Більшість українців були змушені покинути свої домівки та виїхати в безпечніші місця, щоб врятувати себе та своїх дітей. Проте, навіть перебуваючи у відносній безпеці, тривожні думки не покидають: «А що ж далі?», «Я не знаю мови та поруч немає знайомих, як бути?», «А як там мої близькі, які залишилися в Україні?», «Чи повернусь я додому?» тощо. Як не зламатися, коли ви опинилися в таких складних обставинах, розповідає психологиня Галина Волошина.
Людина, яка вимушено мігрувала, має певні психологічні особливості, що виражаються у специфічному світосприйнятті, пригніченості психічних функцій, наявності психологічного травмування (синдром свідка). У такий момент особа може опинитись наодинці з кризою ідентичності, тобто вона нездатна прийняти нову реальність або, якщо прийняла її, не може адаптуватися до цього.
Такому стану характерні:
неадекватна самооцінка;
втрата перспективи та проблеми з плануванням;
відсутність відчуття повної безпеки;
підвищений рівень песимізму,
стримувати емоції стає важче;
зміна соціальної активності;
поява безкомпромісних суджень і соціально-агресивної поведінки.
Необхідно зрозуміти, що це нормальна реакція нашого організму в період тривалого стресу.
Проте психічна напруга довгий час може не покидати особу. Оскільки людина переконана в тому, що не може контролювати своє життя, вільно приймати рішення і втілювати їх.
Тому для покращення свого внутрішнього емоційного стану та прискорення адаптації до нових умов рекомендовано:
прийняти ситуацію та нові обставини, зрозуміти, що так буде не завжди і війна точно закінчиться;
ваші емоції — це нормальна реакція на ненормальні тривалі обставини;
якщо є потреба, то запишіться на місцеві мовні курси;
Знайдіть місцеві інтернет-пабліки, щоб бути в курсі подій міста, де ви проживаєте;
намагайтеся більше бувати на свіжому повітрі — це і для здоров’я корисно, і так швидше познайомитеся з місцевістю;
приділяйте час собі (фізичні активності, заняття творчістю, медитації та ін.);
якщо є змога, допомагайте іншим (сусідам, близьким чи взагалі незнайомим людям);
не відкладайте планування (почніть спочатку із планів на день, потім на тиждень і т. д.);
відслідковуйте свої емоції та відчуття (можна спробувати вести щоденник емоцій).
