«Я не звик сидіти й говорити про себе. Це дуже дивне відчуття. У моєму житті немає ні друга, ні партнера, ні дорослого. Я говорю про Майнкрафт, YouTube, Мессі. Тож просто вести дорослу розмову взагалі для мене є дивною річчю», — зізнався Том Форд на початку розмови.
Журналіст видання GQ завітав до будинку Тома Форда у Палм-Біч, де він нині мешкає зі своїм 11-річним сином Джеком. Після завершення карʼєри у fashion-індустрії видатний дизайнер переважно відмовлявся від інтервʼю, однак цього разу він погодився розповісти про прощання з модою та продаж компанії, а також про смерть свого чоловіка — модного журналіста Річарда Баклі, самотність, алкогольну залежність та плани на майбутнє.
За словами Тома Форда, він відчув, що сказав про моду все, що міг, і що важливо зрозуміти, коли настав час піти.
«Мода — це гра для молодих людей від 30 до, можливо, 50. А мені 62. Це не означає, що я не маю чогось додати. Я вважаю, що певні професії стають кращими з віком. Дизайнери рідко змінюють світ моди у 62 роки. Я зробив це у 35, можливо, до 45. Потім перейшов до моменту, коли ти стаєш відомим і заробляєш багато грошей».
Том стверджує, що отримав величезне задоволення від знімання власних фільмів, тож тепер планує спрямувати свої сили та енергію саме у кінематограф.
Іншим фактором, який підштовхнув Форда до продажу його імперії, стала смерть Річарда Баклі.
«Коли хтось помирає, у нього відкриті очі. Ви не можете їх закрити. Це не так, як показують у фільмах. Очі відкриваються. Я провів дві години, розмовляючи з ним, тому що я не очікував, що він помре саме того дня. Знаєте, я знімав з нього обручки. Знімав годинник. Перевернув його тіло, щоб дістати гаманець, перш ніж його забрали. Я відчував, що грабую його. Це наштовхнуло мене на думку про обмеженість часу на планеті. Годинник цокає».
Про початок своєї карʼєри в індустрії моди Том Форд згадує, що на посаду у Perry Ellis його найняв Марк Джейкобс. Тоді Том навіть заздрив Марку: Джейкобс був молодшим за нього, але досяг більшого. Щодо свого переходу в Gucci Форд запевняє, що вже тоді знав: якщо ви станете відомим як європейський дизайнер, ви станете відомим на глобальному рівні.
«Якщо ти стаєш відомим як європейський дизайнер, то ти глобальний. Якщо ти став відомим як американський дизайнер, то ти – американець. Знаєте, Calvin Klein в Європі нічого не значив. Марк став світовим іменем, тому що пішов у Vuitton. Якби він не пішов у Vuitton, решта світу не знала б, хто такий Марк Джейкобс. Тож я подумав: якщо я хочу досягти успіху як модельєр, мені потрібно їхати до Європи».
З самого початку Том Форд вважав роботу в Gucci своєю першою сходинкою у Європі. Він прагнув досконало вивчити всі компанії та порядок їхньої роботи, щоб створити власний бренд. Однак щойно Том став креативним директором Gucci, він «прищепив свою особистість бренду». І навіть попри провал першого показу, згодом Форду вдалося вивести Дім на новий рівень.
«Можна було відчути, як починається відродження 70-х, тож я заглибився в це. Я взяв чоловічі лофери Gucci і зробив їх у лакованій шкірі. Я використав тонни оксамиту, кольорових і шовкових сорочок, відкритих на грудях. І це спрацювало. Тому я подумав: гаразд, я просто продовжу робити це для жінок. І я це зробив», — згадує Том про свій прорив.
.jpg)
Під час розмови з журналістом Форд зазначив, що не вживає алкоголь уже протягом двох тижнів. За словами Тома, його батько сильно пив. Дизайнер переконаний, що їхня сімʼя має генетичну схильність до алкоголізму через англо-ірландське походження. Однак основною проблемою алкоголю Форд вважає те, що він «є воротами до наркотиків».
«Я зрозумів, що це проблема, коли почав вживати вранці. І я зупинився, тому що інакше я був би вже мертвий. У мене був терапевт, який мені допомагав. Знадобився майже рік зупинок, щоб справді зупинитися. Тоді я отримав купу книжок про алкоголізм і почав читати про етанол і про те, якою отрутою він є для організму. Я зрозумів, що перебуваю у фазі справжнього алкоголізму. Вранці у мене були галюцинації. Мені здавалося, що я вбиваю мурах. Я втрачав свідомість».
Наприкінці інтервʼю Том Форд констатував, що режисер витрачає на один фільм близько трьох років, тож у нього лишився час ще приблизно на 5 кіноробіт. Дизайнер зізнався, що вже працює над кількома проєктами, зокрема над адаптацією книги Енн Райс, а також над дуже особистим оригінальним фільмом.
