Король епатажу, драми і контрастів: за що ми любимо Александра Макквіна

Згадуємо історію геніального дизайнера, який сьогодні, 17 березня, міг би відзначати ювілей

55 років тому на околицях Лондону народився майбутній революціонер моди. За своє недовге життя Лі Александр Макквін встиг створити культові образи та шоу, які складно повторити навіть в еру штучного інтелекту. Його вважають майстром поєднання ангельського й демонічного. Як казав сам Макквін: «Краса може зʼявлятися із найбільш неочікуваних місць, часом навіть дуже гидких, а я постійно вештаюсь між життям і смертю, щастям і печаллю». 

Любов до контрастів у нього почала проявлятися ще з дитинства. Батько Александра був звичайним таксистом і усім серцем бажав іншої долі для сина, тому від самого початку наполягав на серйозній і відповідальній професії. Fashion-індустрія, звісно, не входила до цього переліку. Однак на противагу безкомпромісним настановам з боку батька, опору і підтримку Александр знаходив у своїй матері Джойс. Вона стала першою, хто помітив здібності майбутнього генія і почала усіляко наполягати на їхньому розвитку. Джойс приймала сина в абсолютно усіх його проявах: від романтики й ніжності до зухвалості й часом жорстокості. Саме чуйність і віра матері сформувала в Александра відчуття прекрасного, яке він втілював у своїй творчості. Без неї не проходив жоден показ дизайнера. Пізніше колеги говорили: «У ньому було надто багато справжньої драми, яка з брехливою та фальшивою культурою не змогла співіснувати». 

Він був яскравим противником монархії, проте у своїй роботі брав за зразок класику. Цікавою й показовою була його співпраця з Букінгемським палацом. Александр отримав замовлення на пошиття костюма для сина британської королеви Єлизавети II. Він виготовив одяг, а вже за декілька днів після появи принца Чарльза в смокінгу заявив, що залишив недобре побажання на підкладці.

«Я шию реальний одяг і не відношу свої колекції до великих витворів мистецтва»

Макквін завжди відкрито говорив про те, що йому важливо створити вбрання, яке не обмежиться лише подіумом. Першого успіху він досяг у Мілані, коли у 21 рік прийшов до відомої на той час дизайнерки Ромео Джиглі й сказав, що готовий навчати інших. Таку поведінку сприйняли за нахабство. Ще б пак: Александр приніс з собою 2 мішки одягу. І одразу ж після демонстрації своєї колекції Ромео відправила хлопця на підвищення кваліфікації з дизайну. Практика в Італії тільки підкріпила його майстерність, що і стало найбільшою особливістю юнака. Попри всі упередження про його нахабство й нестриманість, він ніколи не порушував професійних стандартів. Його цінували за вміння кроїти будь-що і з будь-чого.


Paris Fashion Week, 2007 рік

Сам Макквін ніколи і не прагнув бути «зразковим хлопцем». «Він міг оплатити приватний літак — і полетіти на екзотичні острови. А якщо набридало мотатися по закладах — замовити з ресторану банку чорної ікри й наминати делікатес разом із консервованими бобами, читаючи «Парфумера». Він завжди уміло насолоджувався темними сторонами людської сутності», — розповідав бойфренд Александра. 

London Fashion Week, 2000 рік

Коли новоспеченого дизайнера покликали працювати в Givenchy, той прийшов неголений у розтягнутій майці. Такий бунтарський дух був, мʼяко кажучи, нетрадиційним для кутюрного дому 90-х. Та попри зухвалу поведінку серед колег, Александр створював неймовірно сильний образ жінки у своїх колекціях. «Для мене важливо, щоб дівчина відчувала себе незалежною. Не хочу, щоб вона виглядала надто наївною чи вразливою. Хочу зробити її такою, щоб чоловіку знадобилось по-справжньому багато зусиль, щоб підійти й заговорити», — коментував свій підхід дизайнер.

Кожна нова колекція одягу ставала все більш глибокою рефлексією майстра. Цікаво те, як Александр підкреслював сексуальність. Він не один раз повторював, що в підґрунті звабливого одягу має бути порочність, яка і робитиме жінку в його одязі тендітною. Як казали його асистенти: «Є таке відчуття, що Макквін створює образ у хорошому настрої, а за кілька годин після цього приходить і руйнує своє творіння. Він міг прийти з ножицями та все зіпсувати, але в результаті це виглядало гарно. Його геній полягав у вмінні бачити красу в непривабливості». І це відгукувалося глядачу з кожною його новою колекцією. 

Paris Fashion Week, 2009 рік

Майстер ніколи не полишав спроб виразити свою темну сторону в одязі. Тому не раз використовував червоний багряний колір у своїх колекціях і зашивав шматки волосся в нагрудні кишені класичних костюмів. Пояснюючи це своїм тяжінням до вікторіанської епохи й шотландським корінням. Разом з тим Александр погоджувався на експерименти, які були до цього не під силу жодному дизайнерові. Його біло-золота колекція для Givenchy була створена за нереально короткий термін — 11 днів. Тоді Макквін зробив свій перший впевнений крок до всесвітнього визнання серед модних кутюрʼє.

Король епатажних подіумів

По-справжньому Макквін став відомим широкій публіці після серії видовищних показів. Кожне шоу він перетворював на особисте звернення до людства. Кожна нова колекція не була схожою ні на що у світі fashion до цього. Александр сам був автором, продюсером та режисером заходів. І завдяки цьому його фантазії у вигляді спецефектів на подіумах часто запам`ятовувалися навіть більше ніж сам одяг. «Лі не просто креативний юнак, а привід для заздрощів усієї індустрії. Його робота викликає повний дисонанс і захоплення одночасно», — говорив Том Форд. 

Колекція «Dante», 1996 рік

Дизайнер ніколи не повторювався у своїх ідеях. Тому навіть локації для демонстрації нових колекцій були підібрані з блискучою майстерністю. Так, у 2001 році під час шоу «Voss» на тему ментальних захворювань він помістив гостей у прозорий куб, а колекцію «Dante» представив прямо в церкві Христа в Лондоні. «Дизайнер має слідувати чітким правилам, щоб у результаті порушити їх і створити революцію», — так він коментував своє бачення подіумів. 

London Fashion Week, 2006 рік

Що не менш важливо, свої покази він також використовував для привернення уваги публіки до різних соціальних питань. У 2005 році в кінці показу, коли його запросили вийти на сцену, він продемонстрував інсталяцію своєї подруги Кейт Мосс. На той момент усі зіркові дизайнери відмовилися від співпраці з моделлю через її проблеми з наркотиками й Александр був єдиним, хто підтримав дівчину. 

Трагічна смерть — самогубство Макквіна у 2010 році — стала шоком і невимовним ударом для світу моди. Але його спадщина й новаторські ідеї продовжують жити, знову і знову надихаючи нові покоління дизайнерів й поціновувачів мистецтва. Як говорив сам Александр: «Важливо дивитися смерті в обличчя, тому що це частина життя. Сумна річ, меланхолійна, але водночас романтична. Це лише кінець циклу — все має колись скінчитись. І такий хід життя є позитивним, тому що звільняє місце для нових речей».

Текст: Анастасія Павлюк


Реклама

Популярні матеріали

Національна спадщина: 5 забутих страв української кухні


Куркума для схуднення, омолодження та виведення токсинів: як та...


Про що говорять чоловіки: 10 секретів, які варто знати кожній...


Читайте також
Популярні матеріали