САМЫЕ АКТУАЛЬНЫЕ ТРЕНДЫ СЕЗОНА, К КОТОРЫМ СТОИТ...

КАК ПРИГОТОВИТЬ КРОСТИНИ С КЛУБНИКОЙ И...

ОБМАНУТЬ ВРЕМЯ: ЧТО ПОМОГАЕТ ВЕРЕ ВОНГ В 70...

«ОНА ВЕГАТАРИАНКА И ОЧЕНЬ ЛЮБИТ...

ДЖЕННИФЕР АНИСТОН ПРОДАЕТ АРХИВНОЕ ФОТО, НА...

По інший бік карантину: знайомимося з жінками, які працюють, доки ми на ізоляції

Лікарка, поліцейська, журналістка, водійка тролейбусу, аптекарка та продавчиня про те, як це — протистояти невидимому ворогові

Рейтинг статьи / 0
5 5 3

Цих жінок ми бачимо щодня — вмикаючи черговий випуск новин, замовляючи їжу додому чи купуючи ліки в аптеці. Щодня вони ризикують своїми життями, доки ми безпечно можемо проводити час вдома. Хто вони та що відчувають, зіштовхнувшись з проблемою, про існування якої ще два місяці тому навряд чи знали. Їхні історії нагадують нам про героїв з іншого боку дверей самоізоляції, причина якої — коронавірус.

Надія Бабій

завідувач терапевтичним відділенням Монастирської районної лікарні, Тернопільська область

У професії я вже 34 роки, але такого тяжкого періоду в моєму житті ніколи не було: тяжко і морально, і фізично. Ситуація ускладнилася тим, що серед 113 хворих у районі — 22 медики, які зараз перебувають на самоізоляції. Тож ми працюємо з колегою вдвох без вихідних: з 8:00 до 20:00, не знаючи суботи-неділі. У нашій лікарні відкрито два госпіталі: на базі хірургічного і на базі терапевтичного відділень, де перебуває 12 і 15 людей відповідно. Ще в реанімаційному відділенні у нас троє пацієнтів, їхній стан на сьогодні тяжкий. Наразі ми приймаємо тільки хворих на коронавірус, решту швидка відразу везе в інший район, у нас така домовленість.

Хоча фінансової мотивації бракує (нам не додали до заробітної плати і гривні), вірю, що влада оцінить нашу роботу. Кажуть, що деяким тернопільським лікарям вже виплатили по 10 тисяч гривень.

Надія Бабій

Графік роботи дуже напружений, ми навіть не думали, що буде настільки складно. Спочатку в нас навіть масок не було. І тільки завдяки небайдужим людям, волонтерам і частково владі ми забезпечені всім необхідним. Не вистачає тільки противірусних препаратів, які є в протоколі (терафлю, сельтавір), парацетамол ще періодично з’являється. До початку епідемії у нас був тільки один апарат ШВЛ, але волонтери закупили ще два. Обходимося трьома, бо немає великого напливу хворих: наприклад, сьогодні надійшло троє пацієнтів, учора шестеро. Як буде далі — хтозна, адже пік епідемії очікується на 20 числа. Загалом люди налякані і бояться виходити з дому, рідко кого можна побачити на вулиці.

Я ж практично вдома не буваю. У мене сім’я медиків і чоловік теж медик, тому він усе розуміє.

Діти живуть окремо, бачимося рідко, а через карантин тепер спілкуємося тільки в телефонному режимі. Приходжу пізно додому, роздягаюся в коридорі, іду в душ і тільки потім до кімнати. Спецодяг завжди залишаю в лікарні. Не думаю, що моє призначення зараз відрізняється від усіх попередніх років.

Здається, я так жила завжди, старалася допомагати людям, а в цій ситуації мобілізувала усі свої сили, тому що дуже боляче дивитися на страждання.

Розкажу вам про випадок, який мене дуже вразив. Захворіла наша медсестра з приймального відділення, і через тяжкий стан її не змогли доставити до обласного госпіталю. І ми своїми силами її витягли. Довгий час вона була на апараті ШВЛ, але вже зараз дихає сама і переведена в загальний відділ. Я дуже щаслива від таких результатів!

І хоча зараз складно оцінити динаміку одужання в районі (наразі у двох хворих перші тести показали негативні результати, проте трьох пацієнтів, на жаль, ми втратили), я дуже вірю, що ми все подолаємо.

Нехай великодні свята принесуть мир і здоров’я нашим людям, бо вони дійсно заслужили на це.

Яна Костюченко

оперуповноважена відділу кримінальної поліції Дніпровського управління поліції, Київ

У поліції я працюю 13 років. Але з такою ситуацією, як зараз, мені не доводилося зіштовхуватися, адже ще ніколи не було таких довготривалих карантинів. Людям психологічно тяжко, тому при спілкуванні з ними поліція має бути максимально коректною.

Якщо раніше у мене була тільки основна робота і чергування, то зараз додалося ще й патрулювання, роз’яснювальна робота серед населення, допомога людям похилого віку.

На патрулювання заступаю о 6:30, а повертаюся додому в кращому випадку о 18:00, а буває і о 20:00. Оскільки я мама, поспішаю приділити час ще і дев`ятирічній доньці, яка перебуває вдома на карантині. І хоча мене підтримують чоловік (він колись теж працював у поліції) і всі рідні, часу на сім’ю завжди бракує. Вдома ніколи не питають, чому так пізно чи чому так довго, усі розуміють, що я обрала такий шлях. 

У мене навіть не стояло питання, виходити патрулювати чи ні, до того ж штат поліції значно скоротився. Я йшла служити, і я розумію, що це зараз необхідно.

Намагаюся захищати себе респіратором, маскою, гумовими рукавичками, частіше мию руки, дезінфікую їх.

полиция

На роботі і в житті я керуюся правилом: «Стався до людей так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе». Тому мені на шляху трапляються переважно добрі й позитивні люди. І, слава богу, на карантині теж екстраординарних інцидентів у мене не було. Пам’ятаю тільки випадок із дідусем, який сидів у парку без маски. Йому було добре за 80, ми підійшли і попередили його, що згідно з постановою Кабміну, перебувати у парку заборонено, за це передбачена адміністративна відповідальність. На що він нам відповів: «Так а що ж мені робити? Складайте на мене протокол, забирайте до відділку. Або можна я ще пару хвилин посиджу і піду додому?» Чесно, у нас рука не піднялася складати на нього протокол. Для нього ці ковтки повітря були наче останніми. Ми поспілкувалися з ним і залишили в парку. Хоча трапляються люди, до яких важко достукатися, які ставлять низку незрозумілих питань, аби тільки не виконувати правила.

Кожного ранку, коли ми заступаємо на чергування, керівництво дає нам настанови, як говорити з людьми. У першу чергу нас закликають більше пояснювати, тому що тупо складати протоколи — це не вихід. Є багатодітні мами, які не мають іншого виходу, як вийти з дітьми прогулятися, і ми всі це розуміємо. Протоколи складаємо за більш критичні порушення. Щоденно знайомимося з постановами Кабміну, додатково вивчаємо адміністративний кодекс, статтю за порушення карантину.

Мушу сказати, що більшість киян дотримується правил ізоляції. Тільки на спортивних і дитячих майданчиках можна побачити порушників.

Ми всі маємо зрозуміти, що є певний час, який треба перетерпіти, щоб потім видихнути і забути все як страшний сон. Це заради майбутнього.

Як би це не звучало, але в карантину є і свої плюси. За цей час зменшилася кількість злочинів, і це для поліції дуже вагомо.

Карантин також навчив нас цінувати життя і ті можливості, які у нас є: вільно пересуватися, пити каву, дихати свіжим повітрям, обіймати друга. Раніше це була для нас буденність. А зараз ми розуміємо, що цього всього може не бути, якщо не дотримуватися правил гігієни. Ми навчилися мити руки, носити маски, тримати дистанцію. Я розумію, що поліція сьогодні потрібна суспільству, бо ми бачимо більш реальну картину. Тому наша місія роз’яснити і допомогти. Наша робота важлива, бо хто як не ми? Ми працюємо — ви залишайтеся вдома. 

Надія Астахова

Фармацевт в центральній аптеці №3, Полтава

Я працюю фармацевтом у полтавській аптеці, в цій професії вже 43 роки. Сьогодні робота дуже відрізняється від всіх попередніх років: її стало більше, і вона складніша. Покупці знервовані, дехто в паніці.

Люди скуповують не лише засоби захисту — маски, рукавички, антисептики: великим попитом користуються заспокійливі препарати.

Особисто для мене не стояло питання працювати далі чи ні. Насправді ми працюємо в звичних умовах, але в масках і рукавичках. Більшість людей розуміють нас і співчувають, дотримуються всіх вимог і не порушують дистанцію.

Але приблизно кожен п’ятий не носить масок, рукавичок, підходить дуже близько, а на зауваження реагує вкрай негативно. Це момент, який я маю постійно контролювати — від цього залежить моє життя та здоров’я.

Причому я вважаю, що моя місія сьогодні: допомогти людям у ці складні часи — порадою і добрим словом. Навіть в такі тяжкі часи в мене не виникають думки залишити роботу — навпаки,  я боюсь залишитись без неї. Тому що у мене є діти, яким я хочу допомогти матеріально, а також морально — щоб пережити разом цей карантин.

Для того, щоб я не користувалася міським транспортом, зранку чоловік відвозить мене на роботу. А діти дуже хвилюються, щоб я не забувала ходити в аптеці в масці і рукавичках (Посміхається). Але я не забуваю.

Щодо мене — я не боюся працювати в умовах карантину. Ми вже пережили свинячий та курячий грип, і все це переживемо. Але я дуже хвилююся за своїх рідних — щоб не принести додому інфекцію.

Щодо клієнтів: я завжди бажаю їм здоров’я і проводжаю зі словами «Все буде добре».

Із кожним із них у мене завжди є діалог. Я веду бесіду, щоб дізнатися — що їх хвилює, що болить? І завжди намагаюся порекомендувати ліки більш бюджетні, якість яких перевірена досвідом роботи. До речі, я вважаю, що карантин потрібен всім нам: він привчає до дисципліни і змушує думати не тільки про себе.

Ганна Рибалка

кореспондентка «5 каналу», Київ

Ганна Рибалка

COVID-19, обмежувальні заходи, карантин, пандемія, «залишайтеся вдома» — про це ми дізнаємося з новин, але щоб вони були, журналіст має вийти на роботу, порушивши те саме правило «залишайтеся вдома». Адже перш ніж донести до глядача, новину має хтось написати і видати в ефір.

Робота телевізійника — це з десяток коментарів щодня. Загальновідоме правило — «1 хвилина в ефірі = 1 година роботи». Якщо раніше мій день починався з прес-конференцій, інтерв`ю зі спікерами та дозйомок містом, то через карантин всі контакти припинилися і перейшли у режим запису коментарів по Skype, Viber чи Facebook.

Багато спікерів відмовляються від коментарів наживо, боячись наразити себе на небезпеку, тому записуємо коментарі через відеозв`язок. Міністерства, держустанови теж проводять брифінги через онлайн-зв`язок. У цьому контексті робота телевізійника стала більше схожою на роботу журналіста інтернет-видань, коли можна спілкуватися зі спікерами, не виходячи з ньюзруму. 

Впускати коронавірус до ньюзруму ми на «5 каналі» не збираємося: від початку карантину приміщення редакції, де працюють журналісти, редактори, ведучі, адміністратори та оператори, режисери та інші співробітники кварцуються. На вході охорона має термометри та антисептики. Ми забезпечені одноразовими та ексклюзивними масками власноруч пошитими нашою шеф-редакторкою Іриною Герасимовою, а також рукавичками. Стендапи, інтерв`ю та включення пишемо лише в них. Це незвично не лише для глядача, але й для нас, повірте. Але — це безпека і відповідальність.

Ганна Рибалка

До речі, дехто дивується, чому з`являюся у масці в Skype, коли пишу коментар спікера для сюжету, адже поруч немає людей, а спікер через екран «не заразиться». Так от роблю це принципово для глядача. Переконана — якщо навіть пробігаючи повз телевізор чи YouTube наш глядач бачитиме журналіста в масці, як би скептично не ставився до обмежувальних заходів, десь в підсвідомості відкладеться — маска на час пандемії — це норма. 

Питання працювати чи не працювати під час пандемії для мене не стояло. Та й для моїх колег, наскільки я знаю, теж. Інформація — це наш хліб, наша робота. А надавати інформацію особливо під час кризи — це прямий обов`язок журналіста. Звісно, якщо термометр показує 36,6 градусів.

На каналі графік роботи дещо змінився. Ми маємо набагато менше так званих подієвих зйомок. Немає мітингів, суди працюють в закритому режимі, держустанови закчинені і для преси, і для відвідувачів. Відтак можемо працювати над темою один день вдома у дистанційному режимі, інший — монтувати відео вже в монтажному ньюзрумі.

Негатив і стрес — це риса щоденної роботи журналіста. Під час таких криз як нинішня пандемія, це подвоюється.

Ганна Рибалка

Рятують позитивні люди, які зустрічаються під час зйомок, і зненацька якась дрібниця просто робить твій день. Наприклад, кілька тижнів тому знімала водія, який вже понад 20 років возить народних депутатів, а на час карантину зголосився возити медсестер та лікарів на роботу з віддалених районів Києва та Київської області. Він кілька хвилин розповідав нам про важливу місію медиків та незручності через те, що ті не можуть добиратися на роботу. Але коли я запитала, кого возити подобається більше, сказав: «Депутатів. Я ж їх з 96 року вожу, а медиків лише третій день». 

Карантин — це ще й моє особисте. Бо він тимчасово  розлучив мене з чотирирічною донечкою. Вона нині з бабусею на Сумщині. А через зупинку потягів та автобусів сполучення закрите. Тож спілкуємось через вайбер та телефоном. У такому ж режимі святкували й день народження Катеринки. Із нетерпінням чекаю на завершення карантину, щоби нарешті її обійняти.

Наталя Паламарчук

 водій тролейбусу, Київ

У тролейбусному депо я працюю з 1996 року, спочатку кондуктором і диспетчером у Білій Церкві, а з 2007 — водієм тролейбуса в Києві. Від роботи я ніколи не відмовлялася, тому з першого ж дня карантину вийшла на лінію. Перед виїздом керівництво нам провело інструктаж, що ми маємо перевіряти у всіх спецперепустки і маски, а також стежити, щоб у салоні було заповнено не більше 10 сидячих місць. Крім того, до нас приєднався представник муніципальної поліції.

До свого обмундирування я звикла швидко, від маски в мене задишки немає, тому працюється цілком комфортно.

Постійно ношу з собою антисептик і не забуваю про рукавички, вдома регулярно мию руки і обробляю всі поверхні. Мій чоловік теж працює водієм тролейбуса, тож розуміє мене краще за інших.

І хоча навантаження у мене не збільшилося (та й раніше траплялися різні труднощі), нинішній період вважаю особливо складним. Найбільше переймаюся через людський фактор. На жаль, не кожна людина розуміє, що на карантині треба сидіти вдома і тільки в разі гострої потреби вийти в аптеку чи магазин.

Особливо тяжко це пояснити людям похилого віку, які звикли їздити в транспорті безкоштовно, а зараз, коли ми строго вимагаємо спецперепустки, нахабно пхаються без них до тролейбуса.

Хоча і з молоддю теж був неприємний випадок на Лук’янівці. Це було місяць тому, коли згідно з правилами ми мали пускати у салон всього 10 осіб. Компанія почала сперечатися і доводити нам, що можна заходити 20 особам. Конфлікт закінчився тільки тоді, коли ми викликали підмогу.

Я дуже сподіваюся, що карантин скоро закінчиться, і ми повернемося до звичного способу життя.

А поки що звертаюся до всіх пасажирів: ставтеся один до одного з розумінням, не виходьте без потреби на вулицю і не порушуйте умов карантину.

Лілія Грешичкіна

Кур’єр Glovo, Київ

Вже більше року я підключена до платформи Glovo як кур’єр. Здійснюю доставки на мотоциклі. Зараз у мене замовлень більше не стало, адже до платформи підключаються нові кур`єри і кожен доставляє замовлення у зручні для себе дні та кількість годин на тиждень.

Щодо змін та труднощів — звісно, як і всім, мені довелося звикати до умов карантину, дотримання правил безпечної доставки замовлень, до незручних масок.

Проте, в цілому механіка здійснення доставок кардинально не змінилася. Я не можу сказати, що постійно перетинаюся з великою кількістю людей — у ресторані я отримую замовлення один на один з представником закладу, а потім передаю його клієнту. До того ж зараз є опція безконтактної доставки — клієнт у коментарі до замовлення може попросити залишити замовлення у зручному для нього місці. Все-таки більше часу я проводжу за кермом і одна.

З початком карантину для кур`єрів були організовані додаткові навчання і тренінги, як поводитися у цій ситуації. Також ми постійно отримуємо sms, push-сповіщення у додатку, листи на пошту про важливість дотримання правил безпечної доставки, як наприклад, про збереження безпечної відстані між клієнтами, кур’єрами, обробляння рук антисептиком, можливість опції безконтактної доставки.

Перед мною не стояло питання, чи продовжувати доставляти замовлення під час пандемії «в полях» чи ні. Але, звісно, клієнти сервісу розуміють, що це певний ризик для нас і, буває, запитують: «Чи не страшно? Адже ви в зоні ризику».

Особливих складнощів в роботі під час карантину немає. Однак зараз будь-яка людина переосмислює своє життя, свої вчинки до цього. Люди мають прагнути до досконалості, тож варто переглянути свою поведінку і ставлення до своїх близьких.

Моя місія в ці дня невелика — допомагати людям, доставляючи замовлення.

Здійснення доставок для мене — це все ж спосіб отримання доходу, забезпечення себе та своєї родини.

 

5 кроків до свідомого життя сучасної дівчини

Самые актуальные тренды сезона, к которым стоит присмотреться

Как приготовить кростини с клубникой и моцареллой

18 ярких идей для вашего летнего маникюра

Пора прощаться: 8 антитрендов этого лета

Новинка, варта уваги: інноваційний пристрій glo™ HYPER і нові стіки neo™* у форматі демі