10 фільмів Жан-Люка Годара, які варто подивитися

13 вересня 2022 року із життя пішов легендарний режисер і один із засновників французької «нової хвилі», напрямку в кінематографі 1950-1960-х років Жан-Люк Годар. Редакція ELLE склала список з 10 найкращих (на наш погляд) фільмів Годара, які варті вашої уваги.

«На останньому подиху», 1960

Дебютний повнометражний фільм Жан-Люка Годара та одна з перших та найхарактерніших картин «французької нової хвилі». Мішель — молодий злочинець, який імітує цинічні звички екранних героїв Гамфрі Боґарта. Уникаючи переслідування путівцем на викраденій машині, Мішель убиває пострілом поліцейського, який слідував за ним. Не маючи й шеляга в кишені, переслідуваний поліцією, він повертається до своєї американської подружки Патриції, студентки-журналістки. Хоча Патриція постійно сумнівається в розумності своїх дій, вона не може подолати свого потягу до молодого чоловіка.

«Жінка є жінка», 1961

Легкий та смішний фільм, який можна подивитися на одному подиху (навіть якщо він останній). Очевидці розповідають, що навіть сам Годар (людина з дуже важким характером) сміявся на зйомках, спостерігаючи за реакцією паризьких перехожих, яких головний герой фільму (Жан-Клод Бріалі) ввічливо питав, чи не можуть вони зараз зробити дитину його дружині Анджелі (Анна Каріна).

«Жити своїм життям», 1962

Кінокритики часом розходяться в думках, називаючи іноді кращим фільмом Годара не «На останньому подиху», а саме «Жити своїм життям». Драма з дванадцяти епізодів розповідає про молоду жінку Нану, яка хоче бути вільною та незалежною, проте стикається з матеріальними труднощами. Щоб вижити, їй доводиться стати повією. Годар запозичив естетику cinéma vérité, яка поєднувала у собі документальне та ігрове кіно. Фільм відрізняється від багатьох інших творів «нової хвилі», оскільки, на відміну від ранніх картин Годара, знятий габаритною професійною камерою Mitchell.

«Карабінери», 1963

Наповнений алюзіями на літературні та культурні твори (недаремно двох братів, що вирушили на війну, звуть Улісс і Мікеланджело, а їхніх дружин, що залишилися вдома, — Венера і Клеопатра), цей антимілітаристський маніфест виглядає, на перший погляд, просто рефлексією творчого генія Годара. Насправді це спроба створити щось подібне до античної трагедії, але за допомогою виражальних засобів жанрового кіно. Не в усьому вдала, але дуже смілива.

«Банда аутсайдерів», 1964

Драма-нуар «Банда аутсайдерів», про яку сам Годар сказав так: «Аліса у Дивокраї зустрічає Франца Кафку». Ця стрічка, яку дехто називає улюбленим фільмом Тарантіно, стала джерелом цитат. Так, епізод, у якому трійця героїв біжить через Лувр, повторюють герої фільму Бернардо Бертолуччі «Мрійники» — затяті шанувальники кінематографу.

 «Альфавіль», 1965

Цей фільм Годара непогано сприймається як суто жанрове кіно, навіть у нашу епоху розпещеності глядача видовищами та спецефектами. Історія детектива Леммі Коушена, який потрапив до міста, керованого комп’ютерною системою (зараз сказали б — штучним інтелектом), вважається класикою антиутопії. Для Годара ця стрічка важлива хоча б своєю темою протистояння людини бездушному механізму насильницької влади.

«Чоловіче — жіноче», 1966

Поль зустрічає в кафе Мадлен, між ними зав’язується розмова — дивна і зовні абстрактна, як завжди буває у Годара. Поль пише вірші, захоплюється лівими ідеями, він інтелектуал та герой свого часу, тому залишається у меншості. Він щойно відслужив у армії та сприймає початкуючу співачку Мадлен трохи зверхньо. Для Годара «жіноче» — це життя людини з буденністю та комплексами, простими запитами та бажаннями. А «чоловіче» — це маніфест моралі та поглядів на життя із цілковитою урбанізацією суспільства, що експлуатується «грошовими мішками» та фабрикантами. «Чоловіче» у поетичній формі вибивається назовні й шукає висловлення, способу донести мотиви складних проблем, що існують у цьому суспільстві.

«Китаянка», 1967

У 1964 році Годар розлучився з Анною Каріною, бо та просто не могла більше терпіти його імпульсивні пориви віддати належне комунізму і вирушити на барикади з кінокамерою в руках та комуністичними листівками в зубах. Усі ці його настрої в результаті вилилися в «Китаянку», де Годар грає Достоєвського. Він намагається осмислити свою роль у світі та зрозуміти, чи здатний сам на бунт (хоча б у кіно), чи вся ця революція яйця виїденого не варта.

«Король Лір», 1987

Найкращі свої фільми Годар зняв у 60-х, коли його бунтарські настрої ще не встигли перетворитися на сім п’ятниць на тиждень. Жанр цієї псевдоекранізації Шекспіра кінокритики визначають як трагіфарс. Після Чорнобильської трагедії все зникло. Потім усе, окрім культури, повернулося. Відновити втрачені твори Вільяма Шекспіра доручено його нащадку: Вільяму Шекспіру — молодшому.

«Прощавай, мово!», 2014

Один з останніх фільмів у кар’єрі Годара. Звернувшись до новомодного тоді формату 3D, він використав його, щоб перетворити попсову розважальну іграшку на потужний виражальний інструмент, аби наочно показати, як збіднення мови в житті людей віддаляє їх одне від одного. 

---