Психологічний трилер «Ти» з Пенном Беджлі в головній ролі — це історія Джо Ґолдберґа та його токсичної одержимості жінками, в яких він закохується.
Під час премʼєри на Lifetime серіал не мав значного успіху, проте потім він зʼявився на Netflix. За чотири тижні на стримінговому сервісі трилер «Ти» зібрав близько 40 мільйонів глядачів, повідомляє NYT.
Тепер шанувальники чекають на пʼятий сезон проєкту, створеного за мотивами бестселерів Керолайн Кепнес. Перша книжка авторки перекладена українською мовою видавництвом Vivat — вона розповідає про письменницю-початківицю Ґвіневір Бек, яка приходить до книгарні, де працює Джо Ґолдберґ. Головний герой стає одержимим дівчиною: він знаходить її адресу та соціальні мережі, а потім хоче непомітно забратися в її думки та життя.
Ми ділимося уривком з книжки «Ти».
.png)
Усе дуже погано. Це просто природа всього живого. Коли ми їдемо на таксі до Піч, я дедалі більше й більше відчуваю, що був неймовірним у екіпажі (а не в «кінному таксі», як ти сказала), і я знаю, що ніколи більше не зможу таким стати. Я ніколи не опинюся на цьому ж місці, зваблюючи й буквально збиваючи тебе з ніг, із твоєю свіжою шкірою, чистою спідницею, а попереду в нас могла бути ще ціла ніч. Це як Майкл Каннінгем казав у «Годинах»: щастя — це вірити, що ти будеш щасливим. Це надія.
Піч забрала мою надію. Ти читаєш електронну пошту й надсилаєш повідомлення, і вперше в нашому спільному житті ти тримаєшся за мене, і тепер ми просто маємо це все зупинити? Ти за мільйон миль від мене, спілкуєшся з людьми, які не мають із нами нічого спільного.
— Гей, гм, Бек, — намагаюся сказати. Ти не дивишся на мене, ти зовсім не ввічлива.
— Що?
— Хочеш розповісти мені, що відбувається?
— Багато всього, — кажеш ти й нарешті дивишся на мене. — Ой, ти злий.
— Ні, — кажу я, і це не моя вина, що твої друзі такі придурки і що ти не змогла залишитися поза твіттером жодної довбаної ночі. Ці речі поза моїм контролем, і я кращий за тебе, і ти це чудово знаєш, інакше не тримала б мене за руку й не розповідала б про Піч і про те, що вона вважає, що хтось увірвався до неї та знову вкрав якесь лайно, що насправді є смішним, тому що я тільки один раз уламувався до неї і ніколи нічого не крав.
— Хм, — кажу я.
Ти схрещуєш руки.
— Дивися, Джо. Вона самотня. Вона налякана. І вона — моя подруга.
— Знаю.
— Тоді не треба ось цього «гм», — промовляєш ти. Тобі бракує сміливості протистояти Лінн і Чані, тому я радо буду твоїм стовпом бичування сьогодні ввечері.
— Вибач, Бек. Мені справді прикро. Ти киваєш. Ти все розумієш.
—Але дозволь мені сказати це. Та будівля доволі щільна. Було б дуже складно залізти туди непоміченим.
Але тебе це не зворушує, і ти ричиш:
— Ну, це не має значення, якщо все вже сталося. Вона відчуває, що це сталося.
Я дозволяю тобі виграти; ти — дівчина. Тобі дозволено. Ми їдемо мовчки, і я зауважую, що Лінн та Чана не телефонували тобі протягом нашого побачення й не стверджували, що Біґфут намагається втопити їх у фонтані молодості. Ти вибігаєш із таксі до того, як водій припарковує авто, а я сумно розраховуюся.
Коли я виходжу з таксі, ти міцно обіймаєш мене й шепочеш:
— Це було найкраще побачення у світі.
— Визначся з «у світі», — кажу я й знаю, що ти хочеш поцілунку, тому роблю це. Коли ми заходимо в будівлю, ми — майже пара, рухаємося до ліфту, і твій телефон дзижчить, ти відповідаєш, і це Піч.
— Де ти в біса? — кричить вона.
— Вибач, ми в ліфті!
Вона стогне.
— «Ми»?
Зникає мережа, і ти зітхаєш.
— Це буде довга ніч.
— Хочеш, щоб я пішов?
Я можу з упевненістю сказати, що ти хотіла б, щоб я пішов, але ти обхоплюєш мою руку.
—Будь ласка, будь поблажливий із Піч. Слухай, я знаю, що з нею складно. Але вона кілька разів намагалася покінчити життя самогубством. Вона слабка. Їй сумно.
— Я просто не люблю чути, як на тебе кричать. Ти всміхаєшся й стискаєш мою руку.
— Ти — мій захисник.
— Саме так.
Ліфт сповільнюється й мерехтить, дзвонить дзвінок — і двері відчиняються, щоби представити жахливе видовище. Тут гучно, голосно звучить Елтон Джон, а Піч має такий вигляд, ніби її вдарило струмом, з кучерявим волоссям і безсонними очима. Вона озброєна довбаним маленьким ножем.
— Чому так довго? — гарчить на нас.
Вона оглядає вітальню, яка видається ще порожнішою без людей із Брауну. Ти тиснеш мені руку — вибач. Я стискаю твою — усе гаразд. Ми йдемо за розлюченою Піч через її дім, і якби я жив сам у такому величезному місці, то теж збожеволів би.
Минуло менш ніж десять хвилин, а я вже почуваюся кур’єром, якому не заплатили. Піч розмовляє тільки з тобою, і, коли я наважуюся втрутитися, вона чекає, поки я закінчу, щоб, «як я казала», знову почати гудіти... Я не беру цього на свій карб і чесно думаю, що вона так само розлютилася б, якби ти привела Лінн чи Чану. Але все це не весело, Бек.
Я сідаю на диван, розкинувши руки, а ти поруч зі мною, але попереду, на краю сидіння.
Я не можу сказати тобі, що Піч — це отрута. Слухати її брехню та слухати, як ти потрапляєш на гачок, — це занадто, але я не можу промовити ні слова.
Ти хапаєш телефон.
— Я думаю, нам треба викликати поліцію.
Вона відмовляє тебе, і я не можу більше цього терпіти.
— Гадаю, що мені варто все перевірити. Ти не проти?
Піч знизує плечима.
— Викладися на повну, Джозефе.
— Є підозрювані? — запитую, і ти обіймаєш мене за ногу. Я гладжу твою голову. Піч дивиться у вікно — класичний хід брехуна.
— Є один сумний, некомпетентний кур’єр з одного магазину із соками. Але я не можу зрозуміти, чи має він засоби, щоби проникнути в цю будівлю. Маю на увазі, без образ, Джозефе, та сумніваюся, що цей хлопець закінчив хоча б середню школу.
— Нічого страшного.
Вона звивається.
— Це прозвучало неправильно.
— Усе добре, — кажу я, і їй пощастило, що мені байдуже, що вона думає.
