Неллі Ісупова — сучасна чарівниця, яка знає мову птахів і рослин, відчуває душі живих істот і речей, річок та океанів. Саме такі люди, як енергійна, позитивно заряджена Неллі, наповнюють нас світлою радістю й не дають складати крила у періоди великих випробувань та потрясінь.
Роботи художниці зберігаються на різних континентах у численних музеях, галереях, приватних колекціях, а також були представлені у міжнародних проєктах у Сіднеї (Австралія), Будапешті (Угорщина), Кракові (Польща), Мюлузі та Парижі (Франція), Ризі (Латвія), Ленніку (Бельгія) і Нью-Йорку (США).
26 липня 2022 року відкривається виставка скульптур Неллі Ісупової у Національному музеї «Київська картинна галерея».
Біля витоків
Скромне повоєнне дитинство було сповнене відчуттям гармонії. Люди були загартовані та очищені стражданнями війни. Душа палко бажала відновлення та лікування Красою. Мама Неллі, яка була дивовижно творчою жінкою, віддала доньку та двох молодших синів до художньої школи, бо мріяла, щоб діти стали професійними художниками.
«Моя мама була художником-самоуком. Вона була квітникаркою і писала квіти на манір Катерини Білокур. І дуже мріяла, щоб усі троє дітей були митцями. Мої брати відмовилися від цієї перспективи, посилаючись на те, що це, мовляв, не чоловіча професія, й стали хіміками».
А ось Неллі з юності почала опановувати мистецтво кераміки в Одеському державному училищі імені Грекова.
«Коли побачила, що таке майоліка, зрозуміла, це точно моє, бо в ній і скульптура, й живопис. Саме в училищі вперше з’явилося відчуття, що в попередньому житті була скульптором. Руки самі знали, що треба робити».
Роки становлення та родинні справи
«Все, що в моєму житті відбувалося, — вибирала тільки я сама. І свою професію, і свого чоловіка, і своїх дітей. Все вибирала! Головне — не піддаватися на чийсь вплив. Я добре усвідомлюю: за все, що робимо у своєму житті, відповідаємо ми самі».
Із чоловіком, колегою-художником Володимиром Ісуповим, Неллі побралася ще у студентські роки. Після училища вони із чоловіком поїхали працювати на Васильківському майоліковому заводі. Ісупов виявився непересічною талановитою особистістю.
«У Володі я навчилася багатьох речей, — поділилася Неллі. — Ми сорок років прожили разом. Він сприяв моєму творчому зростанню. Проте, думаю, саме фанатичне ставлення до мистецтва стало на заваді його повній самореалізації. У нас народилися два прекрасних сини. Володимир змалечку виховував у Сергії та Іллі художників. Він виховав у синів і багато суто чоловічих правильних якостей».
Отже, сини Сергій та Ілля продовжили художню династію. Малювати почали змалечку, а згодом здобули освіту в гідних художніх закладах й обидва досягли світового визнання. Що стосується шлюбу творчих людей, то Неллі розлучилися із чоловіком після сорока років спільного життя.
«Одного дня для мене стало абсолютно зрозумілим, що, як жила, так жити більше не можу! Наші відносини з чоловіком вичерпали себе і вже не приносили духовного обміну для зростання».
І після подолання цього особистого рубікону мисткиня почала стрімко розвиватися у цілком самостійній творчій діяльності. Велику роль у становленні мисткині відіграв відомий український художник Олександр Міловзоров. Саме з Міловзоровим Неллі Ісупова заснувала легендарне київське об’єднання, першу художню галерею «Триптих», де наприкінці 80-х активно виставляли текстиль, кераміку та метал. Там діяв справжній клуб творчої інтелігенції.
«"Триптих" — це була дружба, підтримка та кохання. Не для продажу. Усі творили. Бо так Душа вимагала».
Визнання
«Для мене все життя найголовнішим була творчість, пошук власного "Я". Це було закладено ще в минулому житті. Я вірю у реінкарнацію, знаю, що завжди була художником. Я навіть почала згадувати свої попередні життя, як я, наприклад, створювала орнаменти, розписувала старовинні храми...»
Справжнє визнання Неллі почалося з участі у міжнародних виставках-конкурсах в Італії, у місті Фаенца, центрі фаянсової промисловості не тільки Італії, але й усієї Європи.
«Щоб мою кераміку виставили у Фаенці, треба було пройти три- чотири худради. Свої роботи я створювала дуже європейськими: чорно-білими, вишуканими, у техніці високого випалювання. Але я весь той період шукала свій стиль... Син Ілля підказав мені повернутися до яскравої колористичної майоліки. Саме син дав імпульс, звернувши увагу, що мені властива зовсім інша, так би мовити, кольорова енергія».
Починаючи з 1989 року щорічно галереї у різних куточках світу пропонували мисткині виставки. Роботи Ісупової побачили поціновувачі керамічного мистецтва у Швеції, Великобританії, Австралії... З найпам’ятніших — виставка у Франції, у місті Мюлуз, що в Ельзасі. Там мисткиня отримала медаль.
«Коли мій старший син, Сергій, вирішив організувати сімейну виставку в Нью-Йорку, у Центрі сучасного мистецтва, всі мої роботи було розкуплено, ось тоді я остаточно перестала комплексувати поруч із відомими синами».
Мандри як натхнення
Неллі дуже любить подорожувати. Мозаїка її мандрів — надзвичайно розмаїта! У Парижі Неллі зустрічала 2000-й. Коли художниця прочитала книгу про Єгипет, то зрозуміла, що їй обов’язково треба відвідати цю країну. Під час медитації в одній з пірамід відчула, за її визнанням, що колись була там жрицею. Коли поїхала до Данії, збагнула, що в одному зі своїх життів милувалася високими ялинками з вікон одного місцевого замку. На острові Балі Неллі відчула свою енергетику як частину енергетики стародавньої Лемурії. А на узбережжі Гоа вона познайомилася з давньою культурою індуїзму з її вірою в реінкарнацію, що теж дуже близько художниці. Неллі послідовно займається східними духовними практиками.
Кожна подорож для майстрині — це шлях в саму себе.
«Я вчуся вбирати вібрації зовсім іншого світу. Я весь час і скрізь вчуся і вчуся безупинно. Тому, мабуть, дуже люблю мандрувати. І мандрувати наодинці. Бо найкращий друг для себе — ти сам!»
Текст: Мирослава Макаревич
