Ще вчора були білі банти та збиті коліна, а вже завтра вона пакує свою валізу для переїзду в інше місто. Дочка давно на порозі повноліття, але її мати ніяк не перестане переживати. Про те, як прийняти дітей і допомогти їм уникнути помилок самостійного життя, розповіла засновниця і ведуча проєкту «Французька академія батьківства», психоаналітикиня Ольга Школенко.
Кадр із фільму «Відмінниця легкої поведінки»
Звідки беруться страхи
На думку психоаналітиків, будь-які побоювання та страхи з`являються несвідомо. Якщо людина чогось боїться, значить, вона вже переживала схожий досвід і з якихось причин намагається захистити від нього інших. Швидше за все, в історії з надходженням це відлуння двох прямо протилежних ситуацій: або студента не прийняв колектив, і він щодня відчував дискомфорт, або, навпаки, студент став душею компанії та для підтримки авторитету робив вчинки, про які шкодує. Здобувши подібний досвід двадцять років тому, мама студентки цілком виправдано переживає за свою дитину.
Щодня ми отримуємо з телевізора та електронних ЗМІ пакет страшних новин: п`яні студенти потрапили в аварію, студентка постраждала від рук ґвалтівників, таксист змусив дівчину розплачуватися натурою, одногрупники довели студента до суїциду. Навіть найраціональніша і розсудлива мати після таких заголовків потрапляє під хвилю нервового сплеску і судомно починає набирати номер телефону своєї дитини. Але ж цілодобово контролювати життя іншої людини, хай навіть підлітка, неможливо.
.jpg)
Кадр із серіалу «Дівчатка»
Як підготуватися батькам
Якщо всі попередні етапи розвитку дитині пройшли успішно — перший клас, перші закоханості, навчання, а батьки сприяли чи самі були ініціатором переїзду дитини в інше місто для здобуття освіти, то звідки міг узятися страх? Насправді батьки довгий час готуються до відділення підлітка та переходу його у фазу самостійного життя.
І доки це відділення не вдягається у фізичну форму переїзду на іншу територію, сама ідея здається далекою і нереальною. Для того, щоб стійко пережити розлучення, перейдіть на організацію процесу відселення: організуйте транспорт для перевезення речей, обговоріть між собою необхідну суму грошей на проживання, яких має бути явно більше, ніж кишенькових, допоможіть з облаштуванням на новому місці.
Якщо відірватися не виходить, дайте відповідь собі чесно на запитання: «Що мене турбує?». Напевно, прикриваючись словами «про безпеку, довіру, відповідальність», батьки переживають про сексуальну поведінку їхньої дитини. Адже в іншому місті тепер дочка приймає рішення сама, а отже, мама може і не дізнатися про новий досвід дитини. Насправді 16-18-річні діти це вже майже повноліття. Це не просто люди, які мають дорослі тіла та дорослу сексуальну потребу. Це переважно ті, хто вже має сексуальний досвід або хотів би мати його, або тільки про нього і думає, навіть якщо в це навідріз відмовляються вірити батьки тому, що «вона зовсім дитя». Тому перестаньте переживати — все обов`язково трапиться, хочете ви цього чи ні. Згадайте себе та своїх друзів у цей період життя.
Кадр із серіалу «Пліткарка»
Як підготувати дитину
Сьогоднішнє покоління абітурієнтів — це діти, які народилися у новому тисячолітті. Вони давно на «ти» з комп`ютером та інтернетом. Вони рідко ставлять запитання батькам, тому що тепер все можна знайти, купити та скуштувати без участі старших. Новоспечені студенти вже завмерли в передчутті (нарешті дочекалися, обіцяної з дитинства — «ось коли ти виростеш, роби що хочеш») дорослого життя далеко від батьків. Звичайно, дехто бреше, що вони не хочуть їхати та із задоволенням жили б далі в рідному місті, але це лише брехня на порятунок.
Постарайтеся донести дитині, що новий життєвий етап це здорово і що ви підтримуєте їх самостійність. Але нагадуйте про відповідальність за кожен вчинок, підкріплюючи історію прикладом із життя. Наприклад, розкажіть про необхідність навчитися самій заробляти гроші, адже інакше доведеться робити те, чого не хотілося б.
Час до безпосереднього від`їзду можна присвятити фантазування про те, як це буде, що допоможе програти ті ситуації, з якими діти можуть зіткнутися. Можна поділитись своїм досвідом, але не з позиції «я знаю, у мене так було», а «не знаю, як буде в тебе, а ось зі мною це відбувалося так…». Напевно, у багатьох дітей вже був досвід самостійного проживання. Наприклад, у таборах, поїздках до мовних шкіл, екскурсій, групових турів. Можна згадати, що давалося найскладніше, і подумати, як уникнути такого в майбутньому.
Розлучення з дитиною — це зовсім не трагедія. Перші пів року він гостюватиме у батьків чи не кожні вихідні, а на канікулах взагалі може набриднути. Дивіться на від`їзд дитини як на можливість для батьків згадати, як це бути молодою закоханою парою, яка присвячує вечори тільки собі.
