Фентезі з київською атмосферою, історії про дитинство чи роман про складність життєвих виборів — зовсім різні книжки об’єднує тема любові. До себе, дитини, іншої людини чи всієї країни.
Що варто прочитати вже цієї весни? Разом з Yakaboo ми зібрали книжки українських письменниць. А хто, як не авторки, краще розповість про головне у своїх історіях?
«Лазарус», Світлана Тараторіна
«Лазарус» — це урбан-фентезі з елементами детективу у декораціях Києва 1913 року. Перед нами багате і строкате місто, населене людьми та різними видами не-людей: мавками, перелесниками, упирями, водяниками та іншими. Головним героєм роману є слідчий Олександ Тюрин. З перших сторінок ми розуміємо, що він ставиться упереджено до не-людей, а проте життя в Києві, а головне — зустріч з докторкою, яка займається душевними хворобами нечисті, Василиною Айвс, змушує Тюрина подивитися на світ іншими очима. Їхні стосунки стримані, в дусі історичної епохи, не до кінця проговорені, але, як на мене, сповнені ніжності та відданості.
Роман складається з шести детективних справ, кожна з яких розгортається в одній з Київських локацій. Деякі з них, як Києво-печерська Лавра чи Перша чоловіча гімназія (нинішній жовтий корпус Університету ім. Т. Шевченка) існують досі. Інші, як Київська міська дума чи Стрітинська церква, зникли з мапи Києва, але залишилися у міських легендах. «Лазарус» — про пошук себе, про прийняття іншого, про нашу прекрасну столицю і її міфи, а ще про різноманіття та повагу до не таких, як ти. Раджу читати цю книгу під час прогулянок весняним Києвом — містом, яке пережило так багато драматичних сторінок історії і яке здатне здивувати й підтримати.
«Лара», Марина Гримич
Любов буває різною — найчастіше в романах пишуть про першу чи останню, романтичну чи трагічну, щасливу чи нещасливу. А як вам химерна любов? Чи та, яка проходить крізь покоління? У романі «Лара» така любов обплутує своїми солодко-отруйними путами три покоління родин Бакланових і Баратинських. Здавалося б, любов не є основною темою в романі «Лара», а лише лейтмотивом. Адже йдеться в ньому про шляхи й перехрестя київської інтелігенції в 1980-ті роки на фоні Чорнобильської катастрофи й історичної пам’яті про кримськотатарську трагедію. Але роман вийшов би сухим і нудним, якби не любов. Химерна і спадкова.
Як Ларі розібратися у своїх перших неоднозначних почуттях до бравурного Лесика, якщо стосунки між їхніми родинами — це суцільний клубок сімейних таємниць? А як її батькові, Юрі, прийняти, що обранцем її доньки є син жінки, з якою його пов’язують непрості стосунки, що лежать на межі між забороненим і дозволеним? І як упоратися з собою Клавці, Юриній матері, перед безоднею, яка розверзлася перед нею, коли вона усвідомила глибину втрати нереалізованого кохання?
«Йо-ке-ле-ме-не», Наталія Кальченко
Гумор… деконструює реальність. Порушує соціальні норми й посягає на святе. Я ризикнула — і написала 55 історій про власне дитинство, пожартувавши навіть про святе. І що ж у підсумку?
«Йо-ке-ле-ме-не», — казала моя мама і сміялася. «У мене теж так було!» — казали друзі й ділилися своїми історіями. Навіть мій чоловік сміявся, але мовчки. Чомусь. «Що, правда?!» — не вірила наша донька і теж сміялася. А я разом з нею, бо вона завжди каже: «Мамо, я так люблю, коли ти регочеш».
І зрештою, найбільше ми любимо тих, з ким можна сміятися не лише з дурних жартів (хоча насамперед із них!), але й із власних драм. Бо спільний сміх дає суперсилу: обертати страшне на смішне — і ставати автором свого життя.
На вас чекають 55 іронічних історій про дитинство. Ви будете читати їх з усмішкою, згадувати власний досвід і любити. Бо хоч любов не має нічого спільного з гумором, але в цій книжці я змусила їх знайти спільну мову.
«Імена», Слава Світова
Я писала цю книжку, коли мені було надзвичайно боляче й страшно, тому на сторінках є і старість, і смерть, і біль, і пошук нових сенсів, і рубці, які ниють на дощ. Я писала цю книжку, коли мені було невимовно спокійно і радісно, тому поруч із темним і неприємним знайшлося тут також місце для дивного і прекрасного, живого і вразливого. На кожній сторінці є трішки мене, трішки вигадки і трішки правди, і багато Любові. Любові до чоловіка, до дитини, до країни, до людей. І найперше — любові до себе, бо із неї все починається.
На кожній сторінці, ймовірно, ви зможете впізнати й себе також. Бо коли я писала цю книжку, то хотіла саме цього — щоб вона стала для когось дзеркалом. Але з дзеркалами не завжди просто: вони бувають кривими, тьмяними, часом беруться тріщинами. Та важливо не відвертати погляд, важливо витримати все те, що вглядається у нас, ховається десь поза Тінню і звучить різними голосами. Важливо все це витримати, щоб нарешті поза химерним розгледіти себе, а поза зловісним шепотінням почути нарешті власний голос.
«Босоніж на оливі», Таїс Золотковська
Разом з протагоністкою ми мандруємо з грецького острова Закінтос до Англії, а потім — до Індії. Перед очима читачок дівчинка дорослішає та сильнішає, з жертви перетворюється на головну героїню власного життя. Цей роман — спроба створити простір для розмови про важливі теми.
Описуючи боротьбу головної героїні, я прагнула, щоб читачки відчули внутрішній конфлікт, який супроводжує кожен життєвий вибір. Письменниця стає посередницею між світом героїні та світом читача. Моя мета полягала в тому, щоб зробити цей перехід максимально відчутним і емоційно насиченим.
Поетичний стиль роману — це спроба передати не лише фактичний зміст, але й внутрішній світ героїні, її почуття та переживання. В описі природи, образах випробувань і тепла рідного дому я намагалася створити атмосферу, де читач міг би відчути той же тиск та радість, що й Анна.
