Кохання в мистецтві: як художники оспівують почуття у своїх картинах

Роботи українських та світових митців

Кохання — тема, що наскрізно простежується у світовому мистецтві. Вона оспівується найкращими художниками, а з розвитком людства трансформується та переосмислюється. За весь час митці довели, що кохання може бути різним і про це важливо говорити. Як вони почали описувати свої почуття?

До XIX століття митці здебільшого використовували класичні сюжети, засновані на міфології або релігіях. Різні форми любові зафіксували ще в давніх греків.  Це могла бути дружба, романтичне кохання, агапе (безумовна любов) та сторге (сімейна любов), розповідає культурологиня Катерина Галібей. Як-не-як, а боги Греції — це ті ж люди, з власними характерами, переживаннями, конфліктами та стражданнями. 

У сюжетах про кохання часто фігурував Зевс, який мав відносини з різними жінками. Канонічною також стала богиня кохання — Афродіта у греків та Венера в римлян. «Це алегоричний образ. Венера — абсолютно ідеальна жінка, яка ототожнювалася з красою і втілювала кохання», — ділиться культурологиня Марія Дячук.

«Народження Венери». Сандро Боттічеллі

Водночас експертка говорить про Адама і Єву. Їхнє кохання — не таке типове, як ми звикли бачити в стосунках. Це швидше підкреслення того, що Адам і Єва — непорушна єдність, яка не піддається сумніву. Вони створені одне для одного, тому й будь-який їхній сюжет не має напруги чи драми.

Усталений образ у мистецтві — це кохання чоловіка й жінки. Проте Катерина Галібей зазначає, що сюжет із хлопцем, який на все готовий заради дівчини, особливо розквітнув вже у Середньовіччі — у часи лицарської культури. Ідеалістичні та романтичні образи повторювали й прерафаеліти у XIX столітті. 

Крізь античність і до сучасності художники використовували символи, щоб підкреслити почуття чи пояснити сюжети. Особливе значення завжди мали квіти. Наприклад, незабудки демонстрували, що в дівчини розбите серце — вона кохає когось, і такі думки її не покидають. Амур завжди натякав на почуття — його образ, як і символ серця, перекочував до сучасної масової культури. Водночас червоний колір міг означати життя, кохання чи кров — і вже художник на тлі епохи та жанру твору вирішував, як його трактувати.

З часів Ренесансу зображення собаки означало вірність. Проте художники могли загравати із таким символом. Наприклад, Едуард Мане в картині «Олімпія» замінив собаку на кішку — але й змалював він не вірну жінку, а повію. 

«Олімпія». Едуард Мане

Мистецтво розвивається та переосмислює символи, які вже стали класичними, розповідає Марія Дячук. Художники осучаснюють традиційні поняття — і у XX столітті спираються не на універсальну любов чи ідеальний сюжет з присутністю Венери, а додають особисті історії. Мистецтво стає болючим, правдивим, часом неприємним, проте воно також вчить нести цінності та правильно будувати стосунки. Про різні форми кохання й розповіли культурологині на прикладі робіт митців. 

Марія Дячук
культурологиня

Триптих «Життя». Федір Кричевський 

Триптих Федора Кричевського «Життя» — це кохання, яке українці проживають саме сьогодні. У часи, коли сім’ї розділені повномасштабною війною, можна зрозуміти багатогранність роботи митця. Перша частина триптиха, «Любов», дуже романтична: ми бачимо чоловіка, який цілує жінку в шию. Федір Кричевський також цитує «Поцілунок» Ґустава Клімта, додаючи український контекст, — це помітно в образі жінки, який нагадує Оранту. Друга частина роботи, «Сім’я», демонструє спокій, умиротворення, стабільність — і це ми бачимо в людях, які ніби об’єдналися в одне ціле. «Вони мені нагадують камінь. Щось дуже міцне і таке, що просто не розіб’єш і не роз’єднаєш», — коментує Марія Дячук. Третя частина, «Повернення» — це сюжет, коли поранений чоловік приходить з війни. Федір Кричевський не показує момент прощання, але він помічає деталь, що сім’я знову разом. Це вже не позитив і легкість, як у першій частині. Натомість це більш виважений і вижитий спокій, якого герої картини нарешті дочекалися. 

  • «Життя. Любов». Федір Кричевський
    «Життя. Любов». Федір Кричевський
  • «Життя. Сім'я». Федір Кричевський
    «Життя. Сім'я». Федір Кричевський
  • «Життя. Повернення». Федір Кричевський
    «Життя. Повернення». Федір Кричевський

«Ідеальні коханці». Фелікс Гонсалес-Торрес

Роботу «Ідеальні коханці» сучасний митець Фелікс Гонсалес-Торрес присвятив своєму коханому Росу, який помер від СНІДу. Це два годинники, які заводяться в один і той же час. Вони ідеально синхронізуються, висять на стіні, а потім, поки триває виставка, починають розсинхронізовуватись. Таке справді стається з будь-якими годинниками — якщо їх не підкручувати постійно, вони відстають. «Ця робота — про стосунки й те, що над ними потрібно постійно працювати. Навіть якщо ви були ідеально синхронізовані на початку вашої історії, то далі нічого не спрацює, якщо ви не будете постійно покращувати механізм», — ділиться культурологиня.

«Ідеальні коханці» — також історія особистої втрати. У листі до Роса Фелікс писав: «Не бійся годинників, вони є нашим часом — часом, який був таким щедрим до нас. Ми наклали на час солодкий смак перемоги. Ми перемогли долю, зустрівшись у певний час у певному просторі».

Автор роботи цінує, що мав коханого, та відчуває вдячність за стосунки, які сталися. Час разом — це і є щастя для нього.

«Ідеальні коханці». Фелікс Гонсалес-Торрес

Соня і Робер Делоне

Українська мисткиня Соня Терк та французький художник Робер Делоне зустрілися, одружилися та заснували спільний напрямок — симультанізм. Їхня історія — не картина про кохання, а приклад здорових стосунків двох творчих людей. Вони створили та рівноцінно розвивали симультанізм: Соня реалізувала напрямок у прикладному контексті, натомість Роберт — у теорії. У їхній творчості не було когось головного і тим паче страждань та болю, як це трапляється в стосунках інших митців (згадати тільки Фріду Кало та Дієго Ріверу).

  • «Симультанні сукні». Соня Делоне
    «Симультанні сукні». Соня Делоне
  • The Cardiff Team. Робер Делоне
    The Cardiff Team. Робер Делоне

«Втрачені надії. Визволення». Олекса Новаківський

Українець Олекса Новаківський малював одну й ту ж жінку з її 12-річчя до кінця життя. Це була дружина митця. В одному з творів художник зобразив автопортрет разом зі своєю жінкою — подружжя схилилося разом над труною дитини. «Це сюжет, якого, на щастя, ніколи не було в їхньому житті. Однак це емоційно насичена робота про кохання, у якого не сталося продовження. Це картина про великий біль, коли ти втрачаєш дитину», — розповідає культурологиня.

Завдяки вибору такого сюжету Олекса Новаківський показав різницю між жінкою та чоловіком. Художник на картині максимально зосереджений — хоч йому болить, він залишається опорою. Натомість дружина схилилася — вона плаче й відчуває себе розбитою. Герой та героїня картини — це дві протилежності, які одна одну збалансовують. Навіть у момент критичного горя та складної життєвої ситуації вони можуть одне одного підтримати. «Картина не є темною чи песимістичною — вона не здається кінцем світу. Робота показує горе, яке вони точно можуть пройти», — коментує Марія Дячук.

«Втрачені надії. Визволення». Олекса Новаківський

Катерина Галібей
культурологиня, старша наукова співробітниця Одеського музею західного і східного мистецтва

Фатальне кохання

«Катерина». Тарас Шевченко

Тараса Шевченка часто вважають академічним художником, проте його картини сповнені національних та етнічних мотивів. А робота митця «Катерина» взагалі дуже близька до романтизму. Що ми бачимо? Дівчину на передньому плані, яка опустила очі, — це символізує її печаль, скорботу. У зображенні героїні переважає білий колір — він свідчить про її чистоту та цнотливість. І хоч історія Катерини протилежна, Тарас Шевченко захищає дівчину та ніби робить з неї святу. Червоний колір у героїні — це колір Діви Марії, як і білий. Часто в християнстві він асоціюється з жертовною кров’ю Ісуса Христа. На задньому плані розташований дуб. Дерево символізує життя: коріння — це світ предків, стовбур — сьогодення, а гілки — майбутнє. Під ногами Катерини також гілочка — вона вказує, що доля дівчини зламана. Собаку в роботах художників пов`язують саме з дружбою та вірністю. Проте в картині Тараса Шевченка вона кидається на чоловіка із заднього плану — москаля, який тікає. Він їде до млина — символу вітряності та непостійності. Це зображення фатального кохання у творчості Шевченка.

«Катерина». Тарас Шевченко

Солодке кохання

«Венера з Амуром». Помпео Батоні

Італійський художник Помпео Батоні мав колосальні гонорари та багато корисних звʼязків. Працював він якось у короля Сардинії та отримав замовлення від князя Миколи Юсупова — картину Венери. Риси обличчя головної героїні художник змалював зі справжньої жінки — графині Девекі, в яку був закоханий князь. Поряд з Венерою митець зобразив голубів, Амура та два серця, пронизані стрілами. Це означало, що від палких почуттів уже нікуди дітися. Такий портрет пізніше презентували графині. «Щоб підкорити серце жінок, їм робили й такі подарунки», — ділиться Катерина Галібей.

«Венера з Амуром». Помпео Батоні

Еротичний сюжет

«Гаміані, або Дві ночі надмірностей»

У першій половині XIX століття виходить книжка анонімного автора — «Гаміані, або Дві ночі надмірностей». Проте дослідники встановили, що над нею працював французький письменник Альфред де Мюссе. Автор був до нестями закоханий у Жорж Санд — жінку, яку він то обожнював, то ревнував. Вона й стала прототипом для головної героїні книжки. Письменник описав її любов до жінок і у всіх можливих подробицях — те, як вона провела дві ночі. Твір супроводжувався ілюстраціями, які створили Анрі Греведон та Ашіль Жан-Жак-Марі Деверія. Це одна з перших еротичних книжок — вона викликала цілий скандал, хоч і видали її у Франції, а не в пуританській Англії. Робота вважалася цілком неприйнятною, проте її дуже швидко розкупили.

«Гаміані, або Дві ночі надмірностей»

Обсесійне кохання

«Аполлон і Дафна». Джон Вільям Вотергаус

Образи Аполлона і Дафни фіксувало багато митців — вони, зокрема, створювали і скульптури персонажів давньогрецької міфології.

Скульптура Аполлона і Дафни. Джованні Лоренцо Берніні

Англійський художник Джон Вільям Вотергаус також написав картину у 1908 році. За сюжетом, на який спирався митець, молодий та сповнений енергії Аполлон закохався в німфу Дафну, яка взяла обітницю безшлюб’я. Він ніяк не міг стримати почуттів, тому почав переслідувати дівчину. 

Дафна попросила в богів, щоб вони зробили її невидимою для Аполлона. Після цього дівчина почала перетворюватися на лаврове дерево — її ноги проросли корінням, а руки покрилися листям. Серце Аполлона було настільки розбите, що він зібрав листя у вінок і сказав, що тільки найдостойніші можуть його носити. 

«Аполлон і Дафна». Джон Вільям Вотергаус

Платонічне кохання

«Видіння Данте». Данте Габрієль Росетті

Греки оспівували високодуховне, небесне кохання — коли людина не думає про матеріальну вигоду чи ціль, а просто має почуття до когось іншого. Пізніше в мистецтві поверталися до античних текстів і трактувань. Тому платонічне кохання з’являлося і в художніх творах, і картинах. 

Англійський художник Данте Габрієль Росетті створив роботу «Видіння Данте», відзначаючи творчість Данте Аліг`єрі, який описував свої почуття до Беатріче. У роботі митець зобразив смерть коханої італійського поета. «Ми засвідчуємо, як помирає прекрасна Беатріче, а Данте бачить її востаннє», — зазначає експертка. Це переломний момент у житті поета — і, хоча його кохана помирає, він ставить за мету ніколи не зраджувати її світлий образ та оспівувати його у творчості. 

«Видіння Данте». Данте Габрієль Росетті


Реклама

Популярні матеріали

Шукайте свіжий випуск ELLE Decoration


10 трендових манікюрів для коротких нігтів на весну 2024 року...


Стилістка Марина Мартинів запустила платформу FÉMATCH для пошуку...


Читайте також
Популярні матеріали