Сьогодні, 3 травня, Всесвітній день свободи преси. Саме цього дня 1991 року була підписана Віндгукська декларація, яка стала каталізатором боротьби за свободу преси в усьому світі.
Однак боротьба за можливість вільно друкувати періодичні видання на теренах нашої держави розпочалася значно раніше — в другій половині XVIII століття — у часи, коли Україна була розділена між Російською та Австро-Угорською імперіями.
Початки української преси в Галичині
«Gаzette de Leopol»
Джерело: WikiMedia
Перші українські періодичні видання друкувалися іноземними мовами. 1776 року почав виходити перший в Україні тижневик «Gаzette de Leopol» («Львівська газета»). Він видавався французькою мовою та розповідав про політичне й суспільне життя всіх головних міст тогочасної Європи. Газета проіснувала лише один рік, проте саме вона стала початком виходу української преси.
Попри те, що уряд Австро-Угорської імперії стримував розвиток національної української преси, однак на західноукраїнських землях, у Львові, вона видавалася ще до 1812 року.
Революція 1848 року скасувала цензуру на Галичині та перетворила українську пресу на політичну, проте головним її досягненням стала поява україномовних видань.
Початки української преси на Наддніпрянщині
«Український вісник»
Джерело: WikiMedia
На початку ХІХ століття культурним осередком України був Харків, де в 1812 році російською мовою друкувався «Харківський щотижневик». На сторінках газети оповідалося про життя Слобожанщини та інформувалося про місцеві події. Однак уже за рік видання закрилося, однак замість нього у 1816 році стали виходити «Український вісник» і «Харківський Демокрит», які видавалися коштом меценатів і культурних діячів.
Редактором «Українського вісника» свого часу був Григорій Квітка-Основ’яненко. Видання прищеплювало любов до України, прагнуло допомогти в пізнанні рідного краю, тож у ньому публікувалися матеріали з історії, географії та етнографії України. Згодом у Харкові під впливом молодих громадських діячів виник «Український Журнал», який став найкращим часописом. До його створення був причетний П. Гулак-Артемовський.
Одеса та Київ також не відставали від Харкова: вже із середини ХІХ століття вони мали свої часописи, частина з яких виходила до революції 1917 року.
Україномовна преса
«Зоря Галицька»
Джерело: WikiMedia
Найбільш сприятливі умови для зародження україномовної преси в середині ХІХ століття виникли на Галичині, де з 1848 року видавалася «Зоря Галицька» — друкований орган «Головної Руської Ради». Вже в першому номері тижневика було проголошено, що українці в Австрійській імперії є частиною великого українського народу.
Під впливом полонізації на противагу «Головній Руській Раді» було створено «Собор руський», який видавав «Dnewnyk Ruskij» («Щоденник Руський»). Видання вирізнялося професіональним підходом та містило публікації проукраїнського спрямування, що викликало обурення серед польської громади та призвело до закриття тижневика.
У 40-х роках ХІХ століття на Наддніпрянщині пожвавився український національний рух: Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров входили до складу прогресивної організації — Кирило-Мефодіївського братства. Після його викриття та розгрому видання піддали жорсткій цензурі.
Кирило-Мефодіївське братство
Джерело: zbruc.eu
Українські діячі намагалися отримати дозвіл на видання своїх газет, проте це не дало результатів. У 1863 році вийшов Валуєвський циркуляр, де було сказано, що української мови не було, немає й бути не може. Документ заборонив друк навчальної та релігійної літератури українською мовою.
Через заборону українського друкованого слова на Наддніпрянщині українські громадські діячі змушені були переїхати на Галичину. В подальші десятиліття українська преса на заході розвивалася з новою силою. Крім щоденних газет, виходили тематичні спеціалізовані видання. Наприкінці ХІХ століття саме тут з’явилися перші українські партійні газети: «Воля», «Гасло», «Селяни», «Діло» тощо.
«Хлібороб»
Джерело: WikiMedia
Революція в Росії 1905 року створила умови, сприятливі для існування української преси. Одним із досягнень став Маніфест 17 жовтня, який ознаменував здобуття свободи слова. Попри те, що українська мова продовжувала перебувати під забороною, у 1905 році на Полтавщині виходить «Хлібороб» — перша україномовна газета Наддніпрянщини.
Її перший номер надрукував царський маніфест, а в подальшому — статті, які розповідали про права та свободи населення. Газета закликала до політичних та економічних змін, зокрема й до автономії України в межах Російської імперії. Водночас у Полтаві успішно видаються «Рідний Край» і «Молода Україна».
З початком Першої світової війни цензура заборонила українську пресу на Наддніпрянщині і намагалася знищити її в Галичині.
