Сьогодні багато хто скаржиться, що розучився плакати. Психологиня, тренерка, експертка з психології комунікації, яка досліджує вплив емпатії та емоційного інтелекту на психологічний добробут та близькі стосунки, Олена Хіль розповідає, як таке трапилося і що з цим робити:
Плач — це спосіб нашої психіки та тіла виражати сильні почуття, сумні чи радісні. Сльози, що приходять з емоційними переживаннями, закінчуються викидом ендорфінів та окситоцину, гормонами щастя, які допомагають полегшити як фізичний, так і емоційний біль та дають змогу мозку зняти стрес та заспокоїтися.
До війни я могла заплакати від сумного фільму, від того, що розбила фару татової машини, або коли бачила, як хтось талановитий виступає на «Голосі країни» і до нього за секунду повертаються всі судді.
Зараз замість сумного фільму — реальні відео загиблих людей у стрічці, замість розбитої татової машини — тисячі машин, що згоріли, і зруйновані будинки, а замість «Голосу країни» — маленька Амелія, яка співає Гімн України в бомбосховищі. Але я рідко плачу. За весь цей довгий місяць у мене було небагато сліз: я плакала через Пашу Лі, Бучу, Ірпінь, Чернігів, плакала, коли побачила брата у формі ЗСУ та дізналася, що він літатиме, і проливала сльози від жахливих історій із Маріуполя.
Що з нами відбувається, і чому ми перестали плакати?
Ні, ми не стали черствими чи байдужими. Наша психіка в стані мобілізації та стійкості в обставинах стресу та загрози життю не може розслабитися та знайти час для сліз.
Є чотири основні причини, чому нам не плачеться зараз. Сльози показують іншим, що ми вразливі, вони викликають співчуття. Якщо інші бачать, що ми плачемо, вони зрозуміють, що нам боляче, і дбатимуть про нас.
У цьому й криється перша причина, через яку ми не плачемо, — наша сила. Коли чоловіки, батьки та брати чи сестри в ЗСУ чи теробороні, а кожна з нас стала найсильнішою в сім`ї, найвитривалішою серед волонтерів, найстійкішим водієм, здатним проїхати без сну тисячу кілометрів, щоб відвезти дітей у безпечне місце, то коли тут показувати свою слабкість?
Друга причина — це наш оптимізм та активна енергія, які потрібні для виживання: наш дух, гордість, відвага, наша злість та лють. Коли наші предки билися з хижаками, перемагав найупевненіший, найсміливіший і найсильніший, і гормони люті — кортизол та адреналін — допомагали мобілізувати всі ресурси енергії в тілі для перемоги та виживання. У цей момент точно не до сліз.
Третя причина — це турбота про інших. Не показувати і без того наляканим дітям, що вам погано. Не хвилювати батьків, які мають слабке здоров`я. Не плакатися чоловікові, йому й так турбот зараз вистачає. Не час киснути, коли на ваших плечах доставка медикаментів чи евакуація людей, а вам потрібно бути всім підтримкою.
І остання причина — усунення, притуплення почуттів чи дисоціація. Багато моїх клієнтів кажуть, що майже нічого не відчувають або відчувають, ніби ця реальність несправжня, і все, що відбувається навколо, схоже на фільм або комп`ютерну гру. Так проявляється захисна функція нашої психіки, яка може витримати стільки жахливих подій, і як запобіжник оберігає нас від емоційного «перегріву».
.jpg)
Чи шкідливо не плакати?
Дослідження показують, що стримування почуттів та емоцій не дуже добре позначається на психічному та фізичному стані. Плач — це спосіб висловити біль, який ми відчуваємо, і забороняти собі плакати — це не визнавати, що цей біль існує.
Коли ми плачемо, вивільняється енергія переживань, що накопичилася глибоко всередині, і в тілі не накопичуються пригнічені почуття. Якщо сльози підступають і ви хочете, щоб вас не бачили, не чіпали і не розпитували в цей момент, поплачте на самоті. Дайте собі час відчути, зрозуміти та прийняти свої емоції. І після цього з ендорфінами та окситоцином у тілі вам буде легше і краще.
