Як не відчувати сором та провину за радість під час війни: розповідає психологиня

Поради в колонці для ELLE

Як знайти ресурс для допомоги іншим, не втратити відчуття радості та перестати відчувати сором під час повномасштабної війни, розповідає клінічна психологиня, сертифікована психоаналітикиня Європейської конфедерації психоаналітичних психотерапій Єлизавета Птиця в колонці для ELLE. 

Хочеться почати з чесної емоції: ми всі дуже втомились, є вкрай виснаженими й перебуваємо в розбалансованому стані. За десять років війни, за два роки повномасштабного  вторгнення, за безліч днів постійної напруги, хвилювання, невизначеності, нав’язливого відчуття страху та люті багато людей опинилося на кордоні власної межі витривалості. Ця межа спонукає психіку зробити вибір стратегії для виживання. Кожен за цей час пережив особистий досвід, травматичний та безжальний до того, з чого будувалося власне почуття щастя та радості. За останні два роки майже всі почали життя з чистого аркуша, тому що старих «щоденників щастя» не лишилось.

Instagram: @rosiehw

Поки військові захищають Україну, щоб ми мали змогу жити та дихати на повні груди: прокинутись вранці та усміхнутися, змінити щось для себе, для когось важливого, переписати «начисто» своє світосприйняття — вкрай важливо не втратити відчуття радості та можливість нею ділитись. Але не менш важливо віднайти баланс та рівновагу між смутком та радістю, особливо серед суспільства, яке зараз вкрай агресивне, втомлене, готове рознести на друзки, не розбираючись, де свій, де чужий, де аргументи, а де емоції.

Це абсолютно зрозуміло з погляду механізмів психіки: пошук винних, перенасиченість агресією, неможливість здоровим чином впорядкувати свою втому та хронічний стрес призводять до того, що ми нищимо те, що простіше дістати. Мозок перевантажений постійним напруженням та спробами зрозуміти, що відбувається, стан афекту не дозволяє більше слухати чи сприймати виважено інформацію.  Перезбудження та бажання облишитись смутку та горя призводять до зворотного ефекту: ми ще більше впадаємо в стан «завмри» або «роби, як усі». Змішані почуття — коли сталось щось хороше, а сором за це душить — призводять до того, що ми взагалі робимо вибір у бік ізоляції від усього того, що може бути дотичним до ознак мирного і щасливого життя. У такому випадку кожен карає себе за своє. Хтось — за кохання і квітуче серце, хтось — за зайву філіжанку кави, хтось — за задоволення від довгої подорожі, за нову річ, за похід в театр, за смачну їжу… Цей перелік може бути нескінченним.

Неможливість бути собою, коли навколо стільки горя та смутку, викликає феномен  «провини того, хто вижив». Ми не помічаємо, як ідентифікуємося з колективним несвідомим, з інформаційним водоспадом поганих новин, з пригніченим настроєм когось зі знайомих.

Instagram: @lovisabarkman

Ми не звертаємо уваги на те, як ставимо собі питання: «Як я можу радіти, бути щасливим за себе або іншого, коли хтось втратив своє життя, коли комусь так погано?» Це призводить до уникнення роздумів про речі, які приносять нам задоволення, а також до егоцентричної поведінки та роздратованості. Психіка опиняється мов між двома важкими каменюками: між бажанням жити попри все, з хоч найменшою радістю, та надвеликим тиском обмежень через страх осуду за те, що маєш щось добре. Окрім тиску ззовні, ми носимо в собі упередження, які нам дісталися від  старшого покоління: не висовуйся, не хизуйся, будь таким, як усі. Усі минулі покоління карали за радість. 

Щастя любить тишу, але точно не мертве мовчання.

Смуток та радість, дві наші основні емоції, є вкрай природними й дуже потужними. Їхня потужність полягає в тому, що вони нас охороняють і штовхають до змін.

Щоб знати щось про світло, треба пізнати темряву. Щоб пізнати радість, ми повинні пережити смуток.

Горювання та смуток допомагають нам осягнути втрату, прожити її та зцілитись, але постійний смуток, заборона собі відчувати радість, відчуття провини та сором за щастя в моменті може призвести до депресії, розладів сну, підвищеної тривожності та агресії, психосоматичних розладів. Будь-яка пригнічена, витиснена емоція призводить до негативних наслідків і породжує внутрішній конфлікт.

Instagram: @fleurraffan

Коли ми проживаємо сором за своє хороше життя у складні для всіх часи, то маємо зрозуміти одну дуже важливу річ: сором у такому випадку — це наддеструктивна сила, як роз’єднує нас між собою. У результаті у нас стає все менше і менше можливостей підтримувати оточення, яке дійсно потребуватиме допомоги. Зараз величезна кількість українських військових, які перебувають на лінії фронту чи мають поранення, а також люди, які лишились без житла, були в окупації, вимушено покинули свої родини, втратили близьких та рідних, чекають допомоги.  Як ми можемо вдихнути в них життя, допомогти їм, якщо самі не будемо жити? Звідки тоді брати ресурс, якщо відроджує іншого тільки те, у що сам щиро віриш?

1. Влаштуйте інформаційний детокс на 7 днів. Потрібно полишити всі соціальні мережі, не читати новини, не скролити стрічку з короткими відео. Відключення від колективного несвідомого дозволить вийти на власне ставлення до того, що відбувається.

2. Варто написати перелік почуттів, які над вами домінують. Виписати те, що відбувається із вами протягом останніх трьох місяців. Спробуйте простежити, за яких обставин (не беремо до уваги загальні події) у вас погіршується настрій та виникає сором, злість, апатія, дратівливість. Залишіть написане на два дні, а потім прочитайте. Це дозволить почути себе справжнього, змінити ставлення до себе на більш чуттєве і свідоме.

3. Згадайте, що ви зробили важливого за ці місяці, похваліть себе за те, що ви робите все, що можете, щоб пережити те, що відбувається навколо, не знецінюйте свої емоції, свій стиль життя, свої переживання, свій біль.

Instagram: @rosiehw

4. Четвертим пунктом я хочу зазначити правило, яке діє на борту літака в надзвичайних ситуаціях: кисневу маску ми вдягаємо спочатку на себе, потім — на дитину. У цьому правилі «дорослий» — наша психіка, а «дитина» — суспільство й ті, які потребують допомоги. Здоровий егоїзм є «киснем» для нашої психіки. Я зараз не про нічні клуби або надмірні веселощі, а про можливість мати здоровий режим сну та активності, правильне харчування, можливість мати стосунки, дружнє спілкування. Планувати та мріяти. Радіти сонцю та тому, що маєш.

5. Мій улюблений пункт — це банальний лист бажань і цілей. Ця техніка дуже примітивна, але спробуйте написати не неосяжні мрії, а тільки ті бажання, які ви реально можете здійснити саме за тих обставин, у яких перебуваєте. Цілі, на початок втілення яких вам треба два дні. Не більше. Ви побачите, скільки всього дуже простого і дуже корисного лежить на поверхні, завалене великими планами або придушене загальним станом і очікуванням.

Instagram: @lovisabarkman

6. Останнє — безпечне та не токсичне оточення. Оберіть, з ким із вашого кола вам спілкуватися найкомфортніше, з ким ви можете безумовно бути собою, поділитися новиною або розділити своє задоволення та гарний настрій. Якщо такої людини немає, можна звернутись до центрів надання психологічної допомоги, написати в групи психологічної підтримки, головне — не залишатись на самоті та в ізоляції.

Дозвольте собі бути. Бути своїм почуттям, радості, мудрості. Тільки так ми зможемо поділитись натхненням до відродження з тими, хто дуже зламаний і потребує надії. 

Реклама

Популярні матеріали

Шукайте свіжий випуск ELLE Decoration


10 трендових манікюрів для коротких нігтів на весну 2024 року...


Стилістка Марина Мартинів запустила платформу FÉMATCH для пошуку...


Читайте також
Популярні матеріали