Ім`я української художниці Любові Панченко рідко згадувалося серед числа відомих шістдесятників. Мисткині часто відмовляли у виставках і публікаціях — її стиль не підпадав під правила Радянського Союзу.
У часи хрущовської відлиги Любов Панченко, мешканка села поблизу Бучі, відроджувала українську культуру, а свою сміливість демонструвала на картинах та в процесі пошиття одягу. Так і сформувався особливий стиль мисткині.
Купала
Попри високу професійну майстерність, шістдесятниця не входила до Національної спілки художників України.
«Ті, які туди входили, працювали під чужу дудку, а я — під свою. Мені все життя нав`язували політику, а я була далека від неї. Але завжди та скрізь розмовляла українською мовою», — коментувала художниця.
30 квітня 2022 року 84-річної Любові Панченко не стало. Вона місяць голодувала під час російської окупації в Бучі.
Чим особлива творчість мисткині та який доробок вона залишила по собі, розповідаємо в матеріалі. Основним джерелом про художницю став альбом «Любов Панченко: повернення».
Становлення шістдесятниці
Ще змалечку Любов Панченко привчали до праці, тож у сім’ї не зовсім зрозуміли дівчинку, коли та зацікавилася малюванням.
«…батьків непокоїло захоплення доньки — аж по руках били, коли тягнулася до олівця. Бо що то — малювання? Розвага і тринькання часу, а треба працювати, бо все життя — це праця, і то нелегка…», — розповідає одна з авторок книжки «Любов Панченко: повернення» Олена Лодзинська.
Попри несхвалення батьків, Любов вступила до Київського училища прикладного мистецтва на відділення вишивки. Вона мешкала в гуртожитку, тому й виживала на мізерну учнівську стипендію. Пізніше вступила на вечірнє відділення факультету графіки філії Львівського поліграфічного інституту імені І. Федорова. Її життя змінилося після знайомства з київським Клубом творчої молоді — вона шила народне вбрання членам хору «Жайворонок», писала забороненим нарбутівським шрифтом афіші для літературних вечорів, малювала портрети Шевченка з цитатою «Борітеся — поборете!», робила ескізи українських рушників, шила свити й вишивала сорочки на прохання знайомих. Любов спілкувалася з українськими дисидентами: Аллою Горською, Людмилою Семикіною, В’ячеславом Чорноволом, Іваном Світличним тощо.
Сучасний український одяг крізь бачення мисткині
Любов Панченко працювала модельєркою сучасного українського одягу, створеного за народними традиціями. Її стиль — поєднання традиційного крою з вишуканим яскравим дизайном, в якому квіткові композиції та геометричні орнаменти не точно копіюють зразки народного мистецтва, а репрезентують особливе бачення авторки.
«Принесена матерія одразу лягала на рівний стіл, майстриня задумливо, але недовго дивилася на клієнтку і одразу бралася за ножиці. І поки хазяйка тканини подумки прощалася зі своїм скарбом, вважаючи його безнадійно зіпсованим, Люба вже широкими стібками з’єднувала деталі, й майбутній виріб лягав точно по фігурі. А потім було найголовніше — чаклування над дизайном… Аплікація, вишивання, бахрома або підібрана до ладу тасьма робили цю свитку, кептар чи жакет неповторним витвором мистецтва, а щасливу власницю (або власника) — зіркою», — описує Олена Лодзинська в книжці.
З клаптиків різної тканини Любов часто створювала колажі-аплікації на пресованому картоні.
Дівчина
Мамина казка
Червона калина
Лілея
Творчість, сповнена автентичністю
Творчість Любові Панченко наповнювалася духом свободи й українським національним колоритом — на таке в СРСР попиту не було.
У 1965 році з подорожі до Карпат мисткиня привезла велику серію акварелей і малюнків, а потім неодноразово створювала ліричні пейзажі рідної Бучі, Ірпеня і Києва, привозила замальовки з поїздки на Кавказ та робила портрети друзів.
Серія «Карпати»
Любов Панченко захоплювалася декоративним розписом — на її папері виникали композиції з квітів і птахів, звірів, а також малюнки козаків і дівчат у вихорі танцю. Такі сюжети часто отримували назви з українських пісень та приказок.
Вихор
Весела вдова
Бучанська весна
Коли Надія Світлична та Микола Плахотнюк заснували громадську організацію «Музей шістдесятництва», то Любов Панченко дозволила відібрати майже 150 акварелей і декоративних розписів для виставки. У 2019 році мисткиня передала й решту архіву, завдяки цьому уся творчість художниці збереглася.
