Як родина Косачів популяризувала народне вбрання в міському середовищі

Ще в часи свого студентства Михайло Драгоманов привіз 12-річну Олену Пчілку на навчання до Києва — так дівчина дорослішала серед української еліти. 

Вона стала частиною свідомої інтелігенції, яка в середині XIX сторіччя демонструвала свою ідентичність по-різному: вивчала та поширювала народну творчість, а ще — в російськомовному середовищі виховувала дітей у любові до всього українського. Національну приналежність еліта підкреслювала і своїм вбранням.

Як ставилися до одягу в часи Олени Пчілки та її доньки — відомої письменниці Лесі Українки? ELLE розповідає разом зі старшою науковою співробітницею Музею видатних діячів української культури Оксаною Константинівською.

Час Олени Пчілки

У ХІХ сторіччі чоловіча мода стала досить консервативною — зокрема, гімназисти, студенти та чиновники ходили у формених мундирах.

Проте наприкінці 1850-х років Микола Пирогов, керівник навчального округу Київського університету, створив демократичну атмосферу в навчальному закладі — тому тодішні студенти дозволяли собі не дотримуватися офіційного дрес-коду в одязі. Водночас національно свідома молодь — наприклад, Михайло Драгоманов, Микола Лисенко, Тадей Рильський, Володимир Антонович, Петро Косач — навмисно шила собі традиційне вбрання чи використовувала його елементи.

Представники більш творчих професій — актори, режисери та письменники — могли постійно демонструвати одягом свою національність. Поступово з`явився новий тренд для чоловіків — під європейський костюм вони вдягали вишиту сорочку.

Михайло Драгоманов у Женеві

Натомість жінки мали більш різноманітний гардероб через вплив моди. З 1860-х років Олена Пчілка навчалася в Київському зразковому пансіоні для шляхетних дівчат разом із сестрою Миколи Лисенка та згодом дружиною Михайла Старицького — Софією. Тоді зʼявилася машинка Singer і значно полегшила панянкам пошиття одягу. Українські жінки додавали народні елементи до актуальних силуетів: покривали кринолінові спідниці плахтами, пишні рукави оздоблювали українськими мережками, а крій народної керсетки змінювали на корсетний.

Олена Пчілка 

Народні орнаменти в житті Олени Пчілки

Олена Пчілка зустріла Петра Косача, свого майбутнього чоловіка, у товаристві брата Михайла Драгоманова. Після вінчання в Києві подружжя переїхало у місто Звягель на Волині. Саме там Олена Пчілка захопилася етнографією: збирала фольклор та змальовувала народні елементи.

1876 року дослідниця підготувала свій перший альбом «Український народний орнамент». Згодом Олена Пчілка видала ще чотири випуски альбомів та зробила їх більш доступними для широкого загалу. У передмовах до двох останніх її непокоїли нові тренди у вишивальній моді, розповсюджені популярними парфумерними компаніями — зокрема, «Брокар и Ко».

«Потреба в таких зразках, чисто народніх українських — велика, бо й зразки вишиванок, так само як твори народного слова, або пісні, можуть псуватися, калічитись. До сього псування чимало прилучилися, призвели ті "премії", мальовані листочки з визирунками, що ними обгортають, наприклад, брусочки мила тощо. Такі зразки стилю спотвореного, з тим неподобним зубʼям та ляпаними здоровими квітами (трояндами, "рожами"), можна побачити вже не тільки на вишиванках у городянок (на рушниках, на сорочках), а й на вишиванках селянських…» — писала Олена Пчілка в передмові.

Олена Пчілка 

Вбрання Лесі Українки

Через хворобу Леся Українка довго перебувала в європейських клініках та на курортах. Наприклад, у Берліні вона придбала блузи, що тільки входили до жіночої моди, та нові капелюшки.

Разом з тітоньками в Сан-Ремо вона не оминала гарних італійських тканин, яких не можна було вивозити з-за кордону. Щоб доставити таку «контрабанду» додому, жінкам доводилося нашвидкуруч шити спідниці.

Олена Пчілка та Леся Українка

Леся Українка з Аріадною Драгомановою 

Письменниця надсилала листа з Криму — розповідала про вкрай дешеве й тепле кавказьке сукно, яке придбала для себе і сестри Ольги. Тоді ж вона пошила сорочку з гаптованої сріблом тканини для пана Дережанова, в якого лікувалася. 

Сучасники пригадують, що Леся Українка зазвичай одягалася в сірий колір, але після трагічної втрати коханого Сергія Мержинського віддавала перевагу чорному. 

Перед планованим весіллям сестри Ольги вона пише: «Та в мене навіть немає нічого кольорового тепер. Ти знаєш, як я відношусь до церковних церемоній взагалі, а до сеї спеціально. Але як вона вже конечне мусить бути, коли це інакше вносить трагедію в родину, то треба її принаймні зробити якнайменше неприємною. Єдине, що є гарного при тій церемонії, то вбрання молодої. Правда ж? Врешті, діло не в обряді, а в настрої того дня».

Особливості родини Косачів

Жінки в родині Косачів уміли шити самостійно, проте разом з тим замовляли готовий одяг. 

«Бувши вродливою жінкою, змолоду одягалася і зачісувалася, як показувала тогочасна мода і її жіночий інстинкт, щоб виглядати якнайкраще», — писала Ольга Косач в спогадах про маму. 

Діти Олени Пчілки ще змалечку вдягалися у вишуканий народний стрій. Згодом, під час навчання в гімназії, дівчата носили сукні із відстібними комірцями. Форма державних гімназій була коричневою, проте приватні заклади могли обирати інші кольори. Дівчата з родини Косачів навчалися в найпрестижнішій у Києві приватній гімназії, яку заснувала Віра Ващенко-Захарченко. Вони одягали зелені сукні та оздоблювали їх комірцями з українською вишивкою. На той час аксесуар був символом освічених та ділових панянок.

Леся Українка з Ольгою Косач та Оксаною Старицькою 

Леся Українка

На світлинах жінок з родини Косачів можна побачити нехарактерну для центральної України народну прикрасу — силянку. Колись Михайло Драгоманов привіз бісерні аксесуари з Карпат, а потім запевняв, що моду на них по всій Україні впровадили його «дами-родички». 

Леся Українка

Ольга Косач-Кривинюк

Оксана Константинівська підкреслює: Олена Пчілка не була законодавицею носіння вишиванок у міському середовищі, але активно підтримувала таку тенденцію серед жіноцтва. Косачі були українською інтелігенцію, чия ідентичність промовляла і завдяки вбранню.