така рішучість, воля і свідомість мене вражають, і я пишаюсь нашими захисницями. Також сила жінки в цілому для мене починається з природного проживання болю: при народженні дитини, при менструації, під час першого сексу тощо.

В музиці цей біль інколи проривається через низькі удари, важкий характер відібраних українських інструментів: ліра, трембіта. Також цю болісність зародження нового я закладала в першій сцені «Народження» через текстури кісток і відчуття розлому, розтягнутого у часі. При цьому, мене вражає вміння жінок, що мене оточують, залишатись чутливими, вразливими, любити себе, насолоджуватись красою, прагнути гармонії. Я також відчуваю це в собі, тому я хотіла, щоб звук залишався чистим і структурованим, іноді — вразливим і емоційним, тонким і тендітним. Навіть в агресивній сцені я не додавала шум або навантажені текстури — відштовхуючись від цієї загальної ідеї ясності та гармонії.

Соломія Кирилова, співачка та перформерка

Для мене сила — це одне ціле з поняттями волі та духу. А конкретизація жіночої сили — у гуртуванні жіноцтва та сестринства як даностей та потужного ресурсу взаємодії, і аж ніяк не конкуренції, що так притаманно сучасному світу. Також жіноча сила проявляється у «відчутті часу», адже саме з моменту, коли дівчинка переходить у стан жінки, «відчуття часу» є невіддільною складовою її життя. Також жіноча сила укріплюється та супроводжується природним умінням проживати та приймати фізичний біль, що теж жінці даровано як даність.

В моєму проявленні в роботі «Косачка» сила звучить крізь голос та тон, потужність якого не залежить від гучності, і радше буде закумульована і стишена до ядра серця.

Тетяна Рябцун, танцівниця

Образ жінки для мене не асоціюється з незахищеністю, тендітністю, слабкістю. Навпаки, жінка для мене — про силу, тому що тільки вона знає ціну життя, адже вона його дає. Бути жінкою для мене — це поєднувати в собі чутливість, ніжність та силу волі, здатність захистити себе та дати собі все необхідне, аби мати змогу продовжувати свій шлях. Але я вірю, що наша вистава наштовхне кожного глядача на якісь особисті та, можливо, нові для себе думки. Бо «Косачка» народилася через наше минуле, наше сьогодення, і є цеглинкою до створення того майбутнього, яке ми б хотіли бачити, до відродження нашої культури.

Ася Сутягіна, художниця з костюмів

Я спілкуюсь і виражаю своє бачення світу за допомогою образів. «Косачка» — це інтимний прояв переживань про жінок, яких вже сотні років тримають в рабстві, відбираючи можливість повноцінно проявляти себе. Гіперболізацію української хустки я поєднала з культурою покривати голову — це умовна чадра, під якою ховають жіночність. Але я додала українські орнаменти, як у вишиванці — це вміння жінки робити прекрасним той світ і обставини, в яких вона опиняється. П’ять хусток прикрашені орнаментами п’яти регіонів України, в тому числі й орнаментом вишивки кримських татар. Під хусткою ховається тендітне жіноче тіло, якому довелося наростити лати, аби захищати свою тендітність...

Сукня вокалістки — це духовний світ жінки. Він ніжний і тендітний, тому я обирала м’які тканини й розмила форму і силует. Біль і переживання передала через аксесуар у формі серця, що виглядає, ніби припорошена снігом калина. Очі — то дзеркало душі або двері до духовного, тому на масці вокалістки головною прикрасою є очі, вишиті з натурального кварцу. Вважають, що в ньому багато «жіночої» енергії, що захищає.

Юлія Лопата, режисерка

Я розумію поняття сили через прийняття відповідальності за свої рішення та їхні наслідки. Героїні «Косачки» саме такі, вони стикаються з наслідками прийнятих ними рішень, і платять за свої переконання найвищу ціну — віддають життя. Проте я бачу це як щось дуже світле, насправді. Бо коли в тебе є те, що ти настільки любиш, у що ти настільки віриш, коли ти викристалізувала в собі цінності, яким ти слідуєш, — це щастя, дар, благословення.

---