Якщо говорити про вдалу культурну дипломатію, то, мабуть, одним з найкращих прикладів у цій царині є Велика Британія: Девід Бові, британський гумор, антиутопія Орвелла чи навіть червоні екскурсійні автобуси Лондону — про них знають усі. Та що там — коли люди говорять the queen, то з імовірністю 99 відсотків мають на увазі саме британську королеву Єлизавету II, яка нещодавно пішла з життя, — і так відбувається навіть у країнах, де є власні монархи, як-от у Нідерландах чи Норвегії.
Розуміючи всю важливість культурної дипломатії, у 2017 році Кабінет Міністрів України постановив сформувати Український інститут, що належить до сфери управління Міністерства закордонних справ. До речі, якщо вам колись захочеться сказати, що українська культурна дипломатія погано працює, згадайте, що інституція була створена п’ять років тому, що для стратегії довготривалого розвитку дуже малий термін (для порівняння: організація British Council заснована у 1934 році, а в 1940-му отримала королівську грамоту від батька Єлизавети Георга VI).
У вересні в Берліні пройшла міжнародна конференція з культурної дипломатії Cultural Diplomacy to Counter Disinformation, організована німецькою NGO CRISP за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини. У конференції брали участь країни Східного партнерства, в тому числі Україна. Серед українських спікерів на ній були присутні заступник генерального директора Українського інституту Алім Алієв та фотографка Валерія Шашенок, відома тим, що у перші тижні повномасштабного вторгнення перебувала у Чернігові та знімала тік-токи про життя у бомбосховищі й руйнування, які російська армія завдала місту. Сюжети про Валерію з’явилися у декількох провідних медіа світу, як-от CNN, Cosmopolitan Italia та La Repubblica. Ролики Валерії зібрали понад 50 мільйонів переглядів. Її досвід викладений у книзі Things that just make sense in a bomb shelter.
На цих двох прикладах — діяльності Українського інституту та Валерії Шашенок — розповідаємо, чому важливі обидва рівні просування української культури: державний та особистісний, а також про те, як кожен з нас може долучитися до роботи над упізнаваністю української культури у світі.
Як держава державі
На CuDi Conference в Берліні Алім Алієв представив роботу Українського інституту і говорив про те, як дезінформація впливає на імідж країн. Щоб пояснити цей вплив на прикладі, нагадаю один факт: саме креативна директорка Українського інституту Тетяна Філевська написала книгу «Казимир Малевич. Київський період 1928-1930», що вийшла друком у видавництві «Родовід» у 2016 році. Ця праця досліджує український період роботи митця, якого стараннями російської сторони у світі вважають представником «російського авангарду». Як, власне, і Марка Шагала, який народився в Білорусі, мав єврейське коріння і зробив ім’я у Франції.
Алім Алієв
Ще 10 років тому в зарубіжних статтях зустрічалося одностайне твердження, що Малевич — російський художник. Останніми роками завдяки старанням дослідників усе частіше можна побачити згадки про нього як про представника авангарду в Україні. Завдяки науковим роботам, книгам, виставкам, працям мистецтвознавців і дипломатів світ дізнається, що не весь авангард минулого сторіччя був російським, а Малевич, Олександра Екстер, Соня Делоне насправді мають українське походження. Автоматичне «записування» їх у російські митці — це банальне бажання колишньої імперії підсилити власну значущість через привласнення культурного надбання сусідніх країн.
Так само на питання про те, як культурна дипломатія протидіє дезінформації, можна відповісти через приклад Криму. Анексуючи півострів, російська пропаганда повторювала, що місцеві ніби завжди були за це приєднання. Але замовчувала, що корінні жителі Криму — це кримські татари, яких у 1944 році залишили без дому і депортували в товарних вагонах за наказом Сталіна. У житло депортованих заселили родини радянських військових. Поширення історії про культуру кримських татар, правди про депортацію та геноцид — це надважливе завдання для протидії дезінформації.
На сьогодні Український інститут реалізує декілька проєктів, серед яких — ініціатива «Листівки з України». Його мета — зафіксувати і розповісти світу про пошкодження, яких російські військові завдали українській культурі (це руйнування музеїв, шкіл, пам’яток архітектури). У рамках проєкту відомі особи стають «голосами» пошкоджених культурних об’єктів. Так, британський актор Г’ю Бонневілль («Пригоди Паддінгтона», «Абатство Даунтон») став «голосом» Харкова.
До речі, саме з British Council Український інститут сьогодні має дуже помітну взаємодію: зокрема, українська програма представлена на фестивалі експериментальної музики Huddersfield Contemporary Music Festival, який пройде в середині листопада в Англії. Там буде показана опера Chornobyldorf композиторів Романа Григоріва та Іллі Разумейка. На Тижні критики в Києві у жовтні програма фокусувалася на фільмах з Великої Британії та України.
Підсумовуючи, можна сказати, що Український інститут будує стосунки України з іншими державами на рівні країна — країна, але про роль кожної окремої особистості (а отже, нас із вами) в цьому процесі теж не можна забувати.
На рівні особистостей
У перший день берлінської конференції Cultural Diplomacy to Counter Disinformation (CuDi by CRISP) перед аудиторією виступала Валерія Шашенок, і багато хто з гостей у залі сказав після цього, що Валерія стала для них відкриттям тижня.
Валерія Шашенок
Тридцятирічні часто ставляться до соцмережі TikTok упереджено, вважаючи, що це простір для відеожартів, а не для важливих меседжів. Валерія це правило порушила: в перші дні повномасштабної війни вона почала знімати чесні мінівідео з укриття — наприклад, про те, як зварити в бомбосховищі пасту або каву, а також прогулювалася напівзруйнованим містом, коли небезпека частково минула, і в реальному часі на весь світ показувала, як це: жити у Чернігові в часи війни. Страшна правда, подана до того ж із гумором та іронією, підкорила глядачів: ролики мають мільйонні перегляди.
На сьогодні Валерія покинула Україну, як і багато інших, щоб знайти тимчасовий прихисток у Європі. Але вона продовжує в TikTok та Instagram поширювати чесну інформацію про нас для своєї великої аудиторії. Саме через таке живе спілкування українці розповідають про себе у світі, що дуже важливо для того, щоб світ продовжував нас підтримувати.
Валерія Шашенок
Комунікації Валерії — приклад спонтанної ініціативи, яка може підкорити соцмережі, а також того, що кожен з нас зараз може стати культурним амбасадором власної країни.
Що можу зробити я?
По-перше, кожен може продовжувати більше дізнаватися про власну культуру, бо вплив пропаганди минулого проявляється в тому, що ми подекуди не знаємо власних митців. Фотографині Софія Яблонська-Уден, Параска Плитка-Горицвіт, письменник Юрій Яновський, поет і режисер Микола Вінграновський, художниці Соня Делоне та Олена Кульчицька, письменник Віктор Домонтович із його інтелектуальним романом «Дівчина з ведмедиком» — кожен з них може стати героєм ваших сторінок у соцмережах, і кожен достойний більш детального вивчення творів і біографії (а чим більше ми знаємо про власну культуру, тим краще можемо про неї розповідати).
Щоб говорити про себе впевнено, маємо знати про себе більше. Як сказала учасниця конференції CuDi CRISP Ірина Мінковська, основні ознаки хороших ініціатив з культурної дипломатії — креативність, висока якість, чесність та системний підхід. Увага до власного минулого — це те, що допомагає впливати на майбутнє. Саме тому до всіх завдань, які сьогодні стоять перед кожним у країні, додається ще одне: поглиблювати знання про самих себе.
Для тих, чия робота та проєкти пов’язані з культурою, важливо подаватися та брати участь у міжнародних проєктах, покликаних розвивати співпрацю між країнами. Тільки на вищезгаданій конференції CuDi в межах конкурсу для учасників було презентовано драфти кількох проєктів, пов’язаних з Україною, в тому числі проєкт із друку україномовних книг та ідея виставки, покликаної розповісти історії знищених війною споруд. Якщо вам раптом здається, що ваше слово чи невелика ініціатива нічого не змінять, подумайте про те, що ми живемо в часи змін — про що говорила ще тема Венеційського бієнале 2019 року (вона звучала як May You Live In Interesting Times).
, dr. weronika priesmeyer-tkocz (europäische akademie berlin)_.jpg)
В епоху змін усі правила руйнуються, а значить, працює той самий «ефект метелика», коли навіть малопомітні на перший погляд процеси можуть стати початком масштабних змін. Тож нехай у складні часи в нас знаходиться сила і впевненість шукати можливості й робити маленькі кроки до великих перетворень.
Текст: Олена Скачкова
