Взуття з розділеним носком дизайну Мартіна Маржели, яке знайоме всьому світу під назвою Tabi, вже кілька десятиліть поспіль займає провідні позиції в трендах. Чимало поціновувачок моди вважають подібну модель головним мастхевом і палко мріють додати до своїх колекцій. Натомість деякі представники індустрії відверто не сприймають Tabi, описуючи їх надто дивними та контроверсійними. Однак те, що цей варіант взуття вже став культовим, — безсумнівний факт.
Про взуття Maison Margiela та історію дизайну, яка своїм корінням сягає в Японію XV століття, розповідаємо в нашій рубриці про легендарні речі всіх часів.
Японське минуле
На подіумі знакове взуття з’явилося у 1988 році, однак його історія почалася аж ніяк не з бельгійського дизайнера. Під час створення дизайну Мартін Маржела надихався своєю поїздкою до столиці Японії, де вперше побачив мешканців міста у їхніх бавовняних табі.
«Мої спогади повернулися до того дня, коли ми вперше поїхали до Токіо й побачили вуличних робітників у їхніх бавовняних туфлях табі на плоскому підборі. Я подумав: гаразд, чому б мені не зробити м’яке взуття, але на високому підборі? І тоді народилася ідея», — розповідав дизайнер у документальному фільмі «Мартін Маржела. Своїми словами».
Насправді такі моделі є доволі звичними для японців. Подібний дизайн зародився ще у XV столітті у вигляді шкарпеток, які вдягали під традиційне взуття зорі (жорсткі сандалі на плоскій підошві) чи гета (дерев’яні сабо на невисокій платформі). Тоді вважалося, що шкарпетки з розділеним носком сприяють балансу та комфорту впродовж дня.
.jpg)
Спочатку привілей носити такий аксесуар мали лише представники вищого класу, однак згодом, після початку торгівлі з Китаєм, він став більш поширеним серед звичайного населення. Виробники стали фарбувати шкарпетки в різні відтінки, залежно від становища людини в суспільстві. Так, вищі верстви носили фіолетові та золоті, самураї — будь-які, окрім вищезгаданих, а простонароддя — виключно сині. Згодом сприйняття шкарпеток табі розширилося, і японці почали використовувати й нейтральні кольори, зокрема, білий для святкових приводів, а чорний для повсякдення.
На початку 1900-х до шкарпеток додали гумову підошву, що призвело до створення так званих дзіка-табі — функціонального взуття, яке поєднало традицію із новим баченням.
Tabi від Мартіна Маржели
Надихнувшись давньою історією, Мартін Маржела заприсягся виготовити власні моделі табі вже для сучасної авдиторії. Утім перед молодим дизайнером одразу ж постала проблема — не всі шевці були готові створювати незвичний дизайн. І тут на допомогу прийшов прогресивний італійський майстер — пан Загато, який не побоявся взятися за складну роботу та представив нові варіанти взуття якраз до показу Maison Margiela весна-літо — 1989.
_(1).png)
Наприкінці шоу подіумом покрокували моделі, одягнені в лабораторні халати, що нагадували уніформу команди бренду, та нові Tabi. Останні були занурені в яскраву червону фарбу, через що залишали за собою чіткі сліди, схожі на копита. Як можна зрозуміти, таке рішення — аж ніяк не випадковість. В одному зі своїх рідкісних інтерв’ю для виставки в антверпенському Музеї мистецтв Мартін Маржела розповів: «Я думав, що глядачі повинні помітити нове взуття. А що може бути більш помітним, ніж його слід?»
Згодом через брак бюджету дизайнеру доводилося перефарбовувати непродані Tabi в інші кольори й таким чином продовжувати історію взуття в наступних лінійках.
«Після кількох колекцій люди почали просити Tabi. Вони хотіли більше… І не переставали просити, слава Богу!»
37 років потому культові Tabi залишаються однією з найулюбленіших моделей серед fashion-спільноти. Дизайн, який починався з простих бавовняних шкарпеток, тепер переріс у широкий вибір варіантів: від базових невисоких чобіт до балеток, лоферів, сабо та кросівок. І як би ми не ставилися до подібного взуття, важко заперечити головну його властивість — викликати відчуття — і не важливо, чи то захоплення, чи то, навпаки, невдоволення.
