ELLE пропонує більше дізнатися про українську культуру, познайомившись із яскравою в усіх сенсах мозаїкою традицій, смаків, ремесел з доданих нещодавно до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Матеріал підготовлено за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України.
Біляївська юшка
м. Біляївка Одеського району Одеської області
Одна з головних кулінарних візитівок міста. Коронна страва на багатті, яку готують переважно чоловіки-рибалки. Єдиного рецепта юшки по-біляївськи не існує. Усе, що потрібно, — це риба, овочі та спеції. Але саме у Біляївці та передмісті знають, як приготувати цю оригінальну страву так, щоб вона не перетворилася на рибний суп.
Чіберек та янтик
Традиційні страви кримських татар, які є прикрасою столу кожної кримськотатарської сім’ї під час урочистостей, свят та обрядів.
Чіберек — це пиріжки з м’ясним фаршем, обсмажені в олії. Більшість мешканців України знають цю страву під назвою «чебурек». З давніх часів чіберек був не просто надійним способом утамовувати голод, а й важливим ритуальним елементом давньої гастрономічної традиції, без якої важко уявити знакові події в житті кримськотатарської родини чи громади. Цією стравою і зараз зустрічають гостей, частують на релігійні свята.
Формою янтик нічим не відрізняється від чіберека. Головна відмінність між стравами полягає у способі приготування: янтик смажать на сухій пательні, а після рясно змащують вершковим маслом та складають у спеціальний посуд з високою конусоподібною кришкою «саан» на нетривалий час.
Сливовий леквар
Закарпаття
Сливовий леквар — це дуже густе повидло темно-синього, майже чорного кольору з насиченим сливовим смаком і легкою кислинкою. Його готують із двох сортів слив: угорки або бистриці, без додавання цукру.
Вважають, що сливове повидло має цілющі властивості. Його використовували як десерт або як інгредієнт інших страв. Заслуговує на окрему увагу процес варіння леквару, оскільки він виконував важливу соціальну функцію — об’єднання родини. Приготуванням займалися і діти, і дорослі.
Авдіївська каша
м. Авдіївка Донецької області
Згідно з переказами місцевих жителів традиція приготування авдіївської каші існує з кінця ХІХ сторіччя. Збереглись усні згадки про сімейні традиції приготування цієї страви.
Авдіївська каша була елементом як ритуальної, так і святкової родинної кухні. Як ритуальна страва була самостійною (і не була замінником куті) на поминальних трапезах. Як святкова страва подавалася як десерт наприкінці застілля. Кожна з господинь дотримується родинної традиції приготування каші, показником добротної страви вважалася якість і кількість використаних продуктів — це було іміджевим підходом до приготування.
«Крупки»
село Мостове (Війтівці) Андрущівщини Житомирської області
Унікальне явище нематеріальної культурної спадщини — традиція приготування обрядової страви «крупки» відома щонайменше триста років. Ця автентична обрядова страва, яка збереглася в єдиному селі Мостове (Війтівці) Андрущівщини Житомирської області, має давнє, дохристиянське походження.
«Крупки» спочатку були невід’ємною частиною обрядів та ритуалів: поховально-поминального, весільного (яйце і курка як символ продовження роду), троїцького, купальського тощо. Згодом ця оригінальна страва здобула поширення у своєму ареалі як святкова (оскільки яйця, курятина та біле борошно були досить дорогими продуктами). Її стали готувати як до громадських, так і до родинних свят. Мало знати рецептуру «крупок», важливо бачити й перейняти сам процес їхнього приготування (качання).
Бузинник
Гельмязівська територіальна громада Золотоніського району Черкаської області
Бузинник — десертна страва з бузини, яка готується з натуральних інгредієнтів від весни до пізньої осені, від цвітіння бузини до збору ягід. Вирощування бузини підтримується і сьогодні, це повага до народних традицій, втілених у приказках та повір’ях, зокрема про те, що не можна нищити бузину, оскільки не буде добробуту. Тому бузину не знищують, де б вона не проростала.
Гуцульська бриндзя
Гуцульська бриндзя — унікальний молочний продукт, який віднедавна став першим географічним брендом України. Це особливий овечий сир Українських Карпат, який незмінно виготовляється з XV століття. Географічне зазначення є знаком якості, який показує зв’язок продукту з територією і гарантує високу якість споживачам.
Міліна
с. Зоря Саратської селищної громади Білгород-Дністровського району Одеської області
Цей багатошаровий пиріг з витяжного, тонкого, як пергамент, тіста може подаватися і як гаряча закуска, і замість хліба до перших страв. Його начиняють місцевою солонуватою бринзою, заливають бовтанкою з молока та яєць, інколи додають зелень.
Як багато інших місцевих страв, міліна має у собі болгарські та молдовські впливи.
Сахновський коровай
села Сахновщинського району Харківської області
Населені пункти на Сахновщині були засновані переселенцями з різних повітів Полтавської губернії, які принесли в цю місцевість свої звичаї й досвід господарювання. Від часу заселення цієї місцевості у XVIII столітті й до сьогодення — тут справжній культ хліба і зернових культур. Короваї місцевих майстринь викликають щире захоплення.
Вирізняється сахновський весільний коровай окрім виняткових смакових якостей тим, що його оздоблюють декором із прісного тіста. Колоски символізують процвітання, грона калини — сім’ю, троянди — жіночу красу і кохання, дубове листя — довголіття, чоловічу силу, маки — збереження роду, оберіг від зла, різні за формою квітки — «квіточок-діточок» тощо.
Нагадаємо, що раніше ми розповідали про народні ремесла України.
