Повномасштабне вторгнення Росії в Україну змінило життя кожного та кожної. Сфера науки не виняток. ELLE спільно з INSCIENCE розпитали нейробіологиню Віру Єфремову, молекулярну фізіологиню Тетяну Древицьку та математикиню Катерину Терлецьку про їхню кар’єру, роботу під час війни та про те, чому важливо продовжувати наукові дослідження.
Віра Єфремова
Докторка наук у молекулярній біомедицині, дослідниця. Працює над вивченням захворювань розвитку головного мозку із застосуванням стовбурових клітин в Університеті Каліфорнії, Берклі (США).
.jpg)
Нейробіологиня Віра Єфремова досліджує хвороби розвитку головного мозку, а саме — туберальний склероз. Ця хвороба викликана генетичними змінами в ДНК. Більшість пацієнтів, хворих на туберальний склероз, мають епілепсію, яка у восьми з десяти випадків не лікується жодними відомими ліками.
Перша дослідницька робота Віри була пов’язана з ґрунтовими водами у Білій Церкві — дівчина написала її ще у рамках Малої академії наук. Запропонувала цю тему вчителька біології — саме вона, за словами науковиці, закохала її в цю науку. Та по-справжньому майбутню дослідницю цікавив тільки мозок — власне, так Віра і прийшла до нейробіології, і зараз учена живе та працює в Каліфорнії.
«Війну я зустріла по телевізору, бо різниця в часі з Україною аж 10 годин. Увечері 23 лютого я побачила, що всі мої близькі та знайомі з України почали писати про вибухи. Хоча ми всі, мабуть, знали, що це станеться невідворотно, але майже неможливо себе морально до цього підготувати. Навіть коли ти бачиш це по телевізору».
Коли почалося повномасштабне вторгнення, колеги з університету Віри активно підтримували, запитували, як можуть допомогти, донатили гроші організаціям для допомоги Україні, а на роботі їй пропонували вихідні та можливість побути вдома.
«На жаль, у мене є близькі, які загинули від російської агресії, і це страшно. З одного боку, мені тут нічого не загрожує, а з іншого — у моїй країні війна, і в будь-який момент хтось із моїх знайомих та навіть незнайомих може загинути. Зараз українці — одна велика сімʼя, а за всіма цифрами і статистикою — реальні історії людей. Учені погоджуються, що треба допомагати українським науковцям та науковицям, але далеко не всі погоджуються, що треба припинити співпрацю з Росією. Багато вважають, що наука поза політикою». Хоч це й повільний процес, але Віра Єфремова продовжує доносити колегам та вченим з інших університетів контекст війни. «Це війна Росії проти України, не Путін особисто сидить у кожному танку і ґвалтує людей в Україні — це роблять звичайні росіяни», — розповідає вона.
В Університеті Каліфорнії (Берклі), де працює Віра, намагаються започаткувати стипендію для підтримки українських вчених:
«Ми хочемо бути корисними ще й крім донатів на армію та гуманітарної підтримки. У деяких університетах це трохи легше зробити, як-от у Гарварді. Там заснували іменну стипендію на честь математикині з Харкова Юлії Здановської, яка загинула від ворожого обстрілу. Звичайно, дуже б хотілося, щоб Юлія жила, а не посмертно її іменем називали стипендію. Можливо, вона була б третьою жінкою, яка отримала медаль Філдса — найпрестижнішу математичну нагороду».
Як вчена Віра вважає, що дуже важливо продовжувати наукові дослідження, адже попереду в українців багато роботи, зокрема націленої на відновлення країни. І тут внесок можуть зробити вчені із зовсім різних дисциплін. Хтось уже зараз змінює фокус своїх досліджень та переорієнтовується на більш прикладні речі.
«Нейробіологія може також бути корисною у всьому, що стосується реабілітації, поведінкових досліджень нейронних мереж, які утворюються під час різних патернів нашої поведінки, а також у допомозі людям, які страждають на посттравматичний стресовий розлад».
Віра Єфремова ще з двома українками з Університету Берклі — Юлією Давій-Березовською та Дарією Бакшинською-Паньків — заснувала Український клуб у Берклі. Основна мета — об’єднати українців з університету та всіх, хто хотів би більше дізнатися про Україну та підтримати нас у боротьбі проти агресора.
Також вони створили ReImagine Ukraine Foundation — фонд, зосереджений на збільшенні інклюзивності та різноманітності світу через український досвід, деколонізації сприйняття України та підвищенні обізнаності про неї, а також на виведенні українських голосів на передній план світової науки, мистецтва, технологій та економіки.
Тетяна Древицька
Кандидатка біологічних наук, старша наукова співробітниця Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця, генетикиня. Досліджує гострий респіраторний дистрес-синдром — ускладнення в легенях, яке супроводжує ковід у найтяжчих хворих.
Молекулярна фізіологиня Тетяна Древицька досліджує гострий респіраторний дистрес-синдром та працює над потенційними ліками проти COVID-19.
Бажання піти в науку в Тетяни з’явилось у 14 років, її дідусь захворів на онкологію, тому майбутня науковиця почала цікавитися фармакологічними препаратами, складними хімічними формулами та мріяла одного дня взятися за розробку ліків проти серйозних хвороб, а згодом стала молекулярною фізіологинею та генетикинею.
Минулого року Тетяна з командою досліджувала маркери важкості COVID-19, які б прогнозували схильність до важкого перебігу у хворих із груп ризику — пацієнтів/ок з діабетом, ожирінням, артеріальною гіпертензією тощо. Ці маркери — вільна позаклітинна ДНК, а також гіалуронова кислота, рівні яких у крові вказують на майбутню важкість перебігу COVID-19. Отримані командою результати свідчили, що ці маркери важкості можуть застосовуватися і при інших захворюваннях.
«Завдяки Національному фонду досліджень нам вдалося виграти два гранти на дослідження гострого респіраторного дистрес-синдрому — ускладнення в легенях, яке супроводжує ковід у найтяжчих хворих».
Для цього вчені відібрали чотири потенційно корисні молекули, дві з них протестували на тваринах. Цей етап вони завершили наприкінці минулого року. Під час нової серії досліджень розпочалося повномасштабне російське вторгнення.
«На жаль, під час війни наукова робота в Києві стала фактично неможливою, постійні повітряні тривоги, тому ми вирушили за кордон», — ділиться Тетяна.
Команда перебралася до лабораторії Інституту інфекційної біології ім. Макса Планка у Німеччині продовжувати вивчення гострого респіраторного дистрес-синдрому:
«Ми не поїхали працювати в Німеччину над іншими проєктами, а працюємо над своїм. На жаль, не у всіх моїх колег склалося так само. Багато лабораторій хочуть не вчених, а робочі руки. Звісно, за це платять зарплатню, але вчені не можуть продовжувати свої дослідження».
Науковиця планує повернутися в Україну та продовжувати роботу тут:
«І під час, і після війни — наука дуже потрібна. Ще у 2014 році до Інституту фізіології звернулися з Міністерства оборони щодо розробки гемостатику. Ми з командою дуже швидко розробили модель крововтрати на тваринах, провели дослідження ефективності та безпечності. І зараз маємо український гемостатик — "Кровоспас". Це яскраво ілюструє, як наука допомагає суспільству».
Катерина Терлецька
Докторка фізико-математичних наук, популяризаторка математики, лауреатка премії L’Oreal «Для жінок у науці». Катерина вивчає внутрішні хвилі океану. Очолює профільну групу з внутрішніх хвиль на найбільшій європейській геофізичній конференції у Відні.
Математикиня Катерина Терлецька вивчає внутрішні хвилі океану за допомогою математичного моделювання.
У дитинстві Катерина не бачила себе науковицею, але їй дуже подобалася математика.
«Можливість застосовувати математичний апарат до опису явищ, які ми спостерігаємо, до реального світу, який такий неідеальний і часто потребує припущень та спрощених моделей, мене дуже надихає», — каже вчена.
Часто пересічні люди взагалі не можуть зрозуміти проблем учених, наприклад, як можна так багато працювати й довго не отримувати результатів:
«А наука ж не про швидкі результати. Мені пощастило, бо мій чоловік максимально мене підтримує і є надійним тилом. Батьки також завжди підтримували, допомагали з дітьми, коли доводилося бути в довгих відрядженнях».
Коли розпочалося повномасштабне російське вторгнення, Катерина нікуди не хотіла їхати з Києва:
«Я безперервно переписувалася з ученими з усього світу — розповідала, що відбувається, просила про підтримку України. Науковці та науковиці з-за кордону не розуміли, що часто я пишу чи зідзвонююся з ними з підвалу, поки на нас летять ракети. Для мене, як і для всіх українців, було абсолютно очевидно, що треба фінансувати армію. Проте це не було очевидно для іноземців. Я зверталася до колег, які запевняли у своїй підтримці, і просила надсилати гроші у фонди, що підтримують військо. Але вчені з Європи зазвичай відмовлялися давати гроші на зброю, бо вони — за мир, а фінансувати війну — негуманно. Я часто зверталася до різних наукових структур, щоб вони вживали слово "війна", а не "конфлікт". Проте чула, що ми маємо налагодити комунікацію з Росією, знайти спільну мову, примиритися. Тому з багатьма вченими та науковими організаціями я припинила спілкування, бо більше не могла це витримувати».
Перші два тижні повномасштабного вторгнення Катерина із сім’єю залишалася в місті:
«Потім ставало дедалі гучніше, після двох потужних вибухів неподалік мій син, у якого розлад аутичного спектра, перестав розмовляти. Ми ухвалили рішення їхати», — розповідає Катерина.
Науковиця отримала грант на продовження своїх досліджень в Австрії, де у співпраці з австрійськими колегами далі досліджує внутрішні хвилі, які добре ілюструють кліматичні зміни у світі:
«Я займаюся математичним моделюванням процесів, що відбуваються в океанах. Вода неоднорідна по густині через різну температуру, глибину та чинники, які впливають на течії. Я вивчаю стратифіковані течії, або, якщо більш вузько, внутрішні хвилі. Зараз я досліджую, як внутрішні хвилі поводяться під арктичними та антарктичними льодовиками та як вони впливатимуть на танення льодовиків».
Катерина розповідає, що дуже важливо зараз продовжувати наукову роботу, адже увесь цивілізований світ занепокоєний змінами клімату. Дослідження внутрішніх хвиль допомагає більш точно описати стан Світового океану. Ось тут і йдеться про дослідження внутрішніх хвиль та їхню взаємодію.
«Особливо під час війни стає очевидно, що наука — це майбутнє. Як тільки війна закінчиться, освіта і наука — це першочерговість, адже вони потрібні для міцної оборони та подальшої розбудови нашої сильної країни. Це й моделювання можливих радіоактивних забруднень та інших наслідків антропогенних катастроф, вплив та наслідки воєнних дій на екосистеми, зміцнення оборонного комплексу, системи підтримки прийняття рішень. У мене немає сумніву, що ми все відбудуємо. Як і немає жодного сумніву в нашій перемозі. Болісно за наші втрати та за горе, яке ми переживаємо».
Про історії інших українських науковиць — від орнітологинь до астрофізикинь — та їхню роботу під час повномасштабної російсько-української війни розповідає проєкт «НАУКОВИЦІ», який реалізується громадською організацією INSCIENCE, котра популяризує науку, у рамках програми «ЄС за гендерну рівність: разом проти гендерних стереотипів та гендерно зумовленого насильства», що фінансується Європейським Союзом та реалізується спільно зі структурою ООН Жінки та ЮНФПА.
