Кохання — одна з найпопулярніших тем в історії мистецтва. Художники різних епох по-своєму осмислювали близькість, пристрасть, заборонені почуття й розлуку — від міфологічних сюжетів до цілком реальних історій. Одні шукали ідеальну форму для зображення поцілунку, інші — наважувалися говорити про те, що суспільство воліло замовчувати. Через романтичні сцени митці передавали не лише інтимні переживання, а й настрій свого часу.
Зібрали вісім знакових полотен, які по-різному, але переконливо розповідають про любов — ніжну, драматичну, чуттєву й безсмертну.
«Поцілунок» Густава Клімта (1907–1908)
Одна з найвідоміших картин про кохання, яку неможливо оминути. «Поцілунок» зображує чоловіка і жінку, чиї тіла зливаються в міцних обіймах. Пара оточена сяйвом золота — Клімт використовував сусальне золото, срібло та платину, аби створити ефект іконописної розкоші. Це світіння підсилює емоційну напругу сцени, а декоративні деталі перетворюють картину на вічний символ кохання і пристрасті. Натхненням для митця стала поїздка до Італії, де він побачив золоті мозаїки Равенни.
«Щасливі можливості гойдалки» Жана Оноре Фраґонара (1767)
Картина є яскравим втіленням французького рококо — грайливого, витонченого й дещо провокативного стилю. Вона легковажна, рухлива й сповнена флірту. Історія створення почалася з прохання дворянина зобразити його коханку на гойдалці, яку розгойдує єпископ, однак Фраґонар замінив його на мирянина. Такий «легковажний» живопис згодом став мішенню для філософів епохи Просвітництва, які вимагали від мистецтва більшої серйозності та моральної глибини.
«Ромео і Джульєтта» Френка Діксі (1884)
Одна з найвідоміших історій кохання отримала живописне втілення в роботі англійського художника. Діксі зображує момент перед відходом Ромео: він уже перекинув ногу через балкон, але ще встигає поцілувати Джульєтту. Митець часто звертався до романтичних і історичних сцен, черпаючи натхнення у прерафаелітів, що відчувається в деталізації та емоційності композиції.
_(1).jpg)
«Поцілунок» Франческо Айеца (1859)
Це одне з найяскравіших зображень поцілунку в історії західного мистецтва. У ХІХ столітті сцена здавалася надто відвертою, проте сьогодні її вважають вершиною творчості Айеца. Найімовірніше, на полотні зображений італійський солдат, який вирушає на війну й цілує кохану на прощання. Картина стала символом італійського романтизму та подвійного значення любові — до країни й до людини.
.jpg)
«Сон (жіноча любов)» Гюстава Курбе (1866)
Це полотно стало сміливим і революційним жестом для свого часу. Курбе, лідер реалістичного руху ХІХ століття, зображував тіла без ідеалізації, не приховуючи їхньої природності. «Сон» порушив суспільні табу й відкрив простір для розмови про лесбійське кохання в мистецтві. Після появи картини дедалі більше художників почали досліджувати цю тему відкрито.
,_paris,_petit_palais.jpg)
«Зустріч на сходах башти» Фредеріка Вільяма Бертона 1864 року
Цю роботу часто називають найкращою в доробку Бертона. Вона натхненна середньовічною данською баладою про Геллеліль, яка закохалася у свого охоронця Гільдебранда. Батько дівчини не схвалював цих стосунків і наказав її братам убити юнака. Художник обирає для зображення не трагічний фінал, а останню зустріч закоханих — момент напруженої, болісної ніжності перед неминучою розлукою.
«Пігмаліон і Галатея» Жана-Леона Жерома (1890)
Жером звертається до грецького міфу про Пігмаліона — скульптора, який закохався у створену ним статую. На полотні зафіксований момент, коли Афродіта оживляє Галатею, і вона відповідає на поцілунок свого творця. Художник створив кілька версій сцени з різних ракурсів, однак найвідоміша — та, де Галатея зображена зі спини, ще частково кам’яна, в момент переходу від статуї до живої жінки.
«У ліжку. Поцілунок» Анрі де Тулуз-Лотрека (1892)
Цей шедевр постімпресіонізму передає глибоко особистий, камерний момент: тепло спільного простору, тишу раннього ранку, мовчазне порозуміння між двома людьми. Сцена проста, але зворушлива — без театральності чи показної пристрасті. Лише близькість, що існує у м’якому світлі й сонній тиші.
