Чому жінкам, які виховувались без батька, важко обрати чоловіка? Через що найчастіше виникають «блоки» в стосунках? Як не дійти до розлучень й зберегти сім’ю, коли в тебе її ніколи не було? На ці та інші теми з нагоди виходу психологічного трилеру Listen спілкуємося з психологом з 8-річним досвідом, тренером з розвитку емоційного інтелекту Іриною Юськовою.
Усе більше знайомих жінок 30+ не поспішають виходити заміж і будувати сім’ю. Це випадковість чи сьогодні в Україні, дійсно, існує тренд на самотність?
За останні два, а, може, і три роки моєї практики, це найчастіший запит. Звертаються жінки, яких важко назвати жінками, бо вони самі себе ідентифікують, як «дівчина», тому що асоціація зі словом жінка має для них негативне забарвлення. Прогрес відбудеться, коли вони самі почнуть ідентифікувати себе як жінку, а не дівчинку, якій рано створювати сім’ю й нести відповідальність.
Приходять із запитом «Я не можу створити довгострокові стосунки, кілька побачень — і чоловіки розвертаються» або «Ми в стосунках, які не приводять до створення сім’ї», «що зі мною не так? я красива, розумна, чому чоловіки від мене біжать?» Причини криються набагато глибше, ніж здається. Хтось взагалі не мав батька, у когось він був присутній формально, але не цікавився життям доньки.
Чому жінки не дозволяють стосункам розвиватися? Звідки береться “блок” після першого побачення?
Часто жінки, яких виховувала лише мати, не бачать зв’язку з батьками, особливо з татом. «До чого тут батько? Я його не знаю, не шукаю, і не хочу знати», — така слідує від них відповідь.
Хтось починає розбиратися й усвідомлювати, що інтерпретує батька очима мами й починає змінювати ставлення до батька. Навіть, якщо батька ніколи не бачила або в дитинстві була свідком насилля, дівчина від початку займає позицію мами (жертви). Дитина завжди буде займати позицію жертви.
Є таке умовне, що відповідає за чоловіче всередині нас, і що відповідає за жіноче всередині нас. І коли жінка не приймає тата, чоловіка, то вона наче не приймає всередині себе частину себе і починає саме цього більше проявляти. Таких жінок, буває, називають «чоловік у спідниці». Вона це заперечує й багато енергії витрачає на те, щоб з цим боротися, а насправді транслює цього ще більше.
Відсутність виховання, як відсутність батька взагалі в житті жінки — збиткова для жінки.
У таких жінок часто спрацьовує неусвідомлена агресія до чоловічого роду, незалежно від професії. Я робила опитування серед чоловіків, які не можуть створити сім’ю.
Зазвичай чоловіки жаліються, що жінки йдуть з побачення незадоволені, і не можна зрозуміти чому. Хоча ці ж жінки вважають свою поведінку природньою й адекватною.
Це неприйняття чоловіків може проявлятися по-різному. Одна з ігор «я докажу, що мені чоловіки не потрібні», «я не хочу, як у моїх батьків, я буду робити все так, як не у них», «я не знаю, як я хочу, але точно не так, як мої батьки». З цим треба працювати й знімати блоки.
Відсутність батька впливає на характер, на вибір професії жінки, чи може це вплинути на її майбутню сім’ю, вибір коханого?
Жінки без батька схильні більше працювати в структури, де є дисципліна, правила, безпека, наприклад, військові, де багато чоловіків, куди йде неусвідомлено, що отримати цю увагу.
Найчастіше такі жінки виростають з розумінням, що роль батька не така важлива. «Я ж виросла, у мене дві ноги, дві руки, усе ок, значить і я так зможу», — це звучить як аргумент для них самих. Тому такі жінки швидше наважаються на дитину без батька, бо для них усе логічно, і вони не бачать в цьому суттєвої проблеми.
Я б сказала, що проблема сучасних жінок 30+, які не можуть побудувати сім`ю, більше ховається в мамах, що виховували їхніх батьків, ніж в нинішніх чоловіках. Чоловіка, який залишає дітей, так виховали. Так, гіпотетично у чоловіка менше прив’язаності до дитини, ніж у матері, бо він не виношував дитину 9 місяців, але дитину змалку треба вчити, що роль мами й тата однаково важливі.
Чи відрізняються жінки, які росли з батьком, від тих, що без?
Як психолог я це бачу одразу. Навіть під час знайомства в парку, коли вимінюємося з такими жінками кількома фразами. Інші можуть цього не помітити. У розмовах присутня холодність, категоричність, закритість. Це проявляється у поведінці, а не в зовнішньому вигляді. Такі жінки постійно хочуть мірятися силами з чоловіками, принцип «я сама».
Кому важче втратити батька: дівчинці у шість років чи жінці в тридцять?
Роль батька найбільше проявляється після 5 років, саме у шкільному віці. Є така теорія Памели Левін, згідно якої від 0 до 18 років кожна людина проходить шість стадій розвитку. На кожній стадії є певні задачі, які нам треба виконати для свого розвитку.
Якщо на цій стадії не навчимося, то на наступній буде важче вчитися, виконувати задачі розвитку нової стадії. Якщо до шкільного віку дитина повноцінно награлася й у неї було нормальне дитинство, то в школі їй буде вже цікаво сидіти, слухати, вчитися. Ось тут значну роль відіграє фігура батька, яка відповідає за цю структуру й правила. Правила дуже часто можуть стати деструктивними, якщо роль батька починає виконувати мати, особливо, коли вона замінює обох. Жінка проявляється як жінка, коли вона проявляє три іпостасі — самодостатність, ніжність, сексуальність. А якщо вона вся про «виживання», то як мінімум, дві пропадає.
Навіть, якщо батько помер, дитина може інтерпретувати собі так, наче батько її покинув. У 30 років, коли жінка уже зріла особистість, менш травматично сприймає втрату батька, ніж в дитячому віці.
Що ви порадите жінкам, які залишилися без чоловіків і виховують дітей самі?
Перше універсальне правило — зберегти в очах дітей батька батьком. Якщо у вас образи на чоловіка, треба їх пропрацювати, але не замилювати дітям очі «батьком звіром». Розуміти, що є роль батька і є роль чоловіка. І якщо розлучення, то це жінка з чоловіком не домовилася, а не чоловік з дитиною. Чоловік може бути поганим чоловіком, але класним батьком. Не перекладайте цю відповідальність на дітей.
Не намагатися бути і мамою і татом для своєї дитини.
У дитини має бути чоловіча фігура. Але не дідусь чи брат, хіба тимчасово, а чоловік, який буде подавати приклад саме, як батько. Не боятися досліджувати психотерапію. Існує багато книг, спеціалістів, які можуть допомогти створити щасливу сім’ю, навіть після невдалих спроб.
