Кохання — тема, що наскрізно простежується у світовому мистецтві. Вона оспівується найкращими художниками, а з розвитком людства трансформується та переосмислюється. За весь час митці довели, що кохання може бути різним і про це важливо говорити. Як вони почали описувати свої почуття?
До XIX століття митці здебільшого використовували класичні сюжети, засновані на міфології або релігіях. Різні форми любові зафіксували ще в давніх греків. Це могла бути дружба, романтичне кохання, агапе (безумовна любов) та сторге (сімейна любов), розповідає культурологиня Катерина Галібей. Як-не-як, а боги Греції — це ті ж люди, з власними характерами, переживаннями, конфліктами та стражданнями.
У сюжетах про кохання часто фігурував Зевс, який мав відносини з різними жінками. Канонічною також стала богиня кохання — Афродіта у греків та Венера в римлян. «Це алегоричний образ. Венера — абсолютно ідеальна жінка, яка ототожнювалася з красою і втілювала кохання», — ділиться культурологиня Марія Дячук.
«Народження Венери». Сандро Боттічеллі
Водночас експертка говорить про Адама і Єву. Їхнє кохання — не таке типове, як ми звикли бачити в стосунках. Це швидше підкреслення того, що Адам і Єва — непорушна єдність, яка не піддається сумніву. Вони створені одне для одного, тому й будь-який їхній сюжет не має напруги чи драми.
Усталений образ у мистецтві — це кохання чоловіка й жінки. Проте Катерина Галібей зазначає, що сюжет із хлопцем, який на все готовий заради дівчини, особливо розквітнув вже у Середньовіччі — у часи лицарської культури. Ідеалістичні та романтичні образи повторювали й прерафаеліти у XIX столітті.
Крізь античність і до сучасності художники використовували символи, щоб підкреслити почуття чи пояснити сюжети. Особливе значення завжди мали квіти. Наприклад, незабудки демонстрували, що в дівчини розбите серце — вона кохає когось, і такі думки її не покидають. Амур завжди натякав на почуття — його образ, як і символ серця, перекочував до сучасної масової культури. Водночас червоний колір міг означати життя, кохання чи кров — і вже художник на тлі епохи та жанру твору вирішував, як його трактувати.
З часів Ренесансу зображення собаки означало вірність. Проте художники могли загравати із таким символом. Наприклад, Едуард Мане в картині «Олімпія» замінив собаку на кішку — але й змалював він не вірну жінку, а повію.
«Олімпія». Едуард Мане
Мистецтво розвивається та переосмислює символи, які вже стали класичними, розповідає Марія Дячук. Художники осучаснюють традиційні поняття — і у XX столітті спираються не на універсальну любов чи ідеальний сюжет з присутністю Венери, а додають особисті історії. Мистецтво стає болючим, правдивим, часом неприємним, проте воно також вчить нести цінності та правильно будувати стосунки. Про різні форми кохання й розповіли культурологині на прикладі робіт митців.
Марія Дячук
культурологиня
Триптих «Життя». Федір Кричевський
Триптих Федора Кричевського «Життя» — це кохання, яке українці проживають саме сьогодні. У часи, коли сім’ї розділені повномасштабною війною, можна зрозуміти багатогранність роботи митця. Перша частина триптиха, «Любов», дуже романтична: ми бачимо чоловіка, який цілує жінку в шию. Федір Кричевський також цитує «Поцілунок» Ґустава Клімта, додаючи український контекст, — це помітно в образі жінки, який нагадує Оранту. Друга частина роботи, «Сім’я», демонструє спокій, умиротворення, стабільність — і це ми бачимо в людях, які ніби об’єдналися в одне ціле. «Вони мені нагадують камінь. Щось дуже міцне і таке, що просто не розіб’єш і не роз’єднаєш», — коментує Марія Дячук. Третя частина, «Повернення» — це сюжет, коли поранений чоловік приходить з війни. Федір Кричевський не показує момент прощання, але він помічає деталь, що сім’я знову разом. Це вже не позитив і легкість, як у першій частині. Натомість це більш виважений і вижитий спокій, якого герої картини нарешті дочекалися.
«Ідеальні коханці». Фелікс Гонсалес-Торрес
Роботу «Ідеальні коханці» сучасний митець Фелікс Гонсалес-Торрес присвятив своєму коханому Росу, який помер від СНІДу. Це два годинники, які заводяться в один і той же час. Вони ідеально синхронізуються, висять на стіні, а потім, поки триває виставка, починають розсинхронізовуватись. Таке справді стається з будь-якими годинниками — якщо їх не підкручувати постійно, вони відстають. «Ця робота — про стосунки й те, що над ними потрібно постійно працювати. Навіть якщо ви були ідеально синхронізовані на початку вашої історії, то далі нічого не спрацює, якщо ви не будете постійно покращувати механізм», — ділиться культурологиня.
«Ідеальні коханці» — також історія особистої втрати. У листі до Роса Фелікс писав: «Не бійся годинників, вони є нашим часом — часом, який був таким щедрим до нас. Ми наклали на час солодкий смак перемоги. Ми перемогли долю, зустрівшись у певний час у певному просторі».
Автор роботи цінує, що мав коханого, та відчуває вдячність за стосунки, які сталися. Час разом — це і є щастя для нього.
«Ідеальні коханці». Фелікс Гонсалес-Торрес
Соня і Робер Делоне
Українська мисткиня Соня Терк та французький художник Робер Делоне зустрілися, одружилися та заснували спільний напрямок — симультанізм. Їхня історія — не картина про кохання, а приклад здорових стосунків двох творчих людей. Вони створили та рівноцінно розвивали симультанізм: Соня реалізувала напрямок у прикладному контексті, натомість Роберт — у теорії. У їхній творчості не було когось головного і тим паче страждань та болю, як це трапляється в стосунках інших митців (згадати тільки Фріду Кало та Дієго Ріверу).
«Втрачені надії. Визволення». Олекса Новаківський
Українець Олекса Новаківський малював одну й ту ж жінку з її 12-річчя до кінця життя. Це була дружина митця. В одному з творів художник зобразив автопортрет разом зі своєю жінкою — подружжя схилилося разом над труною дитини. «Це сюжет, якого, на щастя, ніколи не було в їхньому житті. Однак це емоційно насичена робота про кохання, у якого не сталося продовження. Це картина про великий біль, коли ти втрачаєш дитину», — розповідає культурологиня.
Завдяки вибору такого сюжету Олекса Новаківський показав різницю між жінкою та чоловіком. Художник на картині максимально зосереджений — хоч йому болить, він залишається опорою. Натомість дружина схилилася — вона плаче й відчуває себе розбитою. Герой та героїня картини — це дві протилежності, які одна одну збалансовують. Навіть у момент критичного горя та складної життєвої ситуації вони можуть одне одного підтримати. «Картина не є темною чи песимістичною — вона не здається кінцем світу. Робота показує горе, яке вони точно можуть пройти», — коментує Марія Дячук.
«Втрачені надії. Визволення». Олекса Новаківський
Катерина Галібей
культурологиня, старша наукова співробітниця Одеського музею західного і східного мистецтва
Фатальне кохання
«Катерина». Тарас Шевченко
Тараса Шевченка часто вважають академічним художником, проте його картини сповнені національних та етнічних мотивів. А робота митця «Катерина» взагалі дуже близька до романтизму. Що ми бачимо? Дівчину на передньому плані, яка опустила очі, — це символізує її печаль, скорботу. У зображенні героїні переважає білий колір — він свідчить про її чистоту та цнотливість. І хоч історія Катерини протилежна, Тарас Шевченко захищає дівчину та ніби робить з неї святу. Червоний колір у героїні — це колір Діви Марії, як і білий. Часто в християнстві він асоціюється з жертовною кров’ю Ісуса Христа. На задньому плані розташований дуб. Дерево символізує життя: коріння — це світ предків, стовбур — сьогодення, а гілки — майбутнє. Під ногами Катерини також гілочка — вона вказує, що доля дівчини зламана. Собаку в роботах художників пов`язують саме з дружбою та вірністю. Проте в картині Тараса Шевченка вона кидається на чоловіка із заднього плану — москаля, який тікає. Він їде до млина — символу вітряності та непостійності. Це зображення фатального кохання у творчості Шевченка.
._г._катерина._1842.jpg)
«Катерина». Тарас Шевченко
Солодке кохання
«Венера з Амуром». Помпео Батоні
Італійський художник Помпео Батоні мав колосальні гонорари та багато корисних звʼязків. Працював він якось у короля Сардинії та отримав замовлення від князя Миколи Юсупова — картину Венери. Риси обличчя головної героїні художник змалював зі справжньої жінки — графині Девекі, в яку був закоханий князь. Поряд з Венерою митець зобразив голубів, Амура та два серця, пронизані стрілами. Це означало, що від палких почуттів уже нікуди дітися. Такий портрет пізніше презентували графині. «Щоб підкорити серце жінок, їм робили й такі подарунки», — ділиться Катерина Галібей.
«Венера з Амуром». Помпео Батоні
Еротичний сюжет
«Гаміані, або Дві ночі надмірностей»
У першій половині XIX століття виходить книжка анонімного автора — «Гаміані, або Дві ночі надмірностей». Проте дослідники встановили, що над нею працював французький письменник Альфред де Мюссе. Автор був до нестями закоханий у Жорж Санд — жінку, яку він то обожнював, то ревнував. Вона й стала прототипом для головної героїні книжки. Письменник описав її любов до жінок і у всіх можливих подробицях — те, як вона провела дві ночі. Твір супроводжувався ілюстраціями, які створили Анрі Греведон та Ашіль Жан-Жак-Марі Деверія. Це одна з перших еротичних книжок — вона викликала цілий скандал, хоч і видали її у Франції, а не в пуританській Англії. Робота вважалася цілком неприйнятною, проте її дуже швидко розкупили.
«Гаміані, або Дві ночі надмірностей»
Обсесійне кохання
«Аполлон і Дафна». Джон Вільям Вотергаус
Образи Аполлона і Дафни фіксувало багато митців — вони, зокрема, створювали і скульптури персонажів давньогрецької міфології.
Скульптура Аполлона і Дафни. Джованні Лоренцо Берніні
Англійський художник Джон Вільям Вотергаус також написав картину у 1908 році. За сюжетом, на який спирався митець, молодий та сповнений енергії Аполлон закохався в німфу Дафну, яка взяла обітницю безшлюб’я. Він ніяк не міг стримати почуттів, тому почав переслідувати дівчину.
Дафна попросила в богів, щоб вони зробили її невидимою для Аполлона. Після цього дівчина почала перетворюватися на лаврове дерево — її ноги проросли корінням, а руки покрилися листям. Серце Аполлона було настільки розбите, що він зібрав листя у вінок і сказав, що тільки найдостойніші можуть його носити.
«Аполлон і Дафна». Джон Вільям Вотергаус
Платонічне кохання
«Видіння Данте». Данте Габрієль Росетті
Греки оспівували високодуховне, небесне кохання — коли людина не думає про матеріальну вигоду чи ціль, а просто має почуття до когось іншого. Пізніше в мистецтві поверталися до античних текстів і трактувань. Тому платонічне кохання з’являлося і в художніх творах, і картинах.
Англійський художник Данте Габрієль Росетті створив роботу «Видіння Данте», відзначаючи творчість Данте Аліг`єрі, який описував свої почуття до Беатріче. У роботі митець зобразив смерть коханої італійського поета. «Ми засвідчуємо, як помирає прекрасна Беатріче, а Данте бачить її востаннє», — зазначає експертка. Це переломний момент у житті поета — і, хоча його кохана помирає, він ставить за мету ніколи не зраджувати її світлий образ та оспівувати його у творчості.
«Видіння Данте». Данте Габрієль Росетті
