Кілька місяців тому десятки моїх колег-журналісток обговорювали допис у блозі, де йшлося про теми, на які може чи не може писати журналістка в декреті. Там було згадано не тільки професійну журналістику, але й DIY-формати — блоги, інстаграм тощо. Чимало списів поламалося в обговоренні, чи дійсно авторка в декреті має писати про дітей, про кулінарні рецепти та сімейні стосунки, а чи може зберегти в роботі свої профільні теми на кшталт економіки. І про те, чи суперечить це одне одному.
Кадр із фільму «Джой»
Ця дискусія підштовхнула мою колегу, журналістку Мілу Мороз, до створення на ютубі свого каналу «Подкаст міленіалки», перший випуск якого був присвячений саме темі життя журналістки в декреті. Я вирішила запитати, які стереотипи про материнство мала вона сама. Міла каже, що була готова до непростих ситуацій:
«Я розуміла, що материнство — це важко фізично й психологічно, бо всі навколо про це казали. Але в мене досить феміністичне оточення, маю багато прикладів працюючих матерів, тож була певна, що зможу працювати та водночас робити селфі, як я годую дитину. А потім взагалі знайду хорошу няню — і заживу». Міла визнає, що ці очікування були хибними: «Я народила, і мій гормональний фон, як і моє світосприйняття, дуже змінився. Виявилося, що вистачає часу зробити лише селфі, а на роботу ані сил, ані бажання не залишається. Спочатку я відчувала провину перед дитиною, навіть якщо на годину їхала до міста у справах».
Потім з’ясувалося, що і з нянею не так просто. На цю тему Міла розповіла смішну історію: «Коли я вперше пішла в кіно, а мала в п’ять місяців лишилася з батьком, я не змогла повною мірою насолодитися фільмом, бо ці три години здавалися вічністю. Рятували лише повідомлення чоловіка з фотографіями, чим вони там займаються. Мозком я все розуміла й сама себе заспокоювала, що нічого не станеться. Я взагалі вважаю, що мій чоловік — дуже досвідчений тато, він так само відчуває дитину, як і я (а в перші тижні після пологів робив це навіть краще за мене). Але ця материнська тривога — «Як же вона там без мене?» — не відпускала». Саме тому прийшло усвідомлення, що залишити дитину на няню дуже важко: «Я двічі намагалася в інтернеті знайти людину, заходила на сайти та одразу ж закривала їх, бо страх, що я віддам дочку комусь і цей хтось буде вкладати в неї частинку себе, а я — ні, набагато переважав моє бажання бігти на фултайм-роботу.
Я не могла бути лише мамою — так я ставала нецікавою сама собі. Але відкидати догляд за дитиною заради кар’єри також не могла».
Сьогодні Міла вечорами відпрацьовує та не береться за великі проєкти, які потребують повного включення без можливості приділяти увагу домашнім справам: «Це відбилося на моїй професійній впевненості у собі: здається, що я трохи «недожурналістка», бо вже не знаю всіх прізвищ у Кабміні та й голів фракцій у парламенті всіх не назву». Думаю, звідти й прийшла ідея поділитися своїм досвідом і тривогами в «Подкасті міленіалки». Міла погоджується: «Я почала робити подкаст стосовно проблем жінок мого покоління, і там ми, зокрема, говоримо про страхи в материнстві, саморозвиток у декреті, як не порівнювати себе з іншими мамами та шукати баланс».
Міла каже, що важливим було усвідомити: вона сама собі директорка. «Родичі з патріархальними поглядами від нас очікують, що ми будемо милими мамусями, а феміністичні тренди в масовій культурі вчать бути кар’єристками. Я розривалася між цим усім.
А легше стало тоді, коли усвідомила: я сама собі директорка. Головне — діяти, як тобі хочеться, а не як цього від тебе хтось вимагає.
У кожної з нас свій вибір, як поєднувати у собі матір, гармонійну особистість і суперпрофесіоналку, а чи й не поєднувати взагалі. І обирати щось своє».
Першою співрозмовницею в цьому подкасті стала Вікторія Єрмолаєва — редакторка сайту кампанії проти сексизму «Повага» і радіоведуча. Вікторія зі сміхом згадує, як колись вважала декрет кінцем особистого життя: «Я думала, що не матиму змоги/часу/бажання працювати, що моя кар’єра зупиниться та ніколи не почнеться знову. Також я думала, що випаду із суспільного й новинного життя, що зі мною не буде про що говорити людям поза батьківством. Я боялася зупинитись у розвитку своїх навичок і вмінь, реалізації своїх амбіцій. Словом, я боялася втратити себе».
Але все вийшло взагалі не так. Вікторія повернулася до роботи редакторки сайту вже за тиждень після народження доньки, а за півтора місяця сіла у прямий ефір, перший після пологів. «Страшенно хвилювалася, адже не слідкувала за подіями в повному обсязі. Тому перед початком ефіру перечитала заголовки новин попередніх двох місяців. Але все пройшло добре, я зрозуміла, що навичок не втратила». Вікторія визнає — страх не був обґрунтованим, і вона сама спростувала власні стереотипи: «Звісно, бути матір’ю і працювати дуже складно, моє життя змінилося докорінно. Але якщо жінка вирішує, що хоче це робити, ставить перед собою мету, розуміє, як правильно організувати свій час і готова на це, то все можливо. Навіть за відсутності поруч бабусь і дідусів, як у нас».
У декреті Вікторія продовжує редакторську роботу, працює у прямих ефірах на радіо, а також заснувала громадську організацію «Жінки в медіа». Як вона все встигає? Відповідь Вікторії — нова нагода згадати про те, що сімейне щастя твориться в чотири руки, за участі обох партнерів: «Наші бабусі й дідусі живуть в іншому місті, тому допомоги від родичів ми з чоловіком не маємо. Він працює два тижні через два, тобто 14 днів на місяць його немає вдома взагалі. Але коли він приїжджає, то бере на себе майже весь побут і піклування за дитиною, а я маю змогу і відпочити, і попрацювати. У нас цілком рівний розподіл обов’язків, ніякого печерного про «жіноче» і «чоловіче».
Вікторія каже, що тематика роботи після народження дитини не змінилася: «Це гендер, фемінізм, соціальне, новинне та політичне. Все те, що мені цікаво».
Інакший досвід у моєї колеги Тетяни Трощинської, котра на «Радіо Культура» веде програму «Емоційний інтелект». У той час Тетяна працювала на телебаченні, тому не могла собі дозволити надовго залишитися вдома: «Я була в дуже символічному декреті — близько місяця. На роботу швидко повернулася завдяки мамі. Хто не має мами близько або мами, готової взяти турботу про дитину, звісно, не зможе вийти на роботу так легко». Тетяна зізнається, що за час материнства не виростила собі окремого м’язу цікавості до сімейної тематики або до теми виховання дітей — хіба в межах теми про спілкування людей між собою.
Чому так швидко було потрібно повернутися до роботи? Тому що в Україні відбувалися історичні події в режимі реального часу: «Я працювала редакторкою на загальнонаціональному каналі, і це було перед третім туром президентських виборів 2004 року. Надворі — Помаранчева революція, в мене у квартирі мама з місячним Тарасом на руках перед цілодобовою трансляцією з Майдану. І мама сказала: «Ти, напевне, виходь на роботу. У тебе важлива робота, і я не можу дивитися на твої страждання». З її боку це був неоціненно сміливий крок. Мені справді була звичніша робота в новинах, ніж новий незрозумілий світ немовлят. Щоправда, тема «поганої мами» для мене досі не прожита, і я часто повертаюся до того, що не зробила як мама».
Кадр із фільму «Стажер»
Для мене цінним уроком після цього полілогу є усвідомлення, що правильного чи неправильного сценарію не існує. Жінки та чоловіки, котрі вирішують, мати чи не мати дітей, спираються на численні особисті обставини. Так само багатьма різними факторами зумовлене рішення про довгий самостійний домашній догляд за дітьми, а чи швидке повернення до роботи. У мене є подруги, котрі працюють, хоча майже вся їхня зарплата йде на оплату роботи няні. Але Шерил Сендберґ у своїй книжці «Включайся!» рекомендувала дивитися на це як на інвестицію в саму себе, — адже так ти не випадаєш з ринку праці, маєш можливість вирости та згодом отримувати кращу зарплату. Так само в мене є подруги, котрі вирішили поки що не повертатися до роботи, проте обрали більш гнучкі форми зайнятості. Так само колись зробила Анна-Марі Слотер, авторка книжки «Між двох вогнів»: замість роботи в штабі Гілларі Клінтон обрала ту роботу, що дозволяла не лише працювати, але й більше часу проводити з чоловіком і дітьми. Кожна і кожен самостійно вибирають, яку з відомих стратегій обрати... або ж вигадати власний сценарій.
