«Бріджертони» — один з найуспішніших проєктів Netflix. Він не тільки підвищив кількість переглядів на стримінговій платформі, а ще й поповнив казну Великої Британії на понад 250 мільйонів фунтів стерлінгів, повідомляє Variety.
Серіал про лондонське вище суспільство епохи Регентства створений на основі романів Джулії Куїнн. У книжці «Віконт, який мене кохав» американська авторка розповідає про Ентоні Бріджертона і його пошуки нареченої.
Холостяк майже визначився з майбутньою дружиною — нею мала стати Едвіна. Однак єдина перешкода на шляху Ентоні — старша сестра обраниці Кейт Шеффілд. Дівчина не довіряла віконту й хотіла захистити Едвіну від найгірших наслідків. Та можливо, саме так Кейт оберігала власне серце.
Як Ентоні шукав майбутню наречену, ми пропонуємо вам дізнатися з уривка з книжки «Віконт, який мене кохав» від видавництва Vivat.
Ентоні глянув на годинник, що стояв на каміні в кабінеті. Майже пів на четверту. Вони спізняться.
Він посміхнувся. Та що ж тут вдієш?
Зазвичай він схибнутий на пунктуальності, але якщо спізнення примусить Кейт Шеффілд помучитися, то він не проти.
А Кейт Шеффілд, напевно, зараз корчиться в агонії від жаху через гадку про свою дорогоцінну молодшу сестру в його пазурах.
Ентоні поглянув на свої пазури («руки, — нагадав він собі, — руки») і знов посміхнувся. Сто років уже так не веселився, а він же просто вештається своїм кабінетом і уявляє Кейт Шеффілд із міцно затиснутою щелепою і парою, яка валить із вух.
Украй веселий образ.
А проте це навіть не його провина. Він вийшов би вчасно, якби не довелося чекати на Едвіну. Вона переказала через служницю, що долучиться до нього за десять хвилин. Це було двадцять хвилин тому. Що він може вдіяти, якщо вона спізнюється?
Раптом Ентоні побачив картинку того, як проведе решту життя — в очікуванні Едвіни. Цікаво, вона з тих, хто хронічно запізнюється? Із часом це може надокучати дедалі дужче.
Віконт неначе викликав її силою думки: у коридорі почулися кроки. Коли звів голову, побачив у дверях вишуканий Едвінин стан.
«Вона міраж», — подумав без жодної пристрасті. Неймовірно прекрасна в усьому. Обличчя — сама досконалість, постава — втілення грації, а очі такого сяйливого блакитного відтінку, такі виразні, що неможливо було не захоплюватися ними щоразу, як вона кліпала.
Ентоні чекав, коли в ньому прокинеться бодай якась реакція на дівчину. Адже жоден чоловік не міг бути невразливим до її вроди.
Нічого. Анінайменшої спокуси поцілувати її. Це здавалося майже злочином проти самої природи.
Але, може, це й добре. Урешті-решт, він не бажає мати дружину, в яку міг би закохатися. Бажання — це добре, але воно може наразити на небезпеку. Бажання — це більший шанс закохатися, аніж байдужість.
— Мені неймовірно шкода, що я примусила вас чекати, лорде, — чемно сказала Едвіна.
— Нічого страшного. — Він почувався вже трохи краще завдяки своїм раціональним поясненням. Вона все одно буде хорошою нареченою. Нема потреби ще чогось шукати. — Але мусимо йти. Інші, напевно, вже розставили всі ворітця.
Віконт узяв її під руку, і вони вийшли з будинку. Він прокоментував погоду. Вона прокоментувала погоду. Він прокоментував учорашню погоду. Вона погодилася з усім, що він сказав (за хвилину він уже не пригадував жодного слова).
Вичерпавши всі можливі теми, пов’язані з погодою, вони замовкли.
Після повних трьох хвилин мовчанки, протягом яких нікому з них не було чого сказати, Едвіна раптом спитала:
— А що ви вивчали в університеті?
Ентоні здивовано поглянув на неї. Не пригадував, щоб бодай колись якась юна леді його про таке питала.
— Те, що й усі, — відповів він.
— Але що вивчають усі? — не вгавала вона з невластивою їй нетерплячкою.
— Переважно історію. Трохи літературу.
— О. — Якусь мить вона над цим розмірковувала. — Я люблю читати.
— Справді? — Він поглянув на неї вже зацікавлено. Не подумав би, що вона синя панчоха. — А які книжки вам подобаються?
Здається, на цьому запитанні дівчина розслабилася.
— Романи, коли хочеться пофантазувати. Філософія, якщо я в настрої самовдосконалюватися.
— Філософія? — перепитав Ентоні. — Я сам її ніколи не міг подужати.
Едвіна видала чарівний мелодійний смішок.
— Кейт така сама. Завжди каже, що прекрасно знає, як жити своє життя, і що їй не потрібні інструкції від якогось мерця.
Ентоні подумав про свій досвід читання Арістотеля, Бентама й Декарта в університеті. А потім згадав про свій досвід уникання читання Арістотеля, Бентама й Декарта в університеті.
— Гадаю, — проговорив він, — що я погодився б із вашою сестрою.
Едвіна широко всміхнулася.
— Ви погоджуєтеся з Кейт? Здається, я маю знайти нотатник і записати. Напевно, це вперше.
Він окинув її поглядом і, не відвертаючи голови, спитав:
— А ви зухваліша, ніж показуєте, чи не так?
— І близько не така, як Кейт.
— У цьому я навіть не сумніваюся.
Він почув Едвінин смішок, а коли подивився на неї, вона доклала величезних зусиль, аби зберегти нейтральний вираз обличчя. Вони зрізали останній поворот до поля, а на спуску побачили, що решта гравців у пел-мел уже чекали на них, знічев’я розгойдуючи в руках молотки.
— От дідько, — лайнувся Ентоні, геть забувши, що поряд жінка, з якою він збирається одружуватися. — У неї «молоток смерті».
