До складу цього літературного об’єднання входили справжні майстри слова, революціонери української літератури, поборники відродження української культури. Мова йде про ВАПЛІТЕ — Вільну академію пролетарської літератури. Сьогодні ELLE у партнерстві з Gogol Media розповість про таке об’єднання творчої інтелігенції.
Створення
Вільна академія пролетарської літератури, що стала культовою організацією для українського літературного процесу, неформально утворилася в Харкові в 1925 році. До складу новоутвореного угруповання увійшли колишні учасники літературної групи «Урбіно», яку очолював Микола Хвильовий. Першим президентом академії став Михайло Яловий — український письменник та драматург. Невдовзі його замінив реформатор українського театру Микола Куліш. Серед інших учасників ВАПЛІТЕ були такі відомі митці, як Майк Йогансен, Павло Тичина, Юрій Яновський, Микола Бажан, Володимир Сосюра, Юрій Смолич, Олекса Слісаренко та інші. Редакція ваплітян розташовувалася в будівлі видавництва з промовистою назвою УТОДІК («Українське товариство драматургів і композиторів»).
Учасники ВАПЛІТЕ (Харків, 1926)
Тло доби
ВАПЛІТЕ утворилася тоді, коли в українській літературі з’явилися найзнаменитіші твори першої половини ХХ століття. Саме в цей час Юрій Яновський написав свій найвідоміший роман «Майстер корабля», Олександр Довженко працював над «Звенигорою», а Микола Куліш видавав одну за одною революційні п’єси. Виникли різноманітні літературні об’єднання: «Гарт», «Плуг», «Аспанфут» та інші. Саме у цей період на літературну сцену виходять саме ті митці, котрі, здійснивши революцію у вітчизняній літературі, потрапили до страшного списку «Розстріляного відродження».
Зустріч харківських і київських митців (Київ, 1923 р.)
Ідейні засади
Назва літературного об’єднання натякала на те, що ВАПЛІТЕ була ідеологічним та політичним угрупованням, метою якого був не лише культурний розвиток, але й пряме втручання в державні справи. Ваплітяни гаряче вболівали за втілення всіх ідей, декларованих Революцією 1917 року. Крім того, учасники академії відмовлялися від ідеології більшовизму та московського імперіалізму. Вимогами учасників ВАПЛІТЕ було національне самовизначення та утвердження на всіх рівнях українського культурного відродження.
«ВАПЛІТЕ ставить на місце викривлене благочестивими літпроскурнями поняття масової роботи. Масова робота письменника — це його твори, а не літературні вечорниці, каганцювання й просвітянина перед десятками людей замість десятків тисяч читачів», — йшлося у Статуті ваплітян.
Іван Дніпровський, Юрій Яновський та Микола Хвильовий
Літературна дискусія
Діяльність ВАПЛІТЕ припала на буремні роки як політичних, так і мистецьких зрушень. Зокрема, в період від 1925-го до 1928 року тривала так звана літературна дискусія, завданням якої було обговорення, а потім і затвердження нової естетичної платформи. Саме під час цієї дискусії прозвучали знамениті гасла Хвильового «Геть від Москви!» та «Дайош психологічну Європу!». Письменник та його однодумці були твердо переконані в тому, що необхідно подолати так званий «масовізм», суть якого полягала в знеціненні таланту, а це своєю чергою породжувало цілу когорту бездарних письменників. Микола Хвильовий навіть написав статтю з доволі безкомпромісною назвою «Про «сатану в бочці», або про графоманів, спекулянтів та інших просвітян».
Титульна сторінка збірника памфлетів М. Хвильового «Думки проти течії»
Видавнича діяльність
ВАПЛІТЕ активно видавала свої матеріали, друкуючи власну періодику. Зокрема вийшло дві збірки — «ВАПЛІТЕ, зошит перший» та «ВАПЛІТЕ, альманах перший», а згодом і журнал під назвою «ВАПЛІТЕ». Назагал у періодичних виданнях ваплітян можна було зустріти художні твори, публіцистичні статті, теоретичні праці, новини зі світу літератури. Наклад журналу становив приблизно 2000 примірників, а це була досить непогана кількість для тодішньої видавничої справи. На думку деяких дослідників, оформляв видання літературного об’єднання ілюстратор Лев Каплан.
«ВАПЛІТЕ». Журнал. Січень 1927 р.
Розкол ВАПЛІТЕ
Вільна академія пролетарської літератури об’єднала митців із різними літературними поглядами та відмінними стилями в творчості. Цілком логічно, що багато літераторів належали й до різних партій, тому сповідували різні політичні ідеї. Під час знаменитої літературної дискусії 1925-1928 років гучні й непримиримі гасла Хвильового та його однодумців подобалися далеко не всім членам ВАПЛІТЕ. Шлях культурного розвитку за прикладом Європи не припав до душі багатьом письменникам-партійцям. Негативно подібні заяви сприйняв і офіційний радянський режим. Як відомо, за ваплітянами вели нагляд ще від початку заснування їхньої організації, а літературні противники іронічно називали зухвалих на їхню думку учасників ВАПЛІТЕ «олімпійцями».
Перший ряд (зліва направо): Володимир Сосюра, Павло Тичина, Микола Хвильовий. Другий ряд (зліва направо): невстановлена особа, Іван Дніпровський. 1925 р.
Саморозпуск
Микола Хвильовий, Михайло Яловий, Олесь Досвітній навіть писали статті, де розкаювалися, а в другому числі журналу «ВАПЛІТЕ» з’явився текст, де були такі слова про вищезгаданих митців:
«Протягом часу виявилося, що т. т. не відмовились од тенденцій вести відокремлену од організації лінію, що й призвело до розриву їх з «Вапліте». Хоча т. т. і зреклися у листі (1-ХІІ-26 р.) своїх помилок, проте надалі в остаточних по літературній дискусії висновках, а також у поглядах на шляхи розвитку пролетарської літератури на Україні між т. т. та рештою «Вапліте» не досягнено згоди, постановили: виключити т. т. Досвітнього, Хвильового та Ялового зі складу «Вапліте».
Навіть після того, як радикальні письменники покинули об’єднання, переслідування влади тривали, його учасників охрестили «націоналістами» та «опортуністами». Зрештою, ВАПЛІТЕ оголосила про саморозпуск.
Таємний лист секретаріату ЦК КП(б) у фракції ВАПЛІТЕ з приводу виключення з її складу Миколи Хвильового, Олеся Досвітнього, Миколи Ялового. 21 березня 1927 р.
Окрема подяка Лесі Пахариній.
