За 2023 рік в електронній системі України зареєстрували 23 тисячі діагнозів ПТСР — такі цифри назвав міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко. Більшість діагнозів — серед дорослого свідомого населення, яке зверталося по допомогу. А ще є малеча, яка поки не може усвідомити, що з нею щось не так.
Про те, як розпізнати ознаки ПТСР у себе та дитини, розповідає Петро Полященко, психолог проєкту «Літокрил» благодійного фонду Rescue Now.
Що це за синдром і чому про нього всі говорять?
Ми постійно переживаємо стрес, але саме «надстрес» у вигляді травматичного досвіду може призводити до ПТСР, який розвивається у 12-20% людей.
Значною мірою негативний вплив має війна. За 2023 рік кількість діагнозів ПТСР зросла у 4 рази порівняно з 2021 роком. Ще більша кількість людей має окремі ознаки ПТСР.
Як розпізнати ознаки ПТСР у себе й дитини?
Для того щоб допомогти дітям, потрібно спочатку допомогти собі. Проаналізуйте свій стан протягом тижня — чи відчуваєте ви зниження пам’яті та концентрації, порушення сну, неможливість проживати емоції радості, задоволення чи болю? Можливо, у вас з`явилися нові фобії чи взагалі зник сенс життя? Усе це є ознаками ПТСР, що обмежують життєві сили та звужують простір.
Дитина ще не вміє аналізувати та пояснювати свої емоції та відчуття, тому перебуває в більшій зоні ризику. Перш за все страждають її результати в навчанні та пам’ять. Також дитина повертається до поведінки, притаманній молодшому віку (наприклад, у неї раптово знову з’являється страх спати самій).
Що варто тримати у фокусі?
ПТСР — це про суб’єктивність і відтермінування в часі.
Те, що є травмувальним досвідом для однієї людини, може не бути стресом для іншої. Часто батьки не усвідомлюють складність ситуацій.
Наприклад, від нещодавнього прильоту в сусідньому будинку постраждали люди, які просто гуляли вулицями. Дитина цього злякалася, тому зараз боїться виходити з дому. Якщо батьки не проводять паралелі, то момент травми в їхніх очах нівелюється. Натомість погіршення навчання і неслухняна поведінка дитини залишаються під їхньою пильною увагою.
Ще одна підступність ПТСР — ознаки синдрому проявляються пізніше, ніж відбулася травматична подія. Інколи — через роки.
Наша психіка прокладає такий шлях:
Людина в епіцентрі травмувальної ситуації — гнів, страх, розпач (це тільки перша гостра реакція) — період спокою і відчуття, ніби все добре (може тривати протягом кількох місяців) — тригер — прояв ознак посттравматичного синдрому.
«З моєю дитиною щось не так»
З таким запитом звертаються батьки, які мають втрачений емоційний зв’язок з дитиною. Тоді вони ведуть її до психолога, аби та знову почала добре вчитися, слухати старших і підпадати під усі критерії «хорошого хлопчика чи дівчинки». Насправді дитина може переживати важкі емоційні та психологічні випробування.
Часом промовистими бувають ігри. Якщо дитина має прояви ПТСР, її гра буде підсвідомо прив’язаною до повторного переживання негативного досвіду — наприклад, матиме сюжети про смерть, поховання, катастрофи тощо.
.jpg)
Харків чи Львів — травма може дістатися будь-кого
Життя в тилових містах або за кордоном не гарантує, що дитина (чи доросла людина) почувається в безпеці.
Наприклад, сім’я виїжджала з-під обстрілів у Києві в перші дні повномасштабного вторгнення. Здавалося б, за два роки дитина повністю адаптувалася, тому спокійно себе почуває у Варшаві. Проте тільки-но сім’я починає думати про повернення додому, у малечі з’являються паніка, страх і небажання змін. Батькам важливо аналізувати та відстежувати емоції дитини в таких ситуаціях: можливо, розмови про повернення стануть тригером для її психіки.
«Синдром свідка» — ще одна з причин ПТСР (особливо в дітей), яку складно відстежити. Дитині не обов’язково брати участь у ситуації, яка може травмувати. Іноді страшних розмов від сусідів, переживань мами за тата, який перебуває на передовій, чи спілкування з людьми, які виїхали з окупації, достатньо, аби малеча відчувала ті ж емоції та страх, які пережили ці люди.
Чи реально позбутися ПТСР дорослим і дітям, якщо війна досі триває?
Складно спрогнозувати, чи всі люди, які мають підтверджений діагноз ПТСР, на 100% позбудуться негативних ознак. Проте «вплітання негативного досвіду» у власну хронологію життя і є ключем до зцілення. Стабілізація дитини чи дорослого, нормалізація відчуття болю, страху чи відчаю, розуміння «так, у мене був цей досвід, я його пережив, я йду далі» — це посттравматичне зростання, яке допоможе почуватися краще незалежно від зовнішніх умов.
