Що два роки Венеція приймає близько 700 000 відвідувачів Венеційського бієнале. Цього разу Україна була представлена декількома локаціями: Джардіні, Арсенал, Pinchuk ArtCentre та павільйоном MUSA.
Кураторка та засновниця галерей у Києві Ліка Співаковська підготувала огляд виставки у Венеції.
Подорож до Венеції на бієнале була сповнена очікувань дива. Пандемія внесла свої корективи, тож виставка відбулася тільки через три роки.
Бієнале завжди був політичним. Тут країни робили гучні промови — мовчазними, але наповненими сенсами роботами. Такою, наприклад, була експозиція павільйону Польщі у 2019 році — реальний літак, вивернутий всіма дротами та нутрощами назовні. Кожен гість провів аналогію з катастрофою польського урядового літака в Смоленську, на борту якого були президент Лех Качиньський та його дружина, практично все вище командування польських Збройних Сил, урядовці, депутати парламенту, голова національного банку.
Та повернімося до цьогорічних експозицій. Наш мистецький шлях почався з Арсеналу, де розташовані павільйони країн.
Моєму розчаруванню не було меж. Весь час тривалої екскурсії мене не полишало відчуття того, що світові більше нема чого сказати. Мистецтво, порівняно з роботами 2019 року, має спустошений вигляд — як ззовні, так і зсередини. І цьому є пояснення: три роки тривожності, невизначеності й турбулентності щодо майбутнього людства та окремого життя кожного виснажили будь-які творчі прагнення. Таке враження, що на мистецтво просто немає сил.
Проте з усього різноманіття Арсеналу запам’яталися два павільйони: містична інсталяція Мальти з вогнем, що падав у воду, та павільйон із сюрреалістичною керамікою, де серед вигаданих потвор та ваз із трьома рядами зіниць ми знайшли й перевернутий до землі алегоричний артоб’єкт — кубок із зображенням Путіна.
Українська інсталяція Павла Макова з фонтаном зібрала навколо себе відвідувачів, що відпочивали від спеки. Артоб’єкт заспокоював та створював невеликий оазис.
Тема цьогорічного бієнале Milk of dreams — це назва книжки Леонори Керрінгтон. Твір сповнений фантасмагоричних ілюстрацій у наївному стилі та присвячений мріям. Проте майже всі експозиції Арсеналу пронизані зовсім іншою ідеєю — художники показують кінець світу, адже людина погано впливає на природу.
Майданчик Джардіні відрізнявся від Арсеналу. Він зібрав теми, які стосувалися цілковито жіночого мистецтва.
Головний павільйон зустрічав гостей величезною скульптурою слона, зображення якого розширювалися шестикутником. Далі були зали з роботами, в яких наївне мистецтво перепліталося з абстракцією.
На виставці часто зверталися до дитинства — представляли численні варіанти походження роду.
У Джардіні художники частіше зверталися до біхевіоризму та намагалися проаналізувати людину.
Німеччина та Іспанія представили пусті павільйони. Це були порожні стіни — наприклад, Німеччина зняла шар кожної стіни. Так митці вирішили привести глядачів до джерела — того стану, в якому павільйон був на самому початку, без ремонтів та перевтілень на тлі багаторічної виставки.
Іспанія теж працювала зі стінами. Митець виявив, що будівля, яку представляє країна, має 10 градусів відхилення від прямої. Тому він побудував нові стіни просто серед тих, що були. Вийшла цікава архітектура зі скошеними ненатуральними кутами.
Моя улюблена робота розташувалася навпроти Джардіні. Це був виставковий двір Шанхая. І там я зустріла те, що повністю відповідає заявленій темі бієнале: гойдалку, до якої не дістати. Це пряма ілюстрація milk of dreams — іноді мрії здаються такими простими, але водночас вони є нездійсненними.
