Видатний український письменник Василь Стус заплатив за свої погляди найвищу ціну — життя, а частина його творчого доробку й досі лишається невідомою.
«Так інколи трапляється. Коли працюєш з великими масивами текстів, а відповідного фінансового і людського ресурсу нема, щось залишається непоміченим. Зі спадщиною Василя Стуса було саме так», — пояснюють у «Стус Центрі», де напередодні опублікували раніше не виданий вірш поета.
Поезія «Неба і сонця нема…» була знайдена завдяки ґранту Staromiejskim Domem Kultury («Староміського дому культури») Варшави на оцифровку архіву Василя Стуса. Вірш було створено наприкінці 1978-го — початку 1979 року у найскладніший період життя поета: тиск КДБ, суди, переломи ніг.
Неба і сонця нема
тільки сніги і ліси.
Біла така вже зима
зовсім без чару краси
Пісні і сміху не чуть
ниє засніжений дріт
то під дротами течуть
в Лету останки літ.
Тиша — як дзвін, що затих
Тиша — як вигаслий жар
Боже, ти знаєш тих
котрі в снігах лежать
Знову і знову в очах
як попелища сліди
рої замерхлих дівчат
снять про вишневі сади
Кажуть, луна ще сміх
і догоряє снага
Вже як надії їх
сплять у надійних снігах
Вчора розвіялось сном
Завтра пливе в міражах
мовчки стоїть за вікном
Рідна душа
