Українські весільні сукні представлені в салонах Європи, Америки, Азії та Австралії, а місцеві виробники працюють на міжнародному ринку й розвивають власні бренди. Та за цим успіхом стоїть історія, про яку знають значно менше: домашні майстерні, родинні підприємства, ручна робота та досвід кількох поколінь кравців і кравчинь. Саме цим людям присвячена книга «Українське весільне диво» — дослідження, що простежує розвиток української весільної індустрії та повертає в культурну пам’ять історії її творців.
Для Марини Васильєвої, засновниці бренду YEDYNA, цей проєкт має особисте значення. Понад 20 років тому вона прийшла у весільний бізнес — закриту професійну спільноту, до якої було непросто потрапити. Від роботи продавчинею суконь на ринку до власного бренду вона пройшла шлях, який дав їй змогу побачити індустрію зсередини. Згодом Марина стала однією із засновниць White Wedding Platform — креативної платформи, започаткованої 2023 року коаліцією українських виробників для представлення вітчизняної весільної моди на міжнародному рівні.
«З роками я зрозуміла одну важливу річ: жоден бренд сам по собі не створює індустрію. Вона народжується з людей і пам’яті про покоління майстрів. Саме тоді в мене виникло питання, з якого фактично почалася книга “Українське весільне диво”», — розповідає Марина.
Відправною точкою стало й особисте запитання: що залишиться після неї та що вона зможе передати дітям, якщо вони вирішать продовжити її справу?
«Мені хотілося, щоб мої діти розуміли, звідки походить наша справа і чому українською весільною сукнею можна пишатися. Так особисте бажання зберегти родинну історію поступово переросло в дослідження цілої індустрії».
Навіщо нам «Українське весільне диво» сьогодні
Історія моди складається не лише з імен дизайнерів і колекцій, які потрапляють на подіуми. Не менш важливі ті, хто роками працював у майстернях, опановував ремесло й передавав його наступним поколінням. В українській весільній індустрії чимало таких історій досі існують лише в родинних спогадах. Це майстрині, які починали шити вдома, родини, що розвивали власне виробництво, і підприємці, які будували бізнес практично з нуля. Деякі з них уперше розповіли про свій досвід саме для цієї книги.
«Саме тому для мене книга — це передусім спроба зберегти пам’ять про людей, завдяки яким сформувалася українська весільна індустрія», — пояснює Марина.
Щоб зібрати ці свідчення, авторки вирушили в експедиції. Одним із найскладніших завдань було знайти героїв і героїнь та переконати їх поділитися особистими історіями. За словами Марини, весільний бізнес залишається досить закритою спільнотою, а деякі спогади досі непросто озвучувати публічно.
«Деякі люди навіть через десятиліття пам’ятають, що за радянських часів працювали без дозволів, і досі неохоче говорять про цей досвід. Ми знайомилися з родинами, відвідували їхні майстерні, переглядали фотографії та слухали спогади. Після кожної такої зустрічі ставало зрозуміло, наскільки мало ми насправді знаємо про історію власної індустрії і скільки ще потрібно дослідити», — ділиться вона.
.jpg)
Журналістка, дослідниця та авторка текстів книги Анна Лодигіна згадує експедиції на Поділля й Буковину. У Хмельницькому та Кам’янці-Подільському команда досліджувала історії виробників весільних суконь, а в Чернівцях і селі Волока — традиції створення весільного декору, вінків і квітів. Деякі родини працюють у цій сфері вже в третьому й четвертому поколіннях.
«Більшість наших героїв раніше ніколи не давали інтерв’ю. Саме довіра до Марини, яка багато років працює в цій індустрії, допомогла нам отримати доступ до історій, які досі залишалися всередині родин. Для мене було важливо не просто записати спогади, а зрозуміти, як із цих окремих історій складається розвиток цілої індустрії», — розповідає Анна.
.jpg)
Одна з найпам’ятніших для неї зустрічей відбулася в родині Юрія Дущака, який продовжує весільну справу вже в третьому поколінні. У будинку збереглися стара швейна машинка Singer, на якій працювали його батьки, та інструменти для виготовлення штучних квітів. Це важкі металеві форми, за допомогою яких із тканини вирізали заготовки, нагрівали їх і надавали їм форми пелюсток.
«Коли бачиш ці інструменти наживо, розумієш, скільки фізичної праці стояло за речами, які сьогодні здаються звичайним весільним декором. Для мене це був момент, коли історія індустрії перестала бути абстрактною і стала історією конкретних людей та їхньої щоденної роботи».
Як створювалося «Українське весільне диво»
Завданням команди було не просто зібрати свідчення про минуле, а й знайти форму, яка передавала б матеріальність цієї історії. Архівні фотографії, зразки тканин, інструменти, схеми та інші артефакти мали розповісти про українське весільне виробництво не менше, ніж тексти.
Видавчиня В. Кіра Кос згадує, що від першої зустрічі з Мариною її захопив дослідницький масштаб проєкту.
«Нам хотілося якомога ширше показати все те, що десятиліттями залишалося прихованим від очей: архівні фотографії, інструменти, зразки тканин, схеми, кліше та інші свідчення історії текстильного виробництва. Водночас нас підкорила виробнича естетика кравецької справи минулого століття, коли майже все шили майстрині вдома, і масштаб сучасного текстильного виробництва. Тому перед нами стояло завдання дозволити читачеві побачити цей світ не лише через текст, а й через візуальну складову».
.jpg)
Для засновниці продакшн-бюро punkt publishing було важливо, щоб книга нагадувала знахідку — скарб, про існування якого читач міг навіть не здогадуватися.
«Ми прагнули не просто проілюструвати дослідження, а зробити саме гортання книги схожим на поступове відкриття. Архівні матеріали, фотографії, тканини, виробничі деталі та графічні елементи мають працювати як фрагменти великої історії, яка поступово складається перед очима».
Дизайнерка Марія Торгашова розповідає, що однією з найскладніших і водночас найцікавіших частин роботи стало опрацювання великої кількості фотоматеріалів. Старі світлини наречених, листівки із зображеннями міст, інструменти та сучасні процеси створення суконь — кожен із цих елементів мав знайти своє місце у візуальній концепції.
«Зараз, озираючись на перші дні роботи над книгою, я думаю, що її візуальна концепція почалася з одного-єдиного фотореференсу. На ньому було обличчя нареченої, сховане під мереживною фатою. Мереживо саме по собі тісно асоціюється з весільним вбранням, тому його використання в дизайні стало природним рішенням. У книзі мереживо ніби лягає на сторінки, проростає квітами з їхніх куточків і ховає фотографії наречених під імпровізованою фатою», — ділиться Марія.
.jpg)
.jpg)
Як українська традиція вплинула на сучасну весільну моду
Сьогодні українська весільна індустрія працює на міжнародному ринку, проте її розвиток спирається на досвід попередніх поколінь. Марина Васильєва описує цю спадкоємність як послідовну передачу знань і навичок: від технологій пошиття й ручної вишивки до роботи з якісними матеріалами та створення конкурентоспроможного продукту.
«Бабусі й дідусі передали нам технології пошиття, ручної вишивки та культуру уважної праці над кожною деталлю. Покоління наших батьків завезло в Україну найкращу сировину з-за кордону, налагодивши постачання тканин, мережива й фурнітури найвищої якості. Місія нашого покоління — зробити українську білу весільну сукню найбажанішою», — зазначає Марина.
За її словами, українські виробники представлені в салонах різних країн, а на окремих ринках мають сотні точок продажу. Водночас шлях до міжнародного визнання був не завжди простим. Марина пам’ятає часи, коли українські бренди обирали італійські, французькі чи іспанські назви, аби їх сприймали серйозніше.
«Ми створювали якісні весільні сукні в Україні, але саме українське походження не завжди було перевагою в очах покупців. Для мене ця книга — можливість розповісти, хто насправді стоїть за українською весільною індустрією. Я хочу, щоб наступні покоління виробників не мали потреби приховувати своє походження, а навпаки — впевнено представляли Україну у світі».
Що далі
Для Марини Васильєвої вихід книги — не завершення, а початок масштабнішого культурно-дослідницького проєкту. Команда планує продовжувати збирати історії українських родин, досліджувати весільні традиції та представляти індустрію на міжнародних подіях.
Серед наступних задумів — аудіовізуальна виставка «Весілля під наглядом», присвячена колекції весільних картин періоду соціалістичного реалізму. За словами Марини, команді вже вдалося знайти 136 таких робіт.
«Для мене важливо, щоб книга стала не фінальною крапкою, а основою для подальшого дослідження та збереження української весільної спадщини», — зазначає засновниця YEDYNA.
