Видавництво «ТАК» анонсує вихід першого роману письменниці Інни Крулько. Кандидатка біологічних наук, яка колись серйозно досліджувала віруси папаї в далекому Тайвані, згодом зрозуміла, що найцікавіше відбувається поза лабораторією — у словах, історіях і людях. Її дебютна повість «Мачо на десерт не буде» — це історія про жінок, які втомилися від ролей, що не обирали, про тонкий перехід до внутрішньої сили та любов до себе, яка змінює все. З гумором, стереотипами та теплими філософськими нотами, ця повість не лише мотивує зазирнути всередину себе, а й одразу пакувати валізи! Подруги з Києва, які здаються успішними, красивими та самодостатніми, живуть у шаленому ритмі мегаполіса, але всередині відчувають емоційну втому та плутанину. Вони вже побудували кар’єру, проте загубили віру у взаємність і в те, що кохання можливе без драми чи справжніх «мачо». Щоб перезавантажити себе, дівчата вирушають у подорож до сонячної Іспанії. Валенсія, несподівані знайомства, затишні вечері за келихом вина, відверті розмови та зустрічі стають дзеркалом для кожної з них, а випадкові герої допомагають знайти чесні відповіді.
В анотації згадується «емоційна втома» та втома «від самозрад і ролей». Як ви вважаєте, чи є це характерною проблемою для багатьох жінок сьогодні, і як ваші героїні шукають вихід із цього стану під час подорожі?
Так, емоційна втома жінок у сьогоднішніх непростих реаліях — це майже епідемія. Ми втомлені від війни та тривоги за майбутнє, часто живемо «на автоматі», вмикаючи ролі — сильної, зручно-мовчазної, — замість того, щоб бути собою. Мої героїні проходять крізь цей стан саме під час подорожі: зміна простору та нові цікаві знайомства допомагають змінити погляд на себе. Вони вчаться відпускати контроль, дозволяти собі почуття, спонтанність і навіть слабкість — бо саме вона часто стає початком сили.
Гумор і філософія: ви згадуєте про гумор, стереотипи та «теплі філософські ноти». Як вам вдалося знайти баланс між легкістю романтичної історії та глибиною внутрішніх трансформацій героїнь?
Для мене гумор — це спосіб говорити про серйозне без пафосу. Ми можемо сміятися над своїми звичками, стереотипами, навіть болями — і через це приходить легкість, у якій народжується усвідомлення. У повісті багато теплих філософських нот, але вони подані крізь життя — із його ароматами кави, іспанського сонця й жіночих діалогів, у яких кожна впізнає себе.
Кому, на вашу думку, найбільше резонуватиме ця повість? Яке відчуття ви б хотіли, щоб читач мав після перегортання останньої сторінки?
Ця книга для тих, хто хоча б раз казав собі «досить» — досить догоджати, чекати, терпіти чи втрачати себе заради когось. Я хочу, щоб після останньої сторінки читачка посміхнулася й відчула тепло всередині. Можливо, навіть захотіла зателефонувати сама собі — тій справжній, яку давно відклала на потім.
Який основний меседж ви вклали у фразу про любов до себе, яка змінює все?
Я добре запам`ятала ту фразу, яку колись сказала мені психологиня і яка стала своєрідним девізом мого нового життя: «Любов до себе — це завжди бути на своєму боці». Це не про егоїзм. Це про чесність. Про вміння слухати свої бажання, поважати свої межі, обирати не «правильно», а «щиро». Коли ми починаємо любити себе без умов, ми змінюємо якість усіх інших стосунків — з людьми, зі світом, із життям. Саме це я хотіла передати своїм героїням і читачкам.
фото: Іннарія Алексієнко
