Рік тому я з донькою повернулася до України. Сім місяців війни ми перебували в Іспанії, і моя донька від початку категорично не сприйняла місцеву школу. Вона володіє іспанською на базовому рівні, комунікабельна й могла легко адаптуватися в новому середовищі, однак її тягнуло до рідної української школи. І саме дистанційне навчання стало ниточкою, яка емоційно з’єднувала її з домом і переносила в «нормальне» життя.
Це відбувалося не тому, що система місцевої шкільної освіти гірша чи складніша, а тому, що вона не українська. В той момент я усвідомила принципову річ: ми не маємо права відбирати у наших дітей український вектор розвитку. Ми повинні допомогти їм отримати широкий спектр знань і підготувати до різних життєвих сценаріїв. Проте в жодному разі не можна знищувати власноруч українську ідентичність дитини, яка формується саме в культурному та соціальному просторі. На мій погляд, у майбутньому це дозволить нашим дітям самостійно приймати рішення й обирати, ким і де вони хочуть бути.
-2.jpg)
Зв’язок з Україною — можливості в майбутньому
На сьогодні понад 500 тисяч юних українців і досі перебувають за кордоном. Їхні батьки, імовірніше, і досі не прийняли остаточне рішення стосовно майбутнього вектору руху. Оскільки горизонт планування і дотепер є дуже коротким, ми не можемо з упевненістю сказати, що буде за рік чи два. Тож продовження навчання в українській школі та збереження зв’язку з Україною розширює можливості дитини в майбутньому.
Є і хороша новина — за час війни українська система шкільної освіти адаптувалася до зовнішніх факторів і пропонує різні програми під індивідуальні потреби кожної дитини, що перебуває за кордоном. Це може бути класична дистанційна програма. Якісно навчатися за нею можуть діти, які не зобов’язані відвідувати школи за місцем проживання. Або екстернат, коли дитина в комфортному режимі без надмірних навантажень надолужує академічну різницю.
До прикладу, в КМDШ ВСЕСВІТ ми пропонуємо два формати дистанційного навчання: синхронний, коли навчання відбувається в режимі реального часу, та асинхронний, коли дитина опрацьовує матеріал у власному темпі в тому числі в ігровій формі. Ми пропонуємо декілька програм дистанційного формату під різні запити батьків та можливості дитини. Програма й навчальні рішення завжди підбираються після співбесіди з батьками та дитиною, враховуючи її графік за кордоном, сімейні обставини, часовий пояс тощо.
Екстернат як ефективне рішення
Майже всі діти з наших шкіл, які наразі перебувають за кордоном, навчаються у форматі екстернату. Ця опція стала дуже затребуваною серед релокованих українців з міст, що російської агресії. Так, декілька наших учнів живуть у США, відвідують місцеву школу і паралельно, у вільний від уроків час, за рік проходять українську програму.
Слід зауважити, що подібна форма навчання не є формальною і водночас не перевантажує дитину. Учні в спокійному режимі долають академічну різницю, зберігають зв’язок з близьким їм середовищем і культурою, спілкуються рідною мовою. Закінчивши клас в такому режимі, повернення до України проходитиме для дитини з мінімальним навантаженням, оскільки учень не відчуватиме себе некомфортно, бо відчутного розриву в знаннях не буде.
Я кажу це, спираючись на наш досвід. Минулого року нашу онлайн-школу закінчили 24 випускники. Всі вони наразі навчаються у топових ВНЗ не лише України, а й за кордоном. Один з учнів вступив до нідерландського університету й наразі звільнений від відвідування кількох предметів, адже його рівень знань перевищує необхідний для першокурсника. Тож він достроково атестований з цих курсів. Це свідчить про те, що real time формат навчання дає досить високий рівень знань, який не поступається офлайн-формату навчання.
Так само, завдяки формату real time, моя донька повернулася у свій клас вже на другий день після приїзду додому й органічно інтегрувалася у навчальний процес. На сьогодні вона ще не визначилася, де здобуватиме вищу освіту і яку саме, але перед нею завжди є мапа світу з безліччю доріг, на якій українська стежка не закреслена. І саме вона обиратиме в майбутньому свій шлях. Сьогодні, своїми рішеннями, ми з її татом можемо лише збільшити для неї воронку прийняття рішень в майбутньому.
Я сподіваюся, що батьки тих півмільйона маленьких українців, які зараз живуть за межами України, також будують освітню стратегію для своїх дітей, спираючись на багатоваріантне майбутнє. Бо ми з вами лише супутники наших дітей, які допомагають їм стати людьми Всесвіту.
