Сьогодні незалежність, територіальну цілісність і свободу України боронять не лише професійні військові. Серед тисяч українців, які долучилися до Збройних Сил, є письменники, художники, режисери, музиканти, співаки, хореографи та представники багатьох інших творчих напрямів, які становлять багату культуру нашої країни.
Однак ми не перше покоління українців, якому доводиться боротися, тож пропонуємо згадати частину імен українських письменників, які брали зброю до рук, та їхні твори, які розповідають про пережите.
Осип Турянський
Письменник народився на Львівщині, на підконтрольній Австро-Угорській імперії території. Восени 1914 року був мобілізований до лав австрійської армії, а в 1915 році потрапив до сербського полону та перебував у таборі для інтернованих на острові Ельба.
Про пережите у сербському полоні Осип Турянський розповів у експресивній повісті «Поза межами болю».
Олекса Кобець (справжнє ім’я — Олексій Варрава)
Фото: Новини Черкас
По інший бік у роки Першої світової війни опинився Олекса Кобець, який воював у складі армії Російської імперії на фронтах у Польщі та Карпатах. Письменник потрапив у австрійський полон і перебував у таборі міста Фрайштадт, що в Австрії.
Про досвід війни та полону можна прочитати у творі «Записки полоненого (пригоди і враження учасника Першої світової війни)».
Роман Купчинський
У 1914 році письменник став до лав Українських Січових Стрільців. Від рядового солдата Роман Купчинський дійшов до ад’ютанта полку. Згодом став членом таємного «Ордену Залізної Остроги» імені Святослава Завойовника, а також командував сотнею Вишколу УСС.
У роки Української революції приєднався до Української галицької армії та брав участь у боях за Львів. У 1920 році потрапив у польський полон, де перебував до лютого 1921 року.
Його хроніку «Новініяда» вважали початком стрілецької преси, а стрілецькі пісні авторства Романа відомі й донині: «Гей, там, у Вільхівці», «Ой шумить, шумить», «Бодріться» та багато інших. Про боротьбу Купчинського розповідає його роман-трилогія «Заметіль».
Микола Хвильовий
Участь у Першій світовій війні зробила письменника переконаним більшовиком. Пізніше Микола Хвильовий відрікся від цих поглядів, проте у 1918 році організував повстанський загін на Харківщині та боровся проти гетьманату Павла Скоропадського й Армії УНР.
Дві новели Хвильового розкривають справжнє обличчя війни: «Мати» та «Я (Романтика)».
Володимир Сосюра
.jpg)
За доби визвольних змагань письменник служив в Армії УНР. Його сотня вважалася зразковою та гідно давала відсіч противнику, однак згодом вона в повному складі потрапила в полон білогвардійців. У неволі Володимир Сосюра захворів на тиф і був відправлений разом з іншими хворими на лікування до Одеси.
Буремні роки знайшли відображення в романі «Третя рота».
Григорій Косинка
Брав участь в радянсько-українській війні, однак про цей період його життя збереглося не так багато інформації. Своїй дружині письменник натякав, що воював у складі повстанських загонів отамана Зеленого.
Світло на ті роки проливає твір «Фавст», прототипом для головного героя якого був сам Григорій Косинка. Він, як і його персонаж, три місяці перебував в ув’язненні, у творі також можна знайти описи білогвардійської катівні. Однак справжні жахи війни письменник зобразив у новелі «На золотих богів» — села, перетворені на попіл, численні смерті, мати, що збожеволіла від втрати сина.
Остап Вишня
Видатний гуморист також брав участь у бойових діях: у 1918 році він був мобілізований до лав Армії УНР у медичну частину, де зробив карколомну кар’єру — став начальником медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. Згодом потрапив у полон до ВНК та утримувався в Харкові до завершення революції.
Попри те що Остап Вишня приховував усе, крізь що пройшов, за усмішкою, його перший друкований твір усе ж стосується часів Української революції — «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)».
Валер’ян Поліщук
Представник Розстріляного відродження боровся проти гетьманату Павла Скоропадського та брав участь у повстанні Директорії. Згодом він долучився до радикальної групи українських соціалістів-революціонерів, які об’єдналися з більшовиками.
Війна відобразилася у його віршах, які можна знайти в збірках «Остання війна», «Книга повстань» та інших.
Олесь Гончар
.jpg)
У 1941 році письменник вирушив добровольцем на фронт у складі студентського батальйону. Влітку наступного року Олесь Гончар потрапив у полон, однак втік із нього та повернувся до лав Червоної армії. За роки війни був тричі поранений.
Досвід війни ліг в основу романів «Людина і зброя» та «Прапороносці», які, однак, вважаються занадто заідеологізованими, новели «Модре камень», а також багатьох віршів, серед яких «Думи про Батьківщину», «Атаки» та інші.
Олександр Довженко
У 1917 році митця не взяли на фронт, однак у 1918 році йому все ж вдалося долучитися до Армії УНР та в її лавах боротися проти більшовиків. У 1919 році втік до Житомира, де був заарештований чекістами та відправлений до концтабору.
У роки Другої світової війни просив про відправку на фронт, де став військовим кореспондентом і свідком звільнення України. Так з’явилася стаття, а згодом й однойменний сценарій «Україна в огні».
Окрім цього, письменник вів щоденник 1939-1956 років, який згодом вийшов друком.
Олег Ольжич
Син Олександра Олеся унаслідував не лише батьків талант, а й любов до України, яка знайшла відображення у збройній боротьбі за Карпатську Україну та участі в діяльності ОУН. На території окупованої німецькою армією України налагоджував підпільну мережу організації та був одним з організаторів Української Національної Ради.
У 1944 році був заарештований у Львові та ув’язнений у Заксенгаузені, де згодом був закатований. За словами його сина, до цього були причетні органи НКВС.
Творча спадщина Олега Ольжича порівняно невелика, однак саме у ній він висловлював свої ідеологічні та політичні переконання (збірки поезій «Рінь», «Вежі» та «Підзамча»), а також розкривав маловідомі сторінки історії України — поема «Городок 32».
Юрій Яновський
Неможливо не згадати й Юрія Івановича, який не брав участі в бойових діях, проте був військовим кореспондентом 2-го Українського фронту, а також кореспондентом на Нюрнберзькому процесі.
Юрій Яновський у своїх творах зображав як роки громадянської війни («Вершники»), так і Другої світової («Жива вода», в якому втілив ідею невмирущості нації).
Не всі письменники відображали роки своєї служби в літературних творах. Зокрема також відомо, що під час Першої світової війни Михайля Семенка мобілізували на Далекий Схід, де він був телеграфістом, а Володимир Свідзінський у ті роки служив на території Подільської губернії.
