У кіно жіночий дует може бути чим завгодно: запеклим суперництвом, як у Бетт Девіс і Джоан Кроуфорд, дружбою, що змінює життя, як у «Тельмі й Луїзі», чи історією кохання, побудованою на поглядах і недомовленостях, як у «Керол». Іноді дві героїні стають суперницями, іноді — союзницями, а часом їхні стосунки виявляються складнішими за будь-яке визначення.
Напередодні київської прем’єри стрічки «Чорна куля» з Пенелопою Крус і Ґленн Клоуз, яка відбудеться в межах 11-го фестивалю «Лінія іспанського кіно», згадуємо шість фільмів, у яких саме жіночий дует тримає глядача до фінальних титрів.
Кадр із фільму «Чорна куля»
Бетт Девіс і Джоан Кроуфорд, «Що сталося з Бебі Джейн?» (1962)
Еталонний приклад того, як ворожнеча між акторками перетворюється на виробничий ресурс. Психологічний трилер Роберта Олдріча про літню акторку, яка тримає в заручницях паралізовану сестру, зібрав п’ять номінацій на «Оскар» і виграв статуетку за костюми. Гірке суперництво двох зірок підживлювало інтерес до картини й фактично реанімувало їхні кар’єри, які на той момент згасали.
Фінал цієї історії став голлівудським фольклором. Девіс номінували за найкращу жіночу роль, але вона програла Енн Бенкрофт. Проте Кроуфорд усе ж змогла потримати статуетку на сцені, оскільки вийшла її отримувати замість відсутньої переможниці. Це був єдиний фільм, у якому дві легенди знялися разом.
Сьюзен Сарандон і Джина Девіс, «Тельма і Луїза» (1991)
Роуд-муві Рідлі Скотта посадило двох жінок у кабріолет Ford Thunderbird і відправило їх до Гранд-Каньйону без жодного чоловіка-рятівника на горизонті. Картина зібрала шість номінацій на «Оскар»: Келлі Кхурі перемогла за оригінальний сценарій, Скотта висунули за режисуру, а Сарандон і Девіс опинилися в одній категорії за найкращу жіночу роль. Обидві програли Джоді Фостер за «Мовчання ягнят» — класичний приклад того, як дует розколює голоси кіноакадеміків навпіл. У 2016 році Бібліотека Конгресу внесла фільм до Національного реєстру як культурно й історично значущий. А молодий Бред Пітт залишився в цій історії лише милою деталлю загального пейзажу.
Ґленн Клоуз і Мішель Пфайффер, «Небезпечні зв`язки» (1988)
Ще один спосіб побудувати дует: одна жінка полює, інша стає здобиччю. Фільм Стівена Фрірза зібрав сім номінацій на «Оскар», зокрема за головну жіночу роль для Клоуз і за роль другого плану для Пфайффер, і виграв три статуетки: за адаптований сценарій, костюми й роботу художника-постановника. Клоуз вважалася фавориткою сезону, але нагороду забрала Джоді Фостер за стрічку «Обвинувачені».
Маркіза де Мертей досі залишається однією з найгостріших ролей у фільмографії Клоуз. Цікаво, що повне ім`я героїні — Ізабель де Мертей. Тією ж Ізабель, тільки через вісімдесят років і по інший бік Атлантики, зветься її персонажка в «Чорній кулі».
Пенелопа Крус і Кармен Маура, «Повернення» (2006)
У фільмі Педро Альмодовара Крус грає Раймунду — жінку з робітничого передмістя Мадрида, до якої з того світу повертається мати у виконанні Кармен Маури. Для Маури ця роль стала примиренням з режисером після сімнадцятирічної паузи, що почалася під час зйомок «Жінок на межі нервового зриву». Каннське журі того року вчинило по-своєму елегантно: нагороду за найкращу жіночу роль розділили між усіма шістьма виконавицями — Крус, Маурою, Йоханою Кобо, Чус Лампреаве, Лолою Дуеньяс і Бланкою Портільйо, а стрічка додатково забрала приз за сценарій. Тоді ж Крус стала першою іспанкою, номінованою на «Оскар» за головну жіночу роль.
Кейт Бланшетт і Руні Мара, «Керол» (2015)
Фільм Тодда Гейнса за романом Патриції Гайсміт показав, як дует може працювати майже без слів: погляд через прилавок універмагу, забуті рукавички, мовчазна поїздка. У Каннах перед журі постало завдання, яке неможливо розв’язати без образ. Приз за найкращу жіночу роль розділили між Руні Марою та француженкою Еммануель Берко за «Мого короля», обійшовши Бланшетт, яку вважали безумовною фавориткою.
Режисер, який приймав нагороду замість Мари (вона тоді вже повернулася до Нью-Йорка), сказав, що вважає щастям працювати з акторками такого рівня. Частина критиків вважала рішення журі логічним: попри те що Бланшетт грає головну героїню, історія фактично належить Терезі — персонажці Мари, яка має значно більше екранного часу. Суперечка не вщухла й досі.
Як бачимо, жіночий дует у кіно рідко буває простим партнерством і майже завжди стає головним болем для тих, хто роздає нагороди: кого виділити, як не образити другу, що робити, коли обидві однаково важливі для фільму. «Чорна куля» пропонує той варіант дуету, де два сильні жіночі образи несуть однаково важливі частини історії.
Пенелопа Крус і Ґленн Клоуз, «Чорна куля» (2026)
Події «Чорної кулі» розгортаються в 1932, 1937 і 2017 роках, висвітлюючи переплетені долі трьох чоловіків. Проте саме на плечах двох жіночих персонажок тримається емоційна вага цієї конструкції. Федеріко Ґарсія Лорка, один із найвідоміших іспанських письменників, гине на початку Громадянської війни. Незадовго до смерті він встигає написати кілька сторінок роману про юнака, якого суспільство відкинуло через заборонене кохання. Рукопис дивом вцілів, пережив роки війни та десятиліття забуття, а згодом опинився в руках людини, для якої він став не просто літературною знахідкою, а сімейною таємницею.
Крус зіграла Нене — зірку кабаре, яка навіть на порозі згасання кар’єри не втратила ні голосу, ні характеру. З підмальованими олівцем бровами й манерою, що відсилає до Марлен Дітріх, її героїня роз’їжджає вулицею на танку, розважаючи військо, наче одноосібний фронтовий концертний тур. Клоуз зіграла Ізабель Дюран — американську дослідницю, яка викладає в Іспанії творчість Лорки й веде власне розслідування щодо його рукопису.
