Як віднайти власну цілісність, щоб щасливо жити та творити: досвід beauty-редакторки

У нашому суспільстві повно табуйованих тем, обговорення яких уголос сприймається як незнання базових принципів етикету й зазвичай суворо засуджується. Ці теми вважалися крамольними у багатьох сім’ях, тому страх почати говорити про них переслідує нас і в дорослому віці.

Оскільки ми з самого дитинства чуємо осуд інтересу до питань чоловічої та жіночої анатомії, сексу, мастурбації, мінету, то й у дорослому житті вкрай рідко дозволяємо собі говорити про це вголос. А що як не зрозуміють? Засудять? Подивляться як на дивачку?

Дивно, але навряд чи ми замислювалися над причинами такого запеклого ігнорування базової людської потреби. Тим часом це не може не наводити на думку про те, що в сексуальній енергії криється якась особлива сила, яку колись захотіли приховати від нас.

Ці питання, а також багато інших, я вирушила з’ясувати на курсі Мирослави Маміної «Відродження 4: Зцілення» — просторі для жінок, які готові до глибшого зцілення, інтеграції та розкриття потенціалу. Цей курс рекомендований жінкам, які вже пройшли хоча б перший ступінь навчання та мають розуміння базових принципів взаємодії з тілом. 

Цей курс — не про «ще більше знань». Він про тіло, сексуальну енергію, рід і дозвіл собі жити на повну, про готовність піти глибше у зцілення та жіночу силу. Я стала його учасницею, щоб усвідомити, як сексуальність впливає на тілесність, мислення і психоемоційний стан, виявити та зцілити блоки природного прояву сексуальності, дослідити тему похоті й навчитися приймати її та екологічно керувати, пропрацювати родові страхи, нездоровий сором і травматичний досвід, а також зайняти своє місце в роду та прийняти його благословення на реалізацію своїх намірів. 

Звучить як програма-максимум, але на все про все у нас було 3 дні та доволі інтенсивний режим. 

Це був камерний захід, головне правило якого звучало так: «Заборона на будь-які оцінювальні судження, погляди чи звуки на адресу один одного». Я не знаю, що відбувається у разі порушення, оскільки таких прецедентів у нашій групі не було — лише тиша і спокій у думках, які можна й потрібно транслювати абсолютно відкрито. Безумовно, це спонукає до відвертості — насамперед із самою собою. Адже найбільша кількість брехні, яку ми чуємо в житті, — це зазвичай брехня від самих себе і про самих себе.

Засновниця центру жіночого відродження Мira Мирослава Маміна

Одразу після заселення в будинок і пошуку свого місця (на кожному були заздалегідь розкладені папірці з іменами — абсолютно хаотично, щоб ситуація сама вирішила, хто з ким буде ділити кімнату чи ліжко) на нас чекав сюрприз. На каміні лежала стопка нових білих футболок із передбаченнями, і потрібно було вибрати собі одну навмання. Мені дісталася футболка з написом на грудях «Я люблю гроші». А на спині: «Гроші люблять мене».

Звісно ж, ці подарунки з перших хвилин додали елементу гри та дитячої радості цьому ретриту.

Усі три дні учасниці ретриту мешкали за межами міста, у тиші лісу та в повному спокої дерев’яного будиночка. Віддаленість від міської метушні нагадувала про важливість повернення до себе та про чесний дозвіл бути справжньою. Сміливою. Відвертою. Темною. Лякаючою. І наша перша вечірня практика стала саме такою, що допомогла ближче познайомитися і зі своїм соромом, і зі своєю хіттю. У сутінках, на тлі розміреного шуму річки за два кроки від будиночка та під дуже різноманітний плейліст усі дівчата вийшли на вулицю, щоб протягом півгодини танцювати із самою собою — а насправді зі своєю сексуальністю, еротизмом, похіттю. Випустити їх назовні без сорому, перестати приховувати від світу цю міць і силу насамперед від самої себе.

І спостерігати за тим, як з кожною секундою тіло стає дедалі вільнішим, здатним пропустити крізь себе нескінченну кількість енергії. І залишити собі рівно стільки, скільки потрібно на цей час. Бо сексуальна енергія — це зовсім не те, що нам утовкмачували. Точніше, не тільки те, що ми про неї знали. Це найпотужніша енергія у світі, завдяки якій стає можливим абсолютно все в матеріальному світі. Грамотно керуючи нею, можна якісно покращувати своє життя. Щодня.

Кожен наш ранок починався з лімфодренажного самомасажу, особливу техніку якого нескладно застосовувати де завгодно і коли завгодно. Після цього ми ділилися на мінігрупи й робили поплескування тіл одне одному: одна людина стоїть із закритими очима, двоє або троє від верхівки голови й до пальчиків на ногах виконують спеціальні поплескування, а потім м’які стискання тіла. Ці процедури робили раннє пробудження не просто реальним, а й дуже приємним.

Також під час ранкових занять ми відчули цілющу силу звуків власного голосу — вимовляючи певні звуки в особливій послідовності, можна активувати чакральні центри й здійснити духовний детокс. Виявляється, у нашому тілі є власні механізми не лише для очищення від фізичних, а й від ментальних токсинів. Геніально, чи не так?

Та й взагалі — взаємодія з тілом мене, як завжди, вразила. Я навчилася не тільки робити «подвійний лотос» або падмасану — класичну асану з йоги, що вимагає хорошої гнучкості тазостегнових суглобів, але й під час цієї практики відчувати висхідні та низхідні потоки енергії. Не уявляти їх уявою, а відчувати реальний рух у тілі.

В принципі, чи не всі наші духовні практики так чи інакше відбувалися без залучення ресурсів тіла.

Навіть абсолютно вражаюча практика розстановок, під час яких ми взаємодіяли у спільному полі зі своїми тілом, духом, душею, сексуальністю, грошима. З боку це може здатися якоюсь театралізованою постановкою, але насправді кожна учасниця діяла спонтанно — орієнтуючись лише на свої відчуття. Результатом цієї «гри» стала цілісність, яку після цілого дня роботи здобула кожна учасниця.

Увечері ми, набравши кам’яну сіль, змішану Мирославою заздалегідь з ефірними оліями, вирушили приймати душ із цим корисним скрабом.

А потім провели приголомшливий спа-вечір у чані, розташованому на території нашого будинку — з видом на спокійну літню воду та небо, увінчане двома лініями веселки. Мирослава сказала, що це знак якісно виконаної роботи. Саме так я це й відчуваю. Як і цілісність всередині свого тіла і своїх думок. Тому, як казали герої моєї улюбленої книги про Гаррі Поттера, «витівка вдалася»!