Українська література сповнена загадкових і нерозкритих митців. Їхні життя і смерть покриті завісою таємниці, а творчість наповнена символами і метафорами. Однією з таких постатей є Марія Вілінська, відома під псевдонімом Марко Вовчок. Марію, яка свого часу була єдиною жінкою-письменницею в Україні, ще за життя супроводжували плітки. Правда і вигадка настільки міцно сплелися у її біографії, що достовірність деяких фактів ставлять під сумнів і до сьогодні.
Марія Вілінська, яка перекладала Жуля Верна та писала романи, спілкувалася з кількома чоловіками одночасно та подорожувала за кордоном без супроводу, нікого не лишала байдужим. До неї не ставилися нейтрально — її любили або ненавиділи: Тарас Шевченко присвячував їй вірші, а Олена Пчілка називала її «проклятою кацапкою».
Від дворянства до життя у пансіоні
Марія Вілінська народилася у 1833 році в Орловській губернії у збіднілій дворянській родині та етнічно була росіянкою. Її батьки, Парасковія Вілінська та Олександр Вілінський, були освіченими людьми, часто слухали музику, а в сім’ї розмовляли французькою мовою. Однак безхмарне дитинство Марії закінчилося у 1840 році, коли помер батько.
Її мати вийшла заміж вдруге, цього разу за відставного унтерофіцера Дмитра Дмитрієва. Вітчим Марії пив і грав у карти, бігав за дітьми із сокирою та зґвалтував майбутню письменницю, коли їй ще не було й 12 років. З дому зникали програні коштовності, картини і гобелени. Сім’я стрімко опускалася на соціальне дно.
У 1845 році дівчина вперше опинилася в Україні — у Харківському пансіоні шляхетних дівчат мадам Наґель фон Мартеллі, куди її віддала мати. Попри те що Марія з дитинства мала хист до вивчення мов, у пансіоні вона вчилася погано. Дехто з дослідників вважає, що пекло, яке вона пережила вдома, наздогнало її й у Харкові — вітчим відвідував дівчинку в пансіоні.
Харківський пансіон шляхетних дівчат мадам Наґель фон Мартеллі
Джерело: UKRINFORM
Два роки по тому Марію виключили із закладу і матір відправила її до тітки Катерини Мардовіної. Життя у заможної родички теж не було солодким. У маєтку Катерини не знайшлося ані кімнати, ані ліжка для Марії. Не дивно, що Вілінська прагнула якнайшвидше втекти.
У шістнадцятирічному віці вона познайомилася з Опанасом Марковичем, який прийшов у губернський салон Мардовіних. Через рік вони одружилися, і чоловік забрав Марію із собою в Україну.
Як народилася Марко Вовчок?
.jpg)
Джерело: UKRINFORM
Опанас Маркович був статним чоловіком, старшим за Марію на 11 років. У минулому скарбник Кирило-Мефодіївського товариства, а тепер фольклорист і етнограф привернув увагу письменниці своєю освіченістю та вихованістю. Після одруження пара оселилася в Чернігові. Жили бідно, грошей не вистачало, адже обидва не вміли заощаджувати кошти.
Закоханий у фольклор Опанас передав свою любов до України дружині-росіянці. Марія Вілінська вивчила українську мову, заглибилася у культуру, а в 1857 році написала першу збірку україномовних творів «Народні оповідання». Щоправда, видала її під ім’ям Марко Вовчок, а не Марія Маркович.
Існує декілька версій створення чоловічого псевдоніма. Перша — він походить від прізвища чоловіка Маркович, а друга — його вигадав для Марії Пантелеймон Куліш через її «вовчкуватість».
Сама Марія цього імені не любила, але реалії середини ХІХ століття змушували єдину українську жінку-письменницю видавати свої твори під чоловічим ім’ям.
Її перші новели швидко набули популярності серед інтелігенції та викликали обговорення щодо їх авторства. Чимало сучасників вважали, що твори належать Опанасу Марковичу.
«Мовчуще божество» Пантелеймона Куліша
Пантелеймон Куліш
Свої перші оповідання Марко Вовчок надіслала українському письменнику і видавцю Пантелеймону Кулішу. Твори письменниці викликали захоплення у Куліша, а той факт, що вона росіянка, яка пише українською про Україну, настільки вразив його, що своїм відкриттям він поділився з Тарасом Шевченком.
«Побачиш, які дива в нас творяться: уже й каміння починає вопіяти! Де ж пак, не диво, щоб московка преобразилась в українку, да такі повісті вдрала, що хоч би й тобі, мій друже, то прийшлись би в міру!»
Між Марією та Пантелеймоном зав’язалося листування, яке непокоїло дружину Куліша. Уже тоді точилися розмови про його закоханість у Марію, а пізніше Віктор Петров (Домонтович), засновник жанру інтелектуального роману в українській літературі, пролив світло на їхні стосунки.
«Пантелеймон Куліш змагався, сподіваючись перемогти. Та Марко Вовчок і в коханні була тією самою, що і в житті: ніщо її не зрушало й не дивувало, — вона лишалася спокійною до байдужності. Вона здавалась холодною, і її спокійна мовчазна рівність дратувала Куліша до безглуздя, до несамовитості... Кохання оберталось у біль, у крик, страждання, безсоння, хвору стурбованість».
Пантелеймон Куліш називав Марію «мовчущим божеством», порівнював її душу з крутим берегом. Він із захопленням редагував її твори, а вона рішуче відмовлялася від його правок. Куліш хотів більшого, а Марко Вовчок тримала його на відстані.
«Пантелеймон Олександрович (котрий не вмів любити й не любив любові) хотів, аби Марія Олександрівна належала лише йому. А вона хотіла належати лише собі», — писав Віктор Петров.
Невдовзі ніжність і любов Куліша змінилися ненавистю і презирством, а захват від таланту Марії — плітками про те, що її твори пише Опанас Маркович.
«Зоренька святая» Тараса Шевченка
Тарас Шевченко
Геній української літератури — Тарас Шевченко високо оцінив талант Марка Вовчка. Він рекомендував Івану Тургенєву прочитати її твори для кращого розуміння української мови. У 1858 році Шевченко присвятив їй вірш «Сон» («На панщині пшеницю жала»), оригінал якого особисто надіслав Марії у Немирів разом із золотим браслетом. Роком пізніше Тарас Шевченко написав поезію «Марку Вовчку».
Недавно я поза Уралом
Блукав і Господа благав,
Щоб наша правда не пропала,
Щоб наше слово не вмирало;
І виблагав. Господь послав
Тебе нам, кроткого пророка
І обличителя жестоких
Людей неситих. Світе мій!
Моя ти зоренько святая!
Моя ти сило молодая!
Світи на мене, і огрій,
І оживи моє побите
Убоге серце, неукрите,
Голоднеє. І оживу,
І думу вольную на волю
Із домовини воззову.
І думу вольную... О доле!
Пророче наш! Моя ти доне!
Твоєю думу назову.
«Проклята кацапка» Олени Пчілки
Олена Пчілка
Олена Пчілка, матір Лесі Українки, не поділяла захоплення Марією Маркович. Сучасники писали, що від самої згадки про Марка Вовчка в Олени стискалися кулаки й називала вона Марію не інакше як «проклятою кацапкою, яка вкрала українську личину».
«Якась перша-ліпша кацапка, зроду не чувши української мови, ледви захотіла, у два дні перейняла мову зо всіма найтонкішими її власностями й почала писати по-українськи — та ще як? — краще всіх українських повістярів!»
«Тургенєв лежить біля її ніг, Герцен приїхав до неї в Бельгію». Репутація фатальної жінки
Усюди, де з’являлася Марія, вона приковувала до себе увагу чоловіків. Окрім Пантелеймона Куліша письменницею захоплювалися Микола Костомаров, Микола Некрасов, Лев Толстой і Сергій Боткін. Байдужими вона не залишила й Володимира Майкова, Михайла Щепкіна, Дмитра Менделєєва, Миколу Добролюбова та Гюстава Флобера. Дехто навіть стверджував, що молодий польський хімік Владислав Олевінський застрелився через нещасливе кохання до Марії.
«Усі чоловіки божеволіють від неї: Тургенєв лежить біля її ніг, Герцен приїхав до неї в Бельгію, де його мало не схопили, Куліш заради неї покинув дружину, Олександр Пассек захопився до того, що кинув свої заняття, свою кар’єру, схуднув весь і їде з нею, попри те що брат Володимир тільки почав одужувати після гарячки, а мати захворіла від горя», — писала про Марію мемуаристка Катерина Юнґе.
Катерина не могла зрозуміти, що приваблює чоловіків у Марії, та описувала її як пересічну жінку з білими очима, білими віями та пласким обличчям. Відзначала мемуаристка й те, що письменниця увесь час мовчить.
Скандал із плагіатом та підміна від двоюрідної сестри Опанаса Марковича
.jpg)
Марко Вовчок розійшлася із чоловіком і, щоб прогодувати себе і сина, заробляла перекладами. Марія знала дев’ять мов, серед яких були французька, англійська, польська, чеська, німецька, українська та російська. У 1870 році письменниця уклала контракт на редагування і видання журналу «Переклади кращих іноземних письменників».
Для пришвидшення роботи Марія користувалася послугами інших перекладачів, серед яких була Катерина Керстен, двоюрідна сестра Опанаса Марковича. Наймані працівниці не скаржилися, доки Марко Вовчок не почала затримувати їхню заробітну плату, аргументуючи це поганим продажем видання.
Катерина вирішила поквитатися з Марією. Отримавши доручення перекласти казки Ганса Крістіана Андерсена, замість своєї роботи вона віддала редакторці переклади Марії Трубникової та Надії Стасової, які вийшли друком у 1863 році. Марко Вовчок не переглянула текст та опублікувала його під своїм іменем. Керстен анонімно надіслала перший том авторкам перекладів, і спалахнув справжній скандал.
Репутація Марка Вовчка була зруйнована — 19 письменників визнали її винною у плагіаті.
Останні роки життя «вічно молодої» письменниці
Марко Вовчок продовжувала дивувати всіх довкола протягом усього свого життя. Сучасники називали її вічно молодою, тому що в письменниці не було сивого волосся.
Після того як лікарі діагностували в неї пухлину мозку, Марія ще встигла вдруге вийти заміж — за дрібного чиновника та приятеля свого сина Михайла Лобача-Жученка, написала чимало творів російською мовою та продовжувала перекладати твори іноземних письменників.
Останні роки свого життя Марко Вовчок провела на Кавказі, сидячи в саду під грушами та редагуючи журнал «Переклади кращих іноземних письменників». У цій спокійній атмосфері теплого літа Марія відійшла за межу вічності. Як вона й заповідала, її поховали під тими грушами.
