Цитуючи пісню моєї молодості, «так у світі повелося», що наше суспільство має досить однобоке уявлення про коханок. Обов’язково молода, з копицею волосся до пояса, вона виманює зразкового чоловіка і турботливого батька з родини за допомогою чар напівприкритих очей чи колін. Або четвертим розміром грудей. Змія, одним словом. Я місяць розпитувала про колишніх і теперішніх коханок та їх вибір. І навіть згадала, що сама була такою змією.
Ви в курсі, що українські коханки мають власний гімн? Хіт «Ти мій» у виконанні Ірини Білик недарма розривав сцени будинків культури у дев’яностих. Починався шедевр словами: «Вона мені сьогодні подзвонила». Насправді, варто зазначити, що добрий сегмент «крадійок чужого щастя» і не здогадується про свій статус. Друг розповідає історію начальниці, яка два роки повноцінно зустрічалася, проводила відпустки та планувала майбутнє життя з чоловіком, який вже кілька років був одруженим і мав дитину. «Але вона ж його кинула, як дізналася, правда?» — запитую з надією. «Ні, тепер вони всі знайомі, така собі шведська сім’я». Однозначно змія.
«Мені так не щастить! Я вже називаю себе приманкою для одружених!» — жаліється мені колега. Їй вкотре заявляють про «вільні відносини». Я пропоную перепитати, чи його друга половинка в курсі такого регламенту. «Уявляєш, в курсі! Вона каже, що зради неминучі, але якщо хтось відчує, що це загрожує їх коханню, вони розпочнуть переговори». Нетипове рішення для наших широт, але це краще за методику «подвійного агента», правда?
«Моя подруга спить лише з одруженими чоловіками, тому що на підсвідомому рівні не дозволяє собі відкритися і побудувати довірчі стосунки», — професійно чеканять мені, вимахуючи келихом ігристого в руках. «Або вона любить небезпеку!» — намагаюся пожартувати у відповідь, але замовкаю під суворим поглядом. Ні, це точно не про адреналін.
Може, статус коханки — це про відчуття влади? Контролю? Моя нова знайома затягується електронною коробочкою і старанно маскує біль у хмарі фруктового диму: «Знаєш, є такі, що і не «дають», і все одно чоловіки як собачки за ними бігають», — вона саркастично посміхається: «Він її катає, біжить на перший поклик, а вона удає з себе лесбіянку». Я киваю. Боляче спостерігати, важко зберігати спокій, коли про власне. Але ж чоловіки теж не дресировані собачки. Мають свободу вибору. І не затьмарюють їм розум чари напівприкритих очей чи банальний четвертий розмір.
«Розумієш, я відчувала якусь дивну гордість, коли він приходив! Ніби у мене як жінки є щось, чого немає у тієї, іншої», — подруга заглядає в очі, шукаючи виправдання минулому. Я не засуджую, не даю оцінок. У світі, який вчить конкурувати за увагу ледве не з пелюшок, така гордість майже соціально прийнятна. Згадую історію про собачок.
«Ось, наприклад, наші друзі так почали зустрічатися. Він покинув заради неї дружину», — важко розставляти моральні акценти на близьких. Хто правий, а хто розлучниця? Як довго це триватиме? Моя давня подруга починає проявляти інтерес до чоловіка, лише якщо матиме конкуренцію. Чи варто розкладати по поличках дитинство та відносини з батьком? Простіше дивитися у інший бік. Не давати непроханих порад. Прикрити рукою свій моральний компас.
Я давно вирішила не бути «номером два» у життєвому пріоритеті іншої людини. Цитуючи Білик, не хотілося опинитися у ситуації, коли «Сказала, що вона – твоя дружина, А я – ніхто, і звуть мене – ніяк». І все через телефонний дзвінок, до речі. Колись мама одного з колишніх у телефонній розмові ненароком видала: «Ну ти ж теж зруйнувала їх відносини». У голові почав прокручуватися список скоєних гріхів, де я марно шукала отой самий, зміїний: «Які відносини?». У слухавку закашлялися: «Я кажу про Таню!». Голова все ще безуспішно сканувала пам’ять на незнайоме досі ім’я. «Хто така, в біса, Таня?!» — майже прокричала я у слухавку і отримала невиразну відповідь: «Ааа, мовчу-мовчу». Короткі гудки вивели з трансу, очі затрималися у дзеркалі. Так я, виявляється, була змією-розлучницею. Погляд затримався на декольте. Де ж мій четвертий розмір?!
