Сьогодні, 31 березня, свою 101 річницю святкує театр «Березіль» — осередок авангардного духу нової епохи, створений Лесем Курбасом на базі трупи «Молодого театру». Від дня заснування «Березіль» розширював межі класичного розуміння театру, творив нове мистецьке мислення і виховував свідомого глядача.
Лесь Курбас
«Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра», — казав Лесь Курбас.
Видатний режисер вважав, що місія театру — привчити глядача думати, змінити його свідомість, виховувати в нього принципи, тому значну увагу приділяв взаємодії з ним, побудові діалогу. Для дослідження настроїв публіки Курбас придумав декілька способів: анкетування та спостереження співробітників театру за реакцією людей у залі.
Усі постановки Курбас та актори ставили власним коштом, без професійних декорацій і розшитих костюмів, але те, що відбувалося на сцені, захоплювало глядачів і провокувало спалахи літературних дискусій. У часи свого розквіту «Березіль» нараховував 6 акторських студій, близько 400 митців, режисерську лабораторію, мюзик-хол, музей і навіть часопис «Барикади театру».
Театр прославився своїми талантами, серед яких Амвросій Бучма, Мар’ян Крушельницький, Наталія Ужвій і Валентина Чистякова. Після переїзду «Березолю» у Харків сформувалася «свята трійця» театру: режисер Лесь Курбас, драматург Микола Куліш та художник Вадим Меллер. Їхня плідна співпраця змінювала канони театру та народжувала п’єси, в яких перепліталися експресіонізм, символізм і авангард.
За 10 років спільної роботи Леся Курбаса та Миколи Куліша було створено 14 п’єс, частину з яких, на жаль, втрачено. Перлинами цього періоду стали «Народний Малахій», «Мина Мазайло» і «Маклена Ґраса». Водночас саме вони стали приводом до розгортання кампанії цькування митців і ліквідації театру «Березіль» у 1935 році.
«Одна куля для Миколи Куліша та Леся Курбаса», Юрій Журавель
Лесь Курбас і Микола Куліш поплатилися за свої творчі прояви життям. Звинувачені у «буржуазному націоналізмі» та «викривленні радянської реальності», вони були відправлені до Соловецького табору, де, як і інші представники розстріляного відродження, відійшли за межу вічності.