Сьогодні кожен українець, затамувавши подих, спостерігає за надважкими боями, що розгортаються у місті Соледар, та спрямовує всі зусилля на підтримку Збройних сил України. Однак ще рік тому це невелике містечко в Донецькій області було спокійним та прихованим від широкого загалу. Саме про ці сторінки його історії ми б і хотіли вам розповісти, адже мирний Соледар дійсно мав, чим здивувати: залишки прадавнього Пермського моря, Брянцівська копальня — найстаріша на Донеччині соляна шахта, твори сучасних українських митців в артрезиденціях та багато іншого.
Невеличкий екскурс в історію
Перші хутори почали з’являтися на території сучасного Соледару ще на початку ХVIII століття і згодом вони перетворилися на село Брянцівка. З часом селище отримало нову назву — Карло-Лібкнехтівськ — на честь одного із засновників комуністичної партії Німеччини.
Статус міста Соледар отримав лише у 1961 році, а сучасну назву — в липні 1991 року.
Вокзал у м. Соледар
Феномени бахмутського краю та соляні дари
Донеччина — унікальний з погляду геологічної будови регіон. Про це виданню «Українська правда» розповів краєзнавець Михайло Кулішов. До 2014-го року об’їхавши Донецький регіон можна було побачити всі геологічні епохи: від давніх ґранітів у Приазов’ї, девонських відкладень Роздольненського заказника, через відкладення кам’яновугільного періоду, пермські, тріасові та юрські відкладення — і до палеогенових.
«Колись тут була мілководна затока древнього Пермського моря, на місці якої близько 290 мільйонів років тому утворилися величезні поклади кам’яної солі», — розповідає Михайло Кулішов про Соледар.
Про поклади кам’яної солі в Соледарі вперше вчені заговорили в першій половині ХІХ століття. Питання полягало лиш у тому, чи придатна вона для розробки, тож із того часу тут проводилися фундаментальні геологічні дослідження.
Перша соляна шахта «Брянцівська копальня» запрацювала у 1881 році, її глибина сягала 292 метрів, а незабаром відкрилися ще п’ять. У темних лабіринтах соляних шахт люди працювали при світлі керосинових ламп у дві зміни: з 6 ранку до 6 вечора та, відповідно, з 6 вечора до 6 ранку. Робітники мали годину перерви на обід та пів години — на полуденок.
Уже наприкінці ХІХ століття географія збуту української солі включала в себе Польщу, Литву, Кавказ, країни Причорномор‘я та СРСР. Для продажу солі у великих містах діяли спеціальні агенти, які укладали контракти зі споживачами, а у Варшаві було створено особливе представництво. Загалом за понад століття тут видобули 250 мільйонів тонн солі. Михайло Кулішов стверджує, що це лише 3% усіх тутешніх покладів.
Природним феноменом краю є інше маловідоме місце — Соледарське озеро. Його особливість полягає у тому, що з глибиною температура води підіймається: на поверхні вона зазвичай сягає 20–25°С, але на глибині 4–6 метрів може становити 30–40°С. Соледарське озеро виникло на місці соляної шахти, що була підірвана та затоплена у роки Другої світової війни.
Солонець трав`янистий поблизу Соледара
Фото: М. Ломако / «Вільне радіо»
Довкола Соледару розкинулися справжні «марсіанські пейзажі» — це солонець трав’янистий, який у серпні-вересні набуває багряного кольору. Раніше рослина вказувала нашим предкам, де знаходяться поклади солі, адже воно може рости лише на солоному ґрунті.
Шлях, позначений сіллю
Донедавна деякі з соляних шахт Соледару були відкриті для відвідувачів, серед них і найстаріша — «Брянцівська копальня». Туристи мали змогу спуститися на глибину 288 метрів — на справжнє дно стародавнього моря, де мільйони років створювалося родовище кам’яної солі.
Однак вражає тут не лише велич природи: туристичний маршрут оформлений соляними барельєфами та скульптурами, у ньому можна побачити єдині в Європі соляні монокристали, діючу соляну церкву, а також тут облаштовано соляною залою, де часом проходили симфонічні концерти. У 2003 році тут вперше у світі відбувся підземний політ на повітряній кулі.
Край сучасного мистецтва
У 2020-му році Донецька «ІЗОЛЯЦІЯ», яка перебувала в евакуації у Києві, вирішила повернутися на територію рідної Донеччини — й переїхала в Соледар.
Instagram: @izolyatsia
Перша арт-резиденція отримала назву «Заземлення», її ідея полягала в тому, що митці з усіх куточків України приїжджали та жили і працювали тут протягом тижня. Митці проводили майстер-класи та лекції для місцевих жителів і туристів, а потім залишали свої проєкти на виставці в місті.
Соледар — це Україна!
Сьогодні соляні шахти української соледобувної столиці вже не приваблюють відвідувачів, а затишні вулички міста перетворилися на руїни. Дуже шкода, що саме через запеклі бої, які точаться в Соледарі прямо зараз, ми дізнаємося про це чудове українське місто.
Віримо у Збройні сили України і те, що після перемоги ми відбудуємо та зробимо ще кращим кожне місто!