У новій рубриці ELLE.UA розповідаємо про українців та українок, які змінювали світ — кожен у своїй царині. Після багаторічного забуття в український культурний простір повертаються чимало видатних діячів, серед яких і Софія Яблонська — художниця, письменниця, журналістка, модель та режисерка, яка здійснила навколосвітню подорож у часи, коли люди не наважувалися покидати навіть своє місто.
Джерело: Ukrainian People
Софія Яблонська народилася у 1907 році в селі Германів, що на Львівщині, у родині священника. Із самого дитинства вона була закохана у кіно, марила режисерською роботою та акторством, але шлях до мрії був тернистим.
Ще немовлям Софія ледве не загинула від хвороби. Її врятував батько, який був не лише священнослужителем, а й лікарем. З того часу між ними існував особливий зв’язок, відображений у її творі «Книга про батька». На долю Яблонської випала й Перша світова війна, яка заскочила її у рідному селі.
Під час відступу російських військ із Галичини батько-москвофіл забрав родину в Таганрог. Однак жорстока реальність знищила його любов до Росії, тож Яблонські повернулися на рідну землю. Побачені злидні справили неабияке враження на Софію. Вона почала активно займатися своєю освітою та саморозвитком. Жінка вивчала шиття і друкарство, вчительську і комерційну діяльність, відвідувала драматичні курси.
Французькі мрії
Джерело: Ukrainian People
У 1925 році Софія Яблонська налагодила у Тернополі роботу двох кінотеатрів і керувала їхньою діяльністю. Зароблені кошти вона витратила на переїзд і навчання у Парижі. Двадцятирічну українку привела до Франції мрія про акторство, яка змогла стати реальністю: Софія отримала невелику роль в одній зі стрічок компанії Pathé-Natan. Окрім цього, вона працювала манекенницею та моделлю.
Далекий край подарував їй не лише кар’єрне зростання, а й знайомства з видатними українцями: письменником та мандрівником Степаном Левинським і письменником та громадським діячем Володимиром Винниченком.
У Парижі Софія Яблонська також познайомилася з художником Крістіаном Кальяром, з яким не соромилася жити у цивільному шлюбі. Надихнувшись його розповідями про Африку, жінка сама вирушає у Марокко.
Дивовижні мандри Софії Яблонської
Джерело: Ukrainian People
Заробивши грошей у Франції, Софія почала відкривати для себе незвідані світи Африки та Азії. Свою першу подорож до Марокко вона задокументувала у романі «Чар Марока», який у 1932 році видало львівське Наукове товариство імені Тараса Шевченка. Книга отримала позитивні відгуки як від критиків, так і від читачів. Галичани із захопленням дивилися очима Софії на далекий невідомий край, а Михайло Рудницький у своїй рецензії на твір відзначав барвистий стиль, життєрадісний тон і талант авторки.
У «Чарах Марока» Софія розповіла, як, попри застереження французьких друзів, поїхала у Сахару і ледь не потрапила у полон до місцевих жителів. Майстерністю пера Яблонська вдало передала колорит і звичаї Марокко, дух Африки.
Джерело: Фотографії старого Львова
Натхнена своєю першою мандрівкою, Софія вирушила у другу подорож — навколосвітню. Вона відвідала Єгипет, Китай, Цейлон, Лаос, Камбоджу, В’єтнам, Малайські острови, Яву, Балі, Таїті, Австралію, Нову Зеландію, Канаду та США. Свої поїздки вона фінансувала за рахунок знімання документальних стрічок, працюючи з кінематографічними товариствами «Фільмтак» та «Індокитай».
Пізніше Софія згадувала, що ніхто з кінематографістів не вірив, що жінка може зняти бодай щось гідне уваги. Її багато разів попереджали, що місцеві жителі негативно ставляться до світлошкірих людей і відеокамер, які, на їхню думку, відбирають частину душі.
Умови для зйомок дійсно були складними: люди відмовлялися ставати перед камерою навіть за великі гонорари, а в Китаї Софію кілька разів закидували камінням. Однак вона не здавалася та винаходила різноманітні способи відзняти матеріал.
Одного разу Софія винайняла приміщення з вікнами на жваву дорогу та облаштувала там крамницю «Автомобілів і аеропланів». Мешканців провінції Хунань ці товари не цікавили, однак таке прикриття допомагало їй таємно знімати китайців.
«Врешті мені вдалося зняти не тільки щоденний рух караванів, носіїв, возіїв, похід засуджених, але навіть весільний похід і парадний похорон одного китайського багатія», — писала Софія у статті «Китайські фільми» у 1934 році.
У Китаї Яблонська знайшла і своє кохання. У 1933 році вона одружилася з французом Жаном Уденом, який згодом отримав посаду посла Франції. Разом із чоловіком Софія прожила в Азії 15 років, виховувала трьох синів — Алана, Данка-Мішеля і Жака-Мірка. Останній став французьким сенатором.
Зв’язок з Батьківщиною та останні роки життя
Джерело: Ukrainian People
Вражені першою книгою Софії Яблонської, галичани з нетерпінням чекали наступних творів першої українки, яка здійснила навколосвітню подорож. У 1936 році світ побачила збірка «З країни рижу та опію», де вона описала свої враження від Китаю, а у 1939 році — «Далекі обрії», з якої читачі дізналися про пригоди Софії. Книги вона ілюструвала екзотичними фотографіями, які зробила під час своїх мандрівок.
У 1935 році Яблонська востаннє відвідала Галичину, де були організовані зустрічі з письменницею та літературні вечори.
Живучи далеко за межами Батьківщини, Софія просила надсилати їй записи народних пісень і музики до гопака, козачка і коломийок, вишиваний одяг та узори для вишивок. Вона завжди мала при собі Шевченкового «Кобзаря», гуцульську ляльку та дерев’яну різьблену мищину.
У 1946 році родина повернулася до Парижу. Однак місто кохання несподівано стало містом болю і втрат для Софії Яблонської. Тут вона пережила смерть друга Степана Левинського, сестри Ольги і матері, а в 1955 році помер її чоловік.
Жінка переїхала до французького острова Нуармутьє, де побудувала віллу за власним проєктом, самостійно облаштувала і декорувала її.
Джерело: Фотографії старого Львова
Софія Яблонська загинула в автокатастрофі 4 лютого 1971 року, коли везла до видавництва нову збірку оповідань і нарисів «Дві міри — дві ваги».
