Конфликты, перегрузки, даже «энергетические вампиры» — кажется, мир ставит перед собой задачу отнять у нас как можно больше душевных сил. Многие считают, что мы не властны над оттоком энергии, но психолог и травмаэдукатор Алла Заяц утверждает, что это миф. По ее мнению, энергетических вампиров не существует — существуют только люди, которые их видят. В своей книге «Енергетичний менеджмент: практичний посібник з керування власною енергією», которая только что вышла в издательстве Yakaboo Publishing, она дает множество полезных рекомендаций о том, как всегда быть в ресурсе. Даже когда в вашем окружении есть токсичные личности. Приводим отрывок из книги, который перевернет ваше представление о токсичности.
Міф: Ми не контролюємо процес витрачання енергії
Ви приходите додому втомлені, а хтось із ваших рідних запитує, як минув ваш день. Імовірно, ви розпочинаєте послідовно викладати те, що забрало вашу енергію. Нескінченна кількість зустрічей та нарад, складні перемовини, проблематичні клієнти, конфліктна ситуація з колегою, незрозуміла комунікація з керівництвом і ще сотні сотня інших причин. Усі ці випадки просто щоразу висмоктують усю вашу енергію.
Але хоч як складно це приймати, у цих випадках ми говоримо про перекладання відповідальності. Витрата вашої енергії — це цілковито ваша відповідальність. Немає нічого й нікого, хто б забирав вашу енергію. Ви її віддаєте самі — свідомо чи несвідомо, — але це ваш вибір. Мандруючи цією книгою, ми вчитимемося керувати цим вибором.
Зауважу, коли я розповідаю про цей стереотип, люди найчастіше зазвичай починають аргументувати до емоційно складних (енергетичних вампірів) чи токсичних особистостей. Це цілком закономірно, бо кожна людина колись стикалася із ситуацією, коли після спілкування з певними людьми відчувала спустошеність, утому, роздратованість тощо.
Як це пояснити? Нагадаю, ми говоритимемо про стовідсоткову відповідальність за витрати та поповнення енергетичних ресурсів. Річ у тім, що взаємодія з цими людьми активізує певний тригер (слова, поведінка, жести, тон голосу), який зачіпає ваші погляди, цінності, стиль життя чи характер. Ви починаєте захищатися, не обов’язково комунікуючи про це відкрито (бо ця розмова може відбутися у вашій голові). Ви можете не погоджуватись. Багато енергії витрачається на оцінкові судження. Коли ви бачите невідповідні приклади в поведінці іншої людини, ви віддаєте безліч енергії на те, щоб оцінити, прийняти (чи ні) чи відреагувати. Але причина не в людині, з якою ви спілкуєтеся, а в вас та ваших рішеннях, як ви це тлумачили. Енергетичних вампірів не існує. Є тільки люди, які їх бачать.
Фото: @nico.potur
Згадую один повчальний випадок, який зі мною трапився пару років тому. Свого часу я була співорганізаторкою конференції «БРО:Бренд Роботодавця» у Львові та відповідала за набір спікерів. Я дуже хотіла, щоб одна відома компанія виступила на ній, в якості як доповідача. Знайомі надали мені контакт. Сповнена оптимізму та надій, я набрала номер телефону й почала впевнено розповідати про наш захід. У відповідь я почула похмурий голос, який став піддавати сумніву сам захід та мою цінність як таку. Мене це обурило, я почала захищатися та обстоювати те, що я з такою любов’ю створювала.
Після завершення розмови, яка тривала 5-7 хвилин, я відчула цілковиту спустошеність. Ви можете витратити усю всю свою енергію протягом 8-годинного робочого дня й так само можете її витратити за 10 хвилин розмови. Так було і в моєму випадку. Я почала рефлексувати. Зрозуміла, що причиною таких шалених витрат енергії була виключно моя позиція та мій вибір, а не інша людина (на яку гіпотетично можна було б перекласти цю відповідальність). Наступного дня я вирішила зателефонувати й перепросити. У відповідь почула вибачення: людина сказала, що вчора я зателефонувала в недоречний для неї час — вона була втомлена. А тепер ми спокійно та ввічливо обговорили всі деталі події. Після цієї розмови рівень моєї енергії став ще вищим, аніж був. Ті самі люди — різні результати.
Підсумуємо: ніхто не забирає у вас енергію — ви віддаєте її самі. Я знаю, що це важко прийняти. Хочеться наводити приклади з життя, аргументуючи до того, що це неправда. Але ми над цим переконанням ще працюватимемо.
