Креативна продюсерка з команди GoGlobal Ukraine Яна Алтухова розмірковує над тим, чому сьогодні необхідно говорити про благодійність вголос і як донати в 10 гривень можуть допомогти закрити багатомільйонний збір.
Яна Алтухова
Як краще: зробити добру справу і розказати про це, або, як скаже дехто, «попіаритися» на цьому, чи робити все тишком-нишком?
Дискусія про те, як правильно допомагати й чи варто говорити про це, набула нових сенсів із початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Номери карток, нескінченні збори та рахунки, від маленьких фондів і приватних ініціатив до гігантів, як от «Повернись живим» і «Фонд Сергія Притули».
За останній рік ми всі так чи інакше включилися у коло взаємної допомоги, бо ця війна в нашому суспільстві є не про розділ на «народ» і «армія», ця війна — про 40 мільйонів людей, де кожен так чи інакше бере участь у протистоянні. Цитуючи одну (вже) історичну промову: «Кожен з нас — боєць, кожен із нас — фронт».
У цьому колі взаємної відповідальності наші гроші беруть важливу участь.
Ніколи в історії людства війна не була такою відкритою — про неї пишуть в Instagram, бійці на передовій ведуть ТікТок і стають публічними заради однієї мети — збирати кошти на допомогу, на закупівлю необхідного.
Бо війна — це дуже дорого. Постійно потрібні дрони, аптечки, машини та інші витратні матеріали. І щоб люди не припиняли донатити, необхідно говорити про це вголос.
.jpg)
Фото: @libkos
Саме це ми з командою GoGLobal намагаємося донести до молоді. GoGlobal як освітня фундація втілює креативні проєкти для вчителів і молоді та має спільноту з 3 тисяч вчителів, понад 3 тисяч партнерських шкіл і волонтерську спільноту з понад 70 країн. Під час роботи з молоддю на тлі війни ми зіштовхнулися з такою думкою нашої аудиторії: «Мені не зручно говорити про свої донати, бо вони маленькі». Це досить популярна думка серед молоді. Скільки б ми не говорили на своїх ресурсах про те, що кожна гривня є надважливою у нашій спільній боротьбі, люди все одно порівнюють себе з кимось.
Як переконати людей, що це не так? Моя думка проста: говорити публічно про волонтерські ініціативи та витрати на благодійність.
Особисто мене вразила ініціатива Каті Возіанової, яка починала свій день з того, що викладала stories з перерахуванням 100 грн на допомогу ЗСУ. То були різні фонди та організації, але кожен день — 100 грн. Це велика сума? Ні! Чи варта вона уваги? Так, безперечно! Чи потрібно говорити про благодійність, якщо сума маленька? Однозначно! Бо як то кажуть, «замість того, щоб проклинати пітьму, спробуй запалити хоча б одну свічку».
Катя Возіанова
Зараз ми всі знаходимося в ситуації, коли наша допомога армії є надзвичайно важливою. Кожна гривня має значення, кожна куплена каска, майка та тепловізор — все це має величезне значення.
Наше суспільство зараз проходить дуже круту трансформацію і, на мій погляд, одна з цих трансформацій — це формування інституту репутації та інше відношення до благодійності та витрат на неї. Бо коли мова йде про добрі справи, не існує занадто маленьких донатів.
Саме час змінити своє ставлення до благодійності як до піару та зробити це буденною звичкою. Бо це змінить також і ставлення до допомоги в цілому: тим, хто її потребує, буде легше по неї звернутися, якщо сам факт допомоги буде більш буденним і простим.
.jpg)
Фото: @evgenymaloletka
Ми живемо у період народження нової етики: допомагати — це нормально, говорити про це — нормально і саме публічність і розголос допомагає не робити з грошової допомоги «big deal». Витрачати гроші на допомогу іншим — нова норма, частина повсякденного життя кожного свідомого українця.
Допомогти великій справі можуть навіть ті 10 гривень, які ви забули у кишені зимової куртки. Розкажіть про це, покажіть свій приклад, і, можливо, саме це стане першою нотою у новій мелодії допомоги. Нехай вона буде гучною.
