Бессел ван дер Колк — психіатр, який майже 50 років досліджує проблему посттравматичного стресового розладу. У своїй новій книжці «Тіло веде лік. Як лишити психотравми в минулому» він доводить, що травматичний досвід закарбовується в тілі та змушує людину щоразу наново проживати біль. І доктор узяв на себе обов’язок відшукати шляхи звільнення із цієї пастки. Його практичні та теоретичні дослідження психологічної травми неоціненні, коли треба перебудувати сприйняття, усвідомити причину страждань, знайти вдалий спосіб лікування й пізнати себе.
УРИВОК
РОЗДІЛ 16
НАВЧИТИСЯ ЖИТИ У ВЛАСНОМУ ТІЛІ: ЙОГА
Коли я вперше побачив Енні, вона сиділа зсутулившись у кріслі в залі очікування. На ній були вицвілі джинси і фіолетова футболка з Джиммі Кліффом. У жінки помітно тремтіли коліна, і вона не підняла голови, навіть коли я запросив її увійти. Я ще нічого не знав про неї, крім того, що їй сорок сім років і вона навчає дітей з особливими потребами. Мова її тіла сповіщала про те, що жінка надто нажахана для розмови зі мною, тож я знав, що їй марно ставити навіть рутинні запитання про адресу і страховий поліс. Людям, які перебувають у такому стані, складно думати, і найменше прохання співрозмовника може призвести до того, що вони зовсім закриються в собі. Якщо ви тиснутимете, вони просто втечуть і більше ніколи не повернуться.
Задерев’янілими ногами Енні зайшла в мій кабінет і зупинилася посеред кімнати, ледве дихаючи і нагадуючи завмерлу пташку. Я розумів, що спершу повинен допомогти їй заспокоїтись, а вже потім говорити. Не підходячи до неї ближче ніж на два метри і намагаючись не відрізати їй шляху до дверей, я попросив жінку спробувати подихати глибше. Я дихав разом із нею й пропонував Енні повторювати за мною, трохи піднімаючи руки в боки на вдиху та опускаючи на видиху (це вправа з арсеналу цигун, якої навчила мене студентка з Китаю). Жінка несміливо повторювала мої рухи, не підіймаючи голови. Так ми дихали десь пів години. Час від часу я тихо просив її звернути увагу на те, як її ступні впираються в підлогу, а грудна клітка розширюється й опадає з кожним подихом. Поступово Енні стала дихати повільніше і глибше, вираз її обличчя пом’якшав, спина трохи випрямилась, а погляд піднявся аж до моєї шиї. За тим сліпим страхом нарешті можна було помітити людину. Енні тепер здавалася трохи спокійнішою і навіть слабко всміхнулася мені — я нарешті міг бути певен, що вона усвідомлює мою присутність у кімнаті. Я запропонував зупинитися на цьому — бо й так змусив її попрацювати сьогодні — і запитав, чи бажає вона прийти за тиждень. Жінка кивнула і пробурмотіла: «Ну ви й дивак».
Instagram: @kestyoga
Отож я почав працювати з Енні. З її записів і малюнків, які вона мені приносила, я дізнався, що в ранньому дитинстві Енні зазнавала жахливого насильства від своїх батьків. Під моїм керівництвом вона вчилася пригадувати події, які з нею сталися, без остраху піддатися неконтрольованій паніці, і разом ми заповнювали прогалини в її історії.
Я з’ясував, що Енні майстерно вміла давати раду дітям з особливими потребами і надзвичайно турботливо ставилася до них. (Я випробував кілька технік, яких вона мене навчила, із дітьми з нашої клініки, і вони справді працювали). Енні багато розповідала про цих дітей, але наша розмова миттєво уривалася, коли я запитував про її взаємини з дорослими. Я знав, що в неї є чоловік, але вона майже ніколи про нього не згадувала. У відповідь на конфлікт і суперечки Енні одразу замикалася в собі, змушувала себе «зникнути». Коли вона не могла впоратися зі своїми емоціями, то різала собі руки і груди лезом. Роками вона випробовувала різні терапевтичні методи і вживала різні ліки, але це не надто допомагало впоратися зі слідами її жахливого минулого. Енні не раз госпіталізовували до різних психіатричних лікарень після випадків самоушкодження, але нікому не вдалося допомогти їй позбутися цих нахилів.
Оскільки на перших сеансах Енні могла лише натякнути, що саме вона відчувала й про що думала, перш ніж «вимкнутись» і заклякнути, ми зосередилися на спробах утихомирити її внутрішній фізіологічний хаос. Я випробував усі методики, які знав, зокрема вчив жінку глибоко дихати, роблячи акцент на видиху (це активує парасимпатичну нервову систему і сприяє розслабленню). Також учив її натискати пальцем у певній послідовності на різні точки акупресури на тілі — цей метод іще часто називають технікою емоційного звільнення. Доведено, що вона допомагає пацієнтам залишатися в межах свого вікна толерантності й часто полегшує симптоми ПТСР.
Instagram: @kestyoga
НАСЛІДКИ НЕВІДВОРОТНОГО ШОКУ
Тепер нам відомі нейронні шляхи, з яких складається тривожна система нашого мозку, і ми можемо більш-менш докладно пояснити, що відбувалося в мозку Енні, коли вона сиділа в залі очікування того дня: її мигдалина, або ж «детектор диму», була налаштована так, що автоматично вбачала у певних ситуаціях провісники смертельної небезпеки і надсилала аварійні сигнали до інших відділів мозку, які запускали реакції «бий», «біжи» чи «завмирай». В Енні всі ці реакції відбувалися одночасно — вона була і збудженою, і закритою.
Як ми вже бачили, збій у роботі тривожних систем може виявлятися низкою симптомів, і якщо ваш «детектор диму» зламаний, ви не можете покладатися на власне сприйняття. Наприклад, навіть коли Енні стала довіряти мені й казала, що з нетерпінням чекає на наші сеанси, вона все одно заходила в мій кабінет у панічному стані. Одного дня в неї стався флешбек: вона не могла дочекатися, коли її тато повернеться додому, але того вечора він домагався її. Тоді Енні вперше усвідомила, що її мозок автоматично пов’язує передчуття зустрічі з приємною їй людиною із жахом розбещення.
Instagram: @zoejanemitchell
Маленьким дітям добре вдається розділяти і впорядковувати пережите, тому природна любов Енні до батька і страх перед ним зберігалися в окремих шарах її свідомості. Уже в дорослому віці Енні звинувачувала в усьому себе, вважаючи, що маленька дівчинка, яка дуже-дуже любила свого татка, якось спровокувала його і сама винна у своєму розбещенні. Раціональна частина її мозку казала, що це дурниці, але це переконання глибоко вкоренилося в її емоційному мозку, який мав дбати про виживання, — воно було з дитинства закладене в її лімбічній системі. Його неможливо буде змінити, поки жінка не почуватиметься досить безпечно у своєму тілі, щоб усвідомлено повернутися в минуле й зрозуміти, що та маленька дівчинка відчувала і як поводилася в момент травми.
ВНУТРІШНЄ ЗАНІМІННЯ
Спогад про безпомічність може зберігатися, наприклад, у вигляді м’язового напруження чи відчуття, наче якась частина вашого тіла розсипається: голова, спина чи кінцівки в жертв нещасних випадків, піхва чи пряма кишка в жертв сексуального насильства. Життя багатьох людей, які зазнали травми, починає обертатися довкола боротьби із цими неприємними тілесними відчуттями, і більшості пацієнтів, які приходять у мій кабінет, удається майстерно їх заглушати. У них може розвиватися ожиріння чи анорексія, залежність від роботи чи спортзалу. Принаймні половина травмованих людей намагаються заглушити свій нестерпний внутрішній світ наркотиками чи алкоголем. Інші люди, навпаки, шукають гострих відчуттів. Багато хто завдає собі порізів, щоб прогнати заніміння, ще хтось захоплюється банджі-джампінгом або вдається до таких ризикованих видів діяльності, як проституція чи азартні ігри. Усі ці методи можуть подарувати таким людям хибне і парадоксальне відчуття контролю.
Instagram: @yogibeachhouse
Хронічне відчуття страху чи гніву супроводжується м’язовим напруженням, яке із часом спричиняє спазми, біль у спині, мігрень, фіброміалгію та інші форми хронічного болю. Такі люди можуть відвідувати багатьох спеціалістів, витрачати гроші на дорогі обстеження й аналізи, вживати різні препарати, які іноді полегшують симптоми, але не здатні усунути основну причину такого стану. Діагнози цих пацієнтів часто охоплюють усе, що з ними відбувається, крім одного — усі ці симптоми спричинені спробами впоратися зі своєю травмою.
Перші два роки я просто допомагав Енні навчитися терпіти її фізичні відчуття такими, якими вони є. Це просто відчуття в теперішньому, вони мають початок і кінець. Жінка вчилася зберігати спокій і відсторонено усвідомлювати, що відчуває. Так вона змогла почати сприймати ці відчуття як відголоски свого жахливого минулого, а не як передвісники загрози її життю в теперішньому.
Такі пацієнти, як Енні, спонукують нас постійно шукати нові способи допомогти людям регулювати своє збудження і контролювати фізіологічні реакції. Так ми з моїми колегами із Центру травми натрапили на йогу.
